Skip to content

Якби не ти, вся Україна була б Ізюмським лісом: пам’яті Андрія Ніколайчука

Якби не ти, вся Україна була б Ізюмським лісом: пам’яті Андрія Ніколайчука. Новини Дніпра

Ця міна розірвалася у серці кожного з нас і залишила тисячі уламків. 17 вересня, виконуючи бойове завдання у Харківській області, загинув Андрій Ніколайчук, офіцер 93-ї ОМБр, повідомляє журналіст “Наше Місто”. За цим стриманим і сухим повідомленням – ціле життя. Життя неймовірної людини, яка вміла дружити і любити, для якої військовий подвиг і честь були не просто словами. Він воював за свої ідеали і гідне майбутнє усіх нас. І сьогодні ми всі попрощались з ним назавжди….

Мрія життя

З дитинства Андрій мріяв про військову службу, адже взірцем для нього був дідусь.

Перша присяга у столиці

І після початку повномасштабного вторгнення він навіть взяв собі позивний на його честь — Юрко.

Він мав не одну вищу освіту, завжди працював над собою, а під час повномасштабного вторгнення був зарахований до аспірантури. 

Період служби в АТО

Андрій  пройшов АТО.  Працював у бізнесі. Свого часу він відкрив паб «Сектор Б» — це був період розквіту ветеранського бізнесу у Дніпрі. Назву «Сектор Б» паб отримав на честь місця розташування рідної роти, а стіни та стелажі закладу прикрасили пам’ятні дарунки побратимів.

«Сектор Б»

Також Андрій працював у політиці, довгі роки був частиною холдингу «Наше місто»  — очолював відділ реклами.

Але ніколи не відмовлявся від журналістських авантюр – був учасником карколомних соціальних експериментів з колегами-журналістами,  а також завжди говорив: «Війна триває, про неї треба писати!»

З другом і шеф-редактором холдингу “Наше Місто” Олексієм Безуглим
Журналістський експеримент з поліцією Дніпра
Репортаж у танкістів 93ОМБр, 2019 рік

 Потім він став викладачем військової кафедри Університету митної справи та фінансів.  І цим відкрив нову грань себе. Андрій міг не просто вчити, а зацікавити.

Андрій з курсантами кафедри військової підготовки Університету митної справи та фінансів.

Курсанти поважали його за професіоналізм, прямоту та чесність. Неймовірне почуття гумору. Усе це дозволило йому стати не просто викладачем, а другом і наставником. Його лекції хотілось відвідувати не тому, що треба, а тому, що цікаво.

Не міг не взяти зброю знову

27 лютого 2022 року він сказав мені телефоном: «Я не можу не піти, ти розумієш?» І пішов. У складі 93-ї ОМБр він з побратимами звільняв Тростянець, а потім довгі п’ять місяців тримав оборону Харківщини, не даючи ворогу прорвати лінію фронту далі.

Тростянець

Він завжди жартував, навіть про війну. Дивився прямо в обличчя небезпеці і вмів знайти спільну мову абсолютно з кожним. Під час наших волонтерських поїздок на питання «як справи», він завжди казав: «Лізуть, падли, але ми їх давимо!»

Одного разу, коли ми з подругою-волонтеркою їхали до Андрія з побратимами, аби привезти необхідні речі, ми заблукали. Це відбулося в селі Барвінкове. Ми їхали і їхали, але не впізнавали пейзажі. Тут зателефонував Андрій і просто почав нас сварити і кричати страшним голосом, бо ми звернули не туди:

«Ще б десять хвилин дороги, і ви б побачили бурятів!» — лаявся він.

І в цьому був увесь Андрій – він оберігав усіх навкруги, хоча сам ризикував щоденно.

Друзі і волонтери. Барвінкове, літо 2022 рік

Усі побратими мають по кілька неймовірних історій, пов’язаних з майором Андрієм Ніколайчуком. Усі волонтери знали – якщо це сказав Ніколайчук, то це буде саме так. У нього була дуже рідкісна риса – він щиро допомагав і не заздрив чужим перемогам. Він робив усе від нього залежне, аби допомогти побратимам, але ніколи не просив чогось для себе.

«Напиши про Барсука, про Вікінга! Це люди, яких повинен знати світ!» — казав він, але сам завжди відмовлявся від інтерв’ю.

«Я терпіти не можу публічність! Це не моє! Досить фотографій!» — віджартовувався він. Але врешті дав мені обіцянку – інтерв’ю буде, але після перемоги.

Святослав Вакарчук у 93ОМБр, липень 2022, Барвінкове
З побратимами

Того сонячного суботнього ранку він спілкувався з багатьма. Ми поговорили про роботу, він знову жартував і казав, що вночі не виспався, тому надолужить все в дорозі. Він надіслав багато світлин з Барвінкового, де колись були їхні позиції. Він посміхався і згадував все, попри неймовірну втому за ці довгі місяці служби.

Але через декілька годин він загинув.  Немає нічого страшнішого, ніж прочитати дороге для тебе прізвище поруч з цифрою 200…

Його забрала війна. Він віддав своє життя і безперечно врятував не одну сотню інших за ці місяці. Можна по-різному назвати це, але суть не зміниться. Мати поховає сина. Діти не побачать батька. Україна втратила гідного і чесного, того, хто робив цей світ кращим. Його героїзм був настільки неосяжним, як і його скромність. У жовтні йому б було тільки 42… І якщо десь там нагорі є військо, до нього доєднався найкращий командир!

Маленький Андрій і його молодша сестра Крістіна
Випускний Андрія в школі
У Андрія Ніколайчука залишилась родина: дружина Юлія, троє дітей Аріна, Олександра і Дмитро, сестра , батьки та багато друзів, які завжди пам’ятатимуть його.
Старша донька Аріна
З сестрою Крістіною та маленьким племінником Максимом і мамою Катериною Леонідівною
з мамою Катериною Леонідівною, вітчимом Валерієм Петровичем і дітьми
Родинні зустрічі

П.С. І досі розуміння, що його немає серед нас, не прийшло. Не прийде воно, напевне, і після прощання. Але Андрій вірив у Бога, в те, що після смерті буде ще щось. Що земне життя не закінчиться так просто. І тому десь там він точно бачитиме перемогу, наглядатиме за усіма нами, сваритиме за помилки. І посміхатиметься тією особливою дитячою посмішкою на обличчі дорослого чоловіка з мудрими очима. Андрію, тебе любив цей світ і усі ми. Дякуємо, що був у наших життях.

Останнє фото Андрія. Село Барвінкове, Харківська область, 15 вересня 2022 рік
Андрій Ніколайчук похований на Краснопільському кладовищі

Дарина Сухоніс-Табацька,

фото з особистого архіву Андрія Ніколайчука,

фото автора, фото Валерія Кравченко, фото Сергій Бараненко

Категорія: Війна, Новини Дніпра

Позначки: , , ,

Поділитися: