Павло та Ілля Федосови – бійці тероборони з Дніпра. Не вагаючись, вже 24 лютого вдвох стояли в черзі до військкомату. Батько міг би зупинити Іллю ще там, але вважав, що це не правильно, не по-чоловічому. А усвідомлення того, наскільки це буде важко й страшно до Павла прийшло, вже коли вони опинилися у зоні бойових дій. Про історію війни родини з Дніпра розповіла “Дніпровська панорама”, пише “Наше місто”.
8 липня у день народження Павла Федосова його син відкрив у Дніпрі виставку світлин, які він робив на фронті протягом війни, “WAR: Моя війна у фото”. Це 48 миттєвостей з фронту очима бійця.
“Це все в купі – пройдений на війні шлях у півтора роки. Це небагато часу, але це велика кількість подій. Я за все своє життя стільки не пережив, скільки за цей рік”, – каже Ілля.
Ілля – творча людина, зовсім не військового складу. Захоплювався танцями та фото.
“Мене вважали навіть непридатним до служби. Але свій вибір я зробив не 24 лютого, а ще за півтора місяця до цього, бачивши передумови війни. Такий час був, коли ти розумієш, якщо ти сьогодні не підеш, то завтра можеш стати частиною іншої країни. А нам так не треба”, – розповідає Ілля.
Для нього суворі військові будні розпочались вже на третій день війни – з будови фортифікаційних споруд.
“Було холодно та голодно. І якщо їжі у нас незабаром стало дуже багато, завдяки місцевим жителям, то з холодом нічого не можна було зробити”, – згадує Ілля.
На війні Павло обрав собі позивний Овсій, а любитель комп’ютерних ігор Ілля – Ghost.
Ці півтора роки – найважчі у житті Павла, адже воювати пліч о пліч з сином – справжнє випробування. Ілля назавжди запам’ятав очі батька після того, як для них вперше пролунала команда “До бою”.
“Метрів 50 від нас йдуть приходи. Було страшно. Усвідомлення прийшло, коли наші почали виходити з оточення. Приповзали бійці з безумними очима після боїв, поранені, когось приносили без рук, без ніг. Бачиш загиблих побратимів. Ми розуміли, що у будь-який момент з нами може статися те ж саме. У ці хвилини я думав про всю свою родину. Та людина, яка загинула, вона вже не відчуває емоцій, а живі – страждають. Усі думки лише про те, що буде з дружиною, донькою, бабусею”, – зізнається Павло.
У час очікування сина з завдання батько відволікає свої думки тим, що робить якомога більше справ.
“Розумієш, що нічого змінити не можна, але все одне намагаєшся якісь “мінімалки” включати. Хоча б пересунути якесь чергування сина. Батьківський момент завжди присутній. Ми не можемо перестати дбати про своїх дітей навіть на війні”, – додає Павло.
