Підрив рашистами Каховської ГЕС спричинив чимало лиха. Постраждали та загинули люди, а також дуже багато тварин. Їх порятунок став дуже важливою справою багатьох волонтерів, у тому числі й дніпровських. Для Сергія Луденського – заступника директора департаменту молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Дніпровської міської ради – волонтерство давно є невід’ємною частиною життя, пише «Наше місто».
Досвід отримали на Донбасі
Коли 6 червня волонтери дізнались про підрив Каховської ГЄС, одразу зрозуміли, що мають бути там.
— Мені навіть не прийшлося когось вмовляти – волонтери Центру допомоги тваринам самі приїхали до штабу та почали збирати корм, переноски, – згадує Сергій Луденський. – Цей центр діє з березня минулого року. Спочатку ми допомагали переселенцям, які приїжджали до Дніпра зі своїми хатніми улюбленцями. А згодом направили свою діяльність на допомогу під час евакуації тварин.
Зазвичай команда дніпровських волонтерів виїжджає задля евакуації кожного тижня. Були у Бахмуті, Часовому Ярі, у Краматорському та Слов’янському районах. А також на Запорізькому напрямку – у Гуляйполі, Оріховому. Тож коли трапилась трагедія у Херсоні, було вже зрозуміло, як потрібно діяти. Хіба що змінили формат роботи.
Тварин рятували на човнах
Раніше волонтери бігали за тваринами на суші, а тут треба було працювати на воді.
— Я одразу попросив у знайомих рибалок човни, двигуни, – розповідає Сергій Луденський. – Спочатку шість волонтерів на двох машинах привезли понад тонну корму. А потім ми долучились до херсонських волонтерів, які рятували тварин на човнах. Ми виходили на воду та забирали тих, кого бачили. На березі інші люди приймали тварин та розподіляли по опорних пунктах. Після цього інші волонтери розвозили їх країною.
Дніпровська команда волонтерів провела на Херсонщині дев’ять днів. Люди змінювали один одного, бо працювати було складно як фізично, так і морально. Вони на власні очі бачили, як гинуть тварини та люди.
Роздавали тим, кого добре знали
Допомагати чотирилапим на південь приїхали волонтери з Києва, Сум, Чернігова, Миколаєва, Харкова та інших міст України. Всі вони забирали врятованих тварин до себе. Для того, щоб мати змогу відстежувати їх подальшу долю, був створений спеціальний чат. Туди волонтери відправляли фотографії тварин та їхні описи.
— В перші дні евакуації близько 50 котиків та собачок поїхали до Дніпра, – зазначає Сергій Луденський. – Дехто критикував нас за те, що ми одразу віддаємо котів та собак тим, хто бажає їх взяти. Відповім на це так: критикувати можна, якщо ти зробив щось краще. А ще можу запевнити, що ми роздавали тварин тим, кого добре знали і кому довіряли. Ще біля 40 чотирилапих в наше місто привезла дружня нам ветеринарна клініка. Наразі ми робимо велику базу, де пишемо, звідки забирали тварину, яка організація, де вона зараз. Бо вже є випадки, коли хазяї шукають своїх улюбленців та намагаються їх повернути.
Перш, ніж взяти песика, добре подумайте
Була ситуація, коли собаку з Херсону відвезли до Дніпра, згодом хазяїн захотів її повернути. Але він військовий, зараз на фронті. Тож поки що песик буде чекати на нього у нашому місті у нового господаря. Взагалі після трагедії на Херсонщині дуже багато людей відгукнулись на пропозицію взяти до себе врятованих тварин.
— На жаль, були й ті, хто приймали такі рішення на емоціях та не розуміли всієї відповідальності, – ділиться Сергій Луденський. – В нас і раніше були випадки, коли люди забирали, наприклад, кошеня з Донеччини, а через два дні повертали його, бо орендодавець квартири був проти. Зараз разом зі всіма організаціями евакуйовано приблизно 1,5 тисячі тварин. Але це дуже приблизна цифра. Взагалі виходів волонтерів до води було близько 20. Але тварин ще евакуювали місцеві мешканці. Куди вони їх вивезли, ми не знаємо. Звісно, якщо будуть з’являтись власники тих, кого ми врятували і хто є в нашій базі, ми будемо повертати людям їх вихованців.
За диким котиком ганялись півгодини
Сергій згадує, що рятувати тварин було дуже непросто. Коли він з товаришем пливли на човні, раптом побачили, що неподалік ворухнулось щось чорне. То була голова собаки, яка сиділа на даху. Вона вже перестала боротись за життя, бо нога заплуталась у мотузці. Коли Сергій спробував допомогти, пес почав гарчати. Волонтер наблизився, намотавши на руку простирадло, яке мало захистити від укусів. Коли вже песик був у човні, чоловіки побачили ще й кота. Врятувавши його, побачили десь за 10 сантиметрах над водою щось руде, схоже на ганчірку. То була собака, їй теж вдалося врятувати.
— Ми врятували чимало котиків, – розповідає Сергій Луденьский. – Багато з них сиділи на деревах та нявкали. Для того, щоб це почути, ми час від часу глушили двигуни та слухали. Домашні коти зазвичай не сперечались проти того, що ми їх забирали. А ось за дикими довелося побігати. За одним таким котиком ми ганялись десь півгодини – схопили його тільки після того, як він виснажився на плюхнувся у воду. Деякі тварини були замкнені у будівлях – їх можна було почути або побачити у вікнах. Одного разу мені прийшлося зняти раму з петель, щоб дістати котика. А ще зняв з даху кішку з налитими цицьками. В неї явно були кошенята, але вони, на жаль, загинули. Всю дорогу, поки їхали з цією кішкою, ми слухали, як вона жалібно нявкає.
Щаслива історія Миши і Шуши
На щастя, є й щасливі історії. Одного дня волонтери забрали з Білозерки двох кошенят-дівчат. Трикольорових – кажуть, це на щастя. Їх прилаштували дуже швидко: один з волонтерів зателефонував своїй знайомій, яка дуже любила тварин і мала їх вже чимало. Спитав: «Тьотя Лєна, заберете?». І вона відповіла – вези.
— Кошенята просидили два дні в переносці, такі були перелякані, – каже Олена Моргунова. – Тиждень були на карантині в окремій кімнаті, бо в мене вдома вже були три кішки і собака. Туалет опанували не одразу, з собакою потоваришували через тиждень. А ось дорослі коти з ними поки не товаришують. Ці кішечки – сестрички, але не близнючки, їх легко розрізняти. Та, що з рижим носом, – Миша, вона весь час десь ховається. Та, що з чорною плямою під очком, і менша за розміром – Шуша, бо більш шебуршна і смілива. На роботі опікуюсь вісьмома дорослими котами і двома кошенятами. Всіх тварин не врятуєш, всім не допоможеш, так повторюють байдужі люди. А всіх і не потрібно, достатньо врятувати бодай одного.
Хайпувати на тваринах – погана думка
На жаль, є чимало людей, які хочуть взяти собі тварину з якогось певного міста – Бахмуту чи Херсону – тільки задля того, щоб потім викласти з нею фото в соцмережах або розповісти про це знайомим.
— Це така сама історія, коли люди хочуть саме породисту собаку, – коментує ситуацію Сергій Луденський. – У таких випадках я кажу, що тварини люблять своїх хазяїв незалежно від того, чи породистий це пес або кіт, чи ні. Буває, старі знайомі пишуть мені: можеш привезти з евакуації шпіца? Я тоді відповідаю: поки не обматюкав тебе, подумай – що ти написав. Ясно, що це спроба не допомогти, а зекономити на придбанні тварини. Або якось товариш попросив привезти маленьку собачку. Я спіймав одну, схожу на пікінеса, везу йому, а він телефонує і каже, що жінка захотіла іншу породу. З ним я більше не спілкувався, а песика ми прилаштували у хорошу сім’ю.
Алабая Бая врятували від поранення
Серед врятованих Сергієм та його друзями собак було багато породистих. Він вважає, що саме йому везе на алабаїв. Хоч сам він більше звик до маленьких порід – вдома живуть дві такси. Щодо алабаїв, вони великі та виглядають досить загрозливо. З одним із них трапилась цікава історія.
— В районі Дружківки під час обстрілів алабай прибігав до наших військових у бліндаж, – розповідає Сергій Луденський. – Якось пса поранило, хлопці допомогли йому та вирішили евакуювати. Я забрав його о 12 ночі і повіз до цілодобової ветклініки. Там йому обробили рану. А наступного дня ми відвезли його у сім’ю. Час від часу хазяїн надсилає мені фото щасливого Бая, який бігає по галявині біля будинку на Київщині. Я дуже за нього радий. А взагалі раз на місяць ми зв’язуємось з тими, кому віддали евакуйованих тварин. Перевіряємо, чи все з ними добре.
Виїжджаючи з небезпечних територій, власники приблизно 80 % маленьких собак чи котів залишають їх. Щодо собак великих порід, тут статистика ще більш сумна: приблизно половина з них є покинутими напризволяще. У таких випадках волонтери шукають тваринам нових господарів – більш відповідальних.
Категорія: Війна, Інтерв'ю, Новини Дніпра
Позначки: Головне, Тварини, Україна Росія війна