Баби, бовдури та балбани: історія унікальних кам’яних статуй в Дніпрі

У колекції Дніпропетровського історичного музею є зібрання дивовижних кам’яних баб. Це одна з найбільших колекцій давньої кам’яної пластики в Україні – 80 статуй. Про це повідомляє “Наше місто” з посиланням на пост Лесі Логашової.

У колекції є антропоморфні стели епохи енеоліту (III тисячоліття е.), причому, як найпростіші, так і унікальні, аналогів яким немає у жодному європейському музеї – Наталіївська і Керносівска стели.

Керносівський ідол – антропоморфна стела епохи енеоліту (середина III тисячоліття до н.е.). Воно унікальне в усіх відношеннях: і давністю свого походження, і досконалістю техніки виготовлення, і дивовижною витонченістю контурів, і нарешті, незвичайним багатством зображень на поверхні.

На гранях стели, в окремих малюнках і цілих композиціях зображені, ймовірно, сцени з міфів, присвячені часів створення та освоєння світу. У вигляді Керносовського ідола простежуються зооморфні риси: хвіст на спині, зображення бика, що часто зустрічається, на поверхні самої статуї.

“Але все ж таки “тон задають” середньовічні тюркські половецькі статуї. Вони датуються XII – першою половиною XIII ст.

Численність саме половецьких статуй пояснюється дуже просто – у ХІ-ХІV століттях степи Дніпровського Надпорожжя стали притулком для половецьких кочових племен, що прийшли до Східної Європи через Волгу з Азії. У середовищі тюркських племен виникли існуючі і зараз назви кам’яних статуй – баби, бовдури (від іранського “палван” – богатир, атлет), балбали (“бал-бал” – камінь із написом). Тобто, по суті, баба – це не жінка, а чоловік-воїн.

Справді, багато половецьких статуй представляють чоловіків-воїнів у шоломах, зі зброєю: шаблями, луками. Але є й виразні жіночі статуї – у капелюхах, багато прикрашених костюмах, із дзеркалами та сумочками біля пояса. В руках у всіх половецьких статуй посудина, мабуть, призначена для ритуальних напоїв”,  – написала Леся Логашова.

Особливий розквіт колекція кам’яних баб переживає за Д.І.Яворницького, колишнього директора Катеринославського музею у першій половині XX століття. Зростання колекції, поповнення її новими статуями продовжується і зараз.