Дніпрянка Олена – волонтерка. Вона разом з донькою приїхали в перші години на місце влучання ворожої ракети на житловому масиві Перемога. Сімнадцять годин поспіль вони допомагали працівникам ДСНС з порізами, травмами, отруєннями. Деталі – в сюжеті «Наше місто».
Пані Олена каже, що найважче було в хвилини тиші – чути крики про допомогу тих, хто під звалами. Але найгірше стало, коли крики припинились.
Жінка каже, що в той день її дуже вразили люди. Їхня єдність та сила. А ще рятувальники, які просто працювали безупинно.
Зараз дев’ятнадцятирічна донька пані Олени закінчує навчання і далі буде медиком в одній з бригад ЗСУ. А 20-річний син Олег вже служить в Збройних силах України. І найбільше після перемоги жінка мріє просто побути з дітьми.
Окупанти ніколи не зрозуміють, що вони напали на країну, де українська армія сильна, мотивована та готова йти до кінця. Де жінки стають медиками військовими, волонтерами, розбирають завали та можуть з-під землі дістати, що завгодно на потреби ЗСУ. Бо ми українці. І ми переможемо.
