Наша журналістка Марія Матюшкіна розповіла про свій досвід перебування в укритті в Дніпрі під час чергової повітряної тривоги. Її розповідь публікуємо від першої особи.
Питання укриттів для моєї родини дуже непросте. Троє дітей, дві собаки і ми, дорослі – це одночасно весело і проблемно в організації будь-яких зборів. Ми живемо на Лівобережному-1. І до 24 лютого 2022 року найближче бомбосховище від нас було у дворах на вулиці. Про нього ми знали, але ніколи не замислювались, чи придатне воно для використання. Проте ми розуміли, що у випадку потреби можемо не встигнути добігти вчасно.
Ми швидко адаптувалися. Дізналися, що в торговельному комплексі «Березинський» є капітальний нульовий поверх і туди можна приходити. Там розміщені спортивні зали, всі охочі могли навіть поспати на підлозі, підклавши каремати. Ще ми швидко дізналися про правило двох стін і активно його використовували: спочатку нашим укриттям був маленький куточок у коридорі двокімнатної квартири, а потім ми організували місце у тамбурі. Там були каремати, ковдри, вода та навіть смаколики.
Перший поверх ліжка — не укриття
Відтоді пройшло багато часу. Ми змінили місце проживання, але питання укриття залишилося актуальним.
У разі тривоги ми ховаємося на першому поверсі двоповерхового металевого ліжка, до якого впритул присунули шафу та великі дошки. За відсутності двох стін цей куточок виглядає хоч трохи захищеним від можливих уламків та скла.
Розуміючи, що наш «куточок ненависті до ворога» дуже важко назвати сховищем, я запропонувала родині експеримент: відвідати спеціально обладнане місце і зрозуміти, скільки нашій родині потрібно часу, щоб дійти або добігти під час тривоги до нього.
Наразі найближче від нашого будинку сховище – підвал фінансово-економічного ліцею на вулиці Вітчизняній. Коли заголосила сирена, ми швидко взулися, взяли попередньо підготовлений рюкзак з водичкою та смаколиками, засікли час і рушили. Чесно кажучи, йти по майже відкритій місцевості вздовж вулиці Вітчизняної під час тривоги — не дуже приємне задоволення.
До ліцею ми йшли 13 хвилин. Ніби нормально в разі небезпеки, ба більше, що моніторингові чати заздалегідь попереджають про виліт ракет.
Можна навіть спати
Хвіртка була відчинена, ми побачили на будівлі великий банер із номером телефону та інформацією, що укриття працює. Зателефонували — і до нас швидко вийшла жінка-чергова. Вона люб’язно провела нас в порожній підвал.
— О, та ми тут перші, — кажу я жінці. – Чи багато до вас приходять, чи тільки ми зайшли?
— Так, люди ходять, але мало, — відповіла чергова. — Ви тут подивіться, посидьте, а я поки візьму журнал, щоб вас записати.
У підвалі доволі прохолодно, ледь-ледь присутній запах свіжої фарби. Ми побачили довгий коридор з невеликими нішами, в яких стоять пластикові стільці та столи. На стінах плани евакуації, інформація про Wi-Fi. На столі – журнали відвідувань. В одній із кімнат – пак води, окопні свічки, лопати та сокира — все для того, щоб за потреби можна було вибратися. Єдине, що трішки бентежить, — труби комунікацій вздовж стін. Їх не дуже видно, але вони є.
Донькам було дуже цікаво ходити кімнатами, вмикати світло та сідати на стільчики, де вони ще не сиділи.
Тим часом тривога скінчилася, чергова принесла зошит.
— А чи можна тут залишитися на ніч у разі потреби? – питаю. – З собою, мабуть, треба ковдри брати?
– А в нас тут і ковдри є, — відповідає чергова, гортаючи сторінки зошита. – Ось тут напишіть своє прізвище, будь ласка.
Я ненароком дивлюся на іншу сторінку зошита. Там записано небагато імен, крайня дата на сторінці – початок червня. Тобто ажіотажу на відвідування цього місця немає.
Чергова розповіла, що є дві сім’ї, які дійсно часто відвідують сховище. Поки йшли додому, я все думала, чому жителі не хочуть ховатися у підвалі ліцею – через страх завалу, через ніяковість, що треба прийти та дзвонити черговому, чи тому, що вже звикли або мають свій куточок-схованку вдома?
З іншого боку, я дуже раділа результату експерименту, бо тепер знаю, що в разі потреби ми встигнемо дійти до сховища. І тут дуже важливі два фактори: наявність інформації про політ ракет та шахедів та близькість укриття.
У сховищі є все необхідне
Як повідомила кореспонденту «Наше місто» Дарія Новохатна, директор КЗО «Фінансово-економічний ліцей наукової спрямованості при університеті митної справи та фінансів» ДМР, укриття працює 24/7. Під час комендантського часу укриття також працює.
— Проблем з пересуванням під час повітряної тривоги у комендантську годину не повинно бути, бо безпека зараз понад усе, — розповіла вона. — В укритті є чотири виходи і навіть цікавий вихід під землею, яким можна скористатися, якщо трапиться щось неблагополучне – тобто врятувати себе іншим шляхом. В укритті є насос, який за потреби відкачує воду, адже ґрунтові води – то реалії майже всього АНД району. Працює вентиляційна система, яку ми вмикаємо кожного дня для провітрювання приміщень. У сховищі є все необхідне. Департамент гуманітарної політики ДМР забезпечив нас водою, якої вистачить для короткотривалого перебування. Є також аптечка, шанцевий інструмент, лави та пластикові крісла. У сховищі є туалет – окремий для дівчат та хлопців. Але ним можна користуватися, коли є електрика.
Директор дивується, чому мало людей приходять в укриття ліцею.
— Ми знаходимося у приватному секторі, людей в сховище приходить небагато, — каже вона. — Чому – незрозуміло. Можливо, у всіх є підвали. Під час навчального процесу в укриття приходять наші працівники.
Не треба боятися приходити в укриття.
— Минулого тижня у нас була перевірка працівниками ДСНС, вони підписали остаточний акт, — розповіла Дарія Новохатна. — Попередньо було встановлено, що укриттям можна користуватися за умови встановлення пожежної сигналізації, і зараз все зроблено. Ми вже подали клопотання на ім’я мера, щоб наше укриття включили до фонду захисних споруд.
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра
Позначки: Головне, Україна Росія війна, Укриття