14 січня рашистська ракета вбила сім’ю заслуженого педагога Валентина Вознюка. Його називали людиною на своєму місці. У роки його керівництва легкоатлетичної СДЮСШ Олімпійського резерву №3 слава дніпровського спорту йшла по всьому світі. А саме місто стало прикладом того, як можна та потрібно підтримувати молоде покоління.
У день страшної трагедії 14 січня, яка вразила весь світ, вони з дружиною Іриною вирішили ненадовго приїхати із села, де здебільшого жили, до своєї квартири на другому поверсі будинку на Набережній Перемоги, 118.
Заради бідного виду спорту
Валентин Феофанович народився 1947 року у Дніпропетровську. Навчався у Миколаєві: у 1976 році закінчив Миколаївський педінститут та повернувся до рідного міста. Любив волейбол, захоплювався стрибками у висоту. Працював у 8-й та 69-й школах, потім перейшов старшим викладачем у велику 57-у. Окрім іншого, займався організацією спортивних класів, учні яких перемагали на всесоюзних змаганнях з піонерського чотириборства. На той час отримав звання відмінника освіти та заслуженого вчителя України.
У листопаді 1991 року Валентин Вознюк став директором СДЮСШОР №3, якою керував 23 роки.
Це була надзвичайно активна людина, яка постійно шукає, – згадує Анатолій Орнанджі, заслужений тренер України, старший викладач, інструктор школи. – Як директор Валентин Феофанович був на своєму місці. Дійсно керівник – брав усіх за руки та водив. Намагався зробити так, щоб у колективі не виникало суперечок, прагнув об’єднати співробітників у справжню родину. Усі свята намагалися відзначати разом на природі. До всіх ставився рівно та лояльно. Незважаючи на певну суворість, ніколи не лякав ні дітей, ні підлеглих. Що давало результат: його поважали, а не боялися. Легка атлетика – один із найбідніших видів спорту. І сюди приходять займатися діти із небагатих сімей. Але, незважаючи на досить невисоку зарплату, люди намагалися продовжувати працювати саме у нашій школі, у нашому колективі, з таким керівником.
У його чесності всі були певні
1992 року під час ремонту даху школи сталася сильна пожежа – на манежі вигоріли чотири прольоти. Валентину Феофановичу вдалося залучити масу небайдужих людей, знайти спонсорів – ті беззастережно були впевнені у чесності Вознюка та йшли назустріч. І самотужки школу відновили. Працювали холодними зимовими місяцями, по коліна у воді просто неба. Мета була досягнута.
Ці роки стали періодом розквіту школи. Тут підготували 27 майстрів спорту міжнародного класу та 110 майстрів спорту. Четверо стали чемпіонами Європи, двоє – чемпіонами світу серед юніорів. Школа була не лише постійним переможцем всеукраїнських змагань, а й стала методичним центром. І практично всі тренери з легкої атлетики, які працюють у місті, – випускники чи колишні працівники школи. Звідси вийшли 22 заслужені тренери України, четверо залужених працівників фізичної культури.
Ветеранський спорт та рибалка
І навіть після виходу на заслужений відпочинок Валентин Феофанович не перетворився на домосіда: впритул зайнявся розвитком ветеранського спорту, часто возив команди на змагання з легкої атлетики.
Переїхав жити в село та зайнявся ще однією улюбленою справою – рибалкою, яка для нього також стала своєрідним спортом. І, звичайно, особливу радість приносило нечасте спілкування з онуками та донькою, які жили за кордоном.
– Він не був згоден з тими, хто стверджував, що спорт – поза політикою, – каже Анатолій Орнанджі. – І останній рік, коли колеги та випускники Валентина Феофановича пішли воювати за незалежність України, сприймав як доказ своєї правоти. Він розмовляв російською, але був усім серцем українцем. І, незважаючи на можливість переїхати жити в іншу країну та великі зв’язки у спортивному світі, ніколи над цим серйозно не замислювався. А учням школи завжди з трепетом казав, що їхні перемоги на міжнародному рівні – це їхній внесок у світову славу України.
І вони з честю завоювали цю славу: дворазові чемпіони Європи Микола Мусієнко та Олексій Лукашевич (чемпіон світу серед юніорів), учасник Олімпійських ігор та чемпіон світу серед юніорів Геннадій Горбенко, чемпіон Європи Шериф Ель-Шериф. І, звісно, Ярослава Магучих – чемпіонка світу та Європи, рекордсменка світу, бронзова призерка Олімпійських ігор.
У квартирі на другому поверсі будинку на Перемозі Валентин Феофанович був дуже рідко. А того трагічного дня якраз приїхали до своєї квартири з дружиною Іриною Тимченко. Після вибуху їхны тіла довго не могли знайти.
Він був найкращим директором і чудовою людиною, колектив школи відчував себе сім’єю, тому що він умів об’єднувати людей навколо улюбленої справи. Він завжди з повагою ставився до тренерів та спортсменів. Вічна пам’ять Вам, Валентине Феофановичу, – сказала Ганна Рижикова, золота медалістка Європейських ігор-2019 та бронзова призерка Олімпіади-2012.
Автор Роман ВЛАДІМІРОВ
Про це та багато чого іншого читайте в газеті “Наше місто”, новий номер якої вийде вже в цей четвер, 9 лютого.
Категорія: Важливо, Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра
Позначки: Україна Росія війна
