Кінбурнська коса з початком війни з усіх приморських курортів України опинилася у найважчому становищі. Через свою близькість до лінії фронту, віддаленість від адміністративних центрів (як українських так і окупаційних), Кінбурн та його мешканці залишилися наданими самі собі — віч-на-віч із постійними пожежами. Про це повідомляє «Наше Місто» із посиланням на репортаж редакції Кінбурн.Інфо.
Кінбурнська коса до війни
Край Кінбурнської коси в довоєнні роки був популярним місцем відпочинку українців, які віддають перевагу відокремленному дозвіллю в лісистій зоні біля моря.
Завдяки побудованому тут причалу фірми «Нібулон», у це місце здійснювалися регулярні перевезення комфортабельними суднами на підводних крилах з Миколаєва та Очакова. Перевезення ці були збитковими, але завдяки рішенню директора «Нібулона» Олексія Вадатурського все одно тривали. На жаль, 31 липня Героя України Олексія Вадатурського разом зі своєю дружиною було вбито російськими фашистами у власному будинку в Миколаєві.
Через свою популярність пляжі у районі причалу були впорядковані. Тут була інфраструктура — кафе, пляжні атракціони, навіси, парасольки, шезлонги, душ, туалет і баки для сміття. На даний момент цього всього не залишилося – все зруйновано та спалено.
Центральна частина чорноморського узбережжя Кінбурнської коси в районі села Покровка була не такою популярною серед масових туристів, зате її облюбували любителі неформального відпочинку. Художники, музиканти, хіпі, нудисти та просто любителі пожити в наметі на березі, джипери, байкери. Багато хто з тих, хто до захоплення Криму у 2014 році відпочивав у Лисій бухті, на Фіоленті, Тарханкуті чи Мангупі стали приїжджати до Покровки.
З початком окупації жителі сіл Геройське, Василівка, Покровка та Покровські хутори залишилися віч-на-віч з вогнем, голодом та свавіллям загарбників, вони просять про допомогу!
Пожежі на Кінбурнській косі
З початком війни пожежі на Кінбурнській косі продовжуються щодня, причому по кілька вогнищ займання одночасно. Ліс навколо трьох сіл – Покровки, Василівки та Покровських хуторів – повністю вигорів.
За даними співробітника місцевого лісництва, який попросив не називати його імені, станом на 3 серпня згоріли вже 1600 соснових гектарів лісу. Основні лісові пам’ятки Кінбурна — «Гіродотів ліс», «Волижин ліс» та «Дуб Пушкіна» поки що вдалося врятувати від вогню силами мешканців та лісництва.
Згідно з повідомленням у Фейсбук місцевих активістів, лише 1 серпня працівники лісгоспу гасили вогонь з ранку до 9-ї вечора, і їм вдалося зберегти великі ділянки лісу. У такому режимі працівники лісництва працюють уже 4 місяці.
Масштаби пожежі такі, що у Покровці абсолютно все покрито попелом, хоча Покровка далі від вогнища займання, ніж Василівка. Там справи ще гірші.
На морі вздовж узбережжя Кінбурнської коси поверхня води вкрита попелом і шматками згорілої кори. У повітрі дим і запах гару, від нього нема де сховатися.
Чому ми почали з лісових пожеж, а не людей? Тому що для корінних жителів Кінбурнської коси ліси ці дорожчі за життя. Вони були посаджені на чистому піску зусиллями місцевого лісгоспу, дідами нинішніх мешканців у середині минулого століття. Багато лісників тоді ця робота звела в могилу, оскільки для вкорінення та захисту молодого лісу від шкідників у СРСР використовувалися небезпечні для людини отрути. Тепер їхні онуки ризикують своїм життям та здоров’ям, рятуючи Кінбурнський ліс від знищення.
Ізоляція, насильство та загроза голоду
Нечисленне населення Кінбурнської коси зараз перебуває в умовах, коли порятунок потопаючих — справа самих потопаючих. Точніше, згоряючих, бо гасити лісові пожежі в змозі тільки вони, більше нема кому. В окупації, без прибутків, без підвезення продовольства, навіть без можливості виїхати.
Єдину дорогу з боку Херсона перекрито окупантами. На початку липня на цій дорозі при спробі повернутися до Покровки з Голої Пристані у своїй машині російськими фашистами було розстріляно родину. Дістатися сушею неможливо. Таким чином, Кінбурнська коса опинилась у повній блокаді.
Транспортне сполучення з «материком» можливе лише моторними човнами. Рух поромів та катерів Дніпрообузьким лиманом заборонено. Моторний човен не місткий і витрачає багато палива, тому «дорогою життя» привозять тільки найнеобхідніше — ліки, крупи, борошно, паливо та запчастини для пожежних машин.
Працює український мобільний зв’язок та інтернет. Погано і з перебоями, бо найближчі вишки тепер перебувають по той бік лиману – в Очакові. Магазини, а тим паче кафе не працюють. Готелі розграбовані, багато машин відібрано. Ті, що орки не змогли завести, просто спалені. Місцеві жителі намагаються нікуди не їздити навіть у межах Коси, бо ведуться постойні обстріли і по дорозі можна зустріти безліч орків.
Окупанти періодично проводять фільтрацію, просто викрадають людей та забирають «на підвал». У даному випадку в яму, вириту в землі. Тримають від кількох днів до місяця. Б’ють та катують. Але, втім, подібна ситуація практично на всіх курортах, які зараз перебувають у російській окупації. Але у випадку Кінбурна всі ці проблеми меркнуть на тлі пожеж, що продовжуються.
Підсумки
Допомогти жителям Кінбурна вижити та зберегти на Косі хоча б ті ділянки лісу, які ще реально зберегти, може кожен.
Збір коштів на паливо та запчастини для пожежних машин здійснюється за такими реквізитами:
- Карта Приват: 5168 7422 2781 8378 Станішевська Інна (з позначкою SAVE KINBURN)
- PayPal: inna1964@ukr.net
Довідка. Kinburn.Info – це довідково-інформаційний проект про Кінбурнську косу, запущений редакцією НДАП «Кирилівка.Укр».