Третього червня росіяни завдали ракетного удару по житлових будинках міста Підгороднє. В результаті влучання постраждало понад 20 людей, у тому числі 5 дітей. Серед інших отримали травми і Анжела з шестирічним сином Давидом. Наразі вони отримують медичну допомогу у обласній лікарні Дніпра. Про це повідомляє сайт «Наше Місто».
Анжела та її родина живуть на першому поверсі постраждалого будинку. Під час ракетного удару вони були вдома. Повечеряли, після чого батько з сином пішли у кімнату, а Анжела – до ванної. Жінка мила голову і раптом побачила перед очима стовп пилу.
«Я вмить розумію, що вся у крові, чую голос сина і бачу його постать. Не вагаючись схопила Давида за руку і в чому були ми вибігли на вулицю. Там навкруги були крики та плач. Ми попрямували до траси, зупинилась машина і я попросила допомоги, сказала, що нам потрібна швидка, у мого сина була дірка в голові біля вушка і багато крові. Водій посадив нас у машину і повіз в лікарню міста Підгороднє. Там, дякувати Богу, була швидка, яка надала дитині першу допомогу і доставила нас у лікарню Дніпра», – пригадує ті страшні події Анжела.
Її чоловікові вже зробили операцію, через тиждень запланована ще одна. Мова йде про збереження органу слуху. Як з’ясувалось, під час вибуху дитина стояла поряд з диваном, а батько лежав на ліжку.
«Коли чоловік почув сильний свист, він відкинув сина на підлогу. Після чого хлопчика накрило зверху плазмою, що його і врятувало від численних уламків. Всі вони полетіли на чоловіка, у нього все тіло порізане. Око, здається вціліло, але чи буде бачити – невідомо», – каже Анжела.
Давидові 6 років. Зараз хлопчик лікується у Дніпрі, почувається вже краще, навіть дивиться мультики. Мріє скоріш виписатися з медичного закладу.
«Я сидів з татом у кімнаті і раптом все стало сіре, я нічого не бачив. Мама спитала, де Давид, потім ми вибігли босі з квартири, перестрибнули через щось, бо були зруйновані сходи, і вийшли надвір. Сіли в якусь машину та поїхали до лікарні. Я побачив у себе на тілі кров», – розповідає Давид про той жахливий вечір.
У Анжели лікарі діагностували невеликий струс мозку. Жінка каже, що у неї болить голова та спина, а загалом стан задовільний.
«Мене врятував той факт, що під час удару я нахилилася щоб помити голову. У нас у ванні є скло і в іншому випадку воно б полетіло на мене», – гадає Анжела.
З майна у родини майже нічого не вціліло, залишився лише холодильник та ліжко. Крізь сльози жінка каже, що зараз вони хочуть просто жити, щоб увесь цей жах якнайскоріше закінчився.
«Загинула дворічна дитина. Ми часто гуляли на майданчику разом, я знаю її маму, знала цю дівчинку. Мені бракує слів. А якщо чесно, з нами жила ще кішка, яка була членом родини. Її немає у квартирі, це велика травма для нас. А я навіть не уявляю як жити батькам, які втратили дитину, на яку так чекали»
Анжела каже, що у їхньому будинку живуть хороші люди. І дуже боляче усвідомлювати, що більшість з них постраждала, а будинок знищено вибухом. Те відчуття нездоланого страху не полишає жінку й досі, перед очима моторошні руїни, крики дітей, плач, все чорне навкруги…
«Страх мене не полишає, навіть у лікарні дуже боюся сирени. Не знаю чого чекати далі. Це несправедливо. Хочеться просто щоб все закінчилось. Скільки ще будуть наші діти гинути? Хочу ходити на роботу, жити, щоб діти ходили до школи. У нас у неділю у дитсадку мала бути фотосесія з приводу закінчення навчального року. Ми дуже готувались, придбали гарний одяг, чекали свята, щоб у дитини залишились світлі спогади… А все зруйновано в одну мить. Але дякуємо Богу, що живі».
Давид каже, що йому не зрозуміло, за що вбивають ні в чому не винних дітей. У той же час шестирічний хлопчик тримається мужньо і палко вірить у нашу Перемогу.
«Скільки нас, дітей, убиватимуть – я не знаю. Але ми точно переможемо!»
