Війна і мир тероборони з Дніпра

Журналісти НМ побували у 232-му батальйоні територіальної оборони з Дніпра, почули вражаючі історії та дізналися, як живуть та виконують бойову роботу на передовій наші земляки.

Замість широкого Дніпра – донецький степ: наші земляки – дніпряни сьогодні захищають Україну в сусідній області, на передовій. І не просто захищають – крок за кроком повертають її назад. За підтримки артилерії б’ють супротивника, відбирають ворожу бойову техніку. А ще – допомагають простим людям, мешканцям українських сіл виживати після  руйнувань, які спричинили окупанти. І дуже хочуть повернутися додому – із перемогою.

Кореспонденти НМ вирушили в дорогу разом із добрим знайомим: це – Дмитро Каюк, відомий вчений-історик, донедавна – керівник КП “Етнографічні парки Дніпра”, популяризатор історії міста. Нещодавно він разом із колегами знайшов могилу Олександра Поля. З початком війни Дмитро, людина патріотичних поглядів, записався у ТрО і вже 5 місяців несе службу.

На сто відсотків – добровольці

232-й батальйон ТрВ ЗСУ, сформований у Дніпрі, на 100% складається з добровольців. Тут несуть службу мешканці Дніпра, Павлограда, Харкова, Миколаєва та ін. Усі – мотивовані та патріотичні. Раніше працювали менеджерами, будівельниками та токарями, водіями та поліцейськими. Середній вік – 30-45 років, але є і молоді, і заслужені бійці. Служать у лавах батальйону і дівчата: серед них – самотня мама з Павлограда – попри все пішла захищати країну.

Командир 232-го батальйону територіальної батальйону – майор Віталій Акуліч (позивний “Фуджі”)Родом зі Слов’янська, очолив підрозділ ТрО, сформований у Дніпрі. Коли ми приїхали до частини, у комбата був привід для радості: у гості приїхала дружина, яка також служить у ЗСУ, та улюблений син Володя.

Дмитро Каюк згадує: на початку війни майбутній 232-й батальйон ТрО формувався в Дніпрі. Мотивація добровольців була простою – захищати місто від ворога. Підрозділ базувався на вул.Тепличній, потім на масиві Західний. Бійці згадують, як було холодно і як рятували волонтери та бізнесмени Дніпра – гарячою їжею, теплим одягом та словами підтримки. Після за наказом командування ЗСУ батальйон відправився ближче до зони бойових дій: спочатку – на схід області, а зараз батальйон – у Донецькій області, на передовій.

Теробороні – від громади Дніпра

Від початку війни дніпряни, волонтери, лідери громади Дніпра на чолі з Борисом Філатовим та Геннадієм Корбаном активно допомагають 232-му батальйону ТрО. Допомога, за яку вдячні бійці – бронежилети та каски, спальники, каремати, засоби зв’язку, квадрокоптери та багато іншого. Завдяки волонтерам Дніпра бійці забезпечені продуктами, водою, засобами гігієни. А ще – у військовій частині вдячні за позашляховики, які з ініціативи голови Штабу оборони Дніпра Геннадія Корбана закуповуються та спрямовуються для наших захисників.

“Допоки тут наші військові – це наша земля”

…Золоті поля біля села на Донбасі, де стоїть батальйон, стали полем бою. Навколо .- неймовірно красиві краєвиди.Втім на полях – ані душі: обстріли. На полі – величезні вирви від “прильотів” і вивернутий чорнозем. “Під картоплю копали!” – жартують бійці.

У лісосмузі ретельно сховані від противника позиції наших військових. Тут бліндажі та майданчик для танка: він може виїхати, відстрілятися та від’їхати – противник не знайде. А от у сусідню лісосмугу ходити не можна: там міни та розтяжки – щоб ворог не пройшов.

“Допоки тут наші солдати – це наша земля” – каже заступник командира батальйону капітан Сергій Батаєв. Він захищає Україну з 2015 року, вдома – родина, 9-річна донька. А зараз офіцер разом із бійцями тримає фронт далеко від Дніпра, щоб не дати ворогу пройти далі.

…У сусідньому селі, яке ще ближче до ворога, мешканців немає – виїхали через ворожі обстріли. Небезпека – постійна. Їдемо туди дуже швидко: дорога добре проглядається. Над полем неподалік – дим від кількох “прильотів”. Розстріляний ангар противник використовує для пристрілки, а розбита сільська крамниця дає тінь і закриває від небезпеки…

У сільських будинках, які полишили мешканці, облаштувалися бійці. Хати, сараї, огорожі постраждали від ворожих обстрілів. До військових навідуються сільські собаки та коти – вони радіють людям після пережитого страху. Для чотирилапих волонтери передають бійцям корм для тварин.

… До війни боєць із позивним “Хіппі” навчався у внз та планував стати ветеринарним лікарем:  коти і собаки – його улюбленці. Але вже 26 лютого записався до ТРО. Війна – це серйозно, але “перемогти стрес допомагає почуття гумору”, – каже хлопець. Його товариш-студент – боєць із позивним “Лєший” – доброволець, пройшов курси саперів і хоче продовжувати службу в саперному взводі.

…На дорозі бачимо саморобний знак із написом:  “Пид**ры черз 800 м”. Попереду були позиції окупантів, але зараз ТрО з Дніпра посунула їх, повернувши частину української землі, пояснює капітан Батаєв.

Головне на війні – управління та зв’язок

– впевнений начальник штабу 232-го батальйону ТрО полковник Сергій Чуб (позивний “Яструб”). Він – кадровий військовий, служив у радянській армії, працював у силових структурах та у великій бізнес-групі в Дніпрі. 

Начштаба розповідає про військове життя та бойову роботу чітко, зрозуміло, чистою російською мовою. “Пока буду думать, как перевести приказ, нас всех расколошматят”, – пояснює він.

Взагалі на війні не виникає проблем із мовою та розумінням. Багато хто говорить на рідній мові, і це надихає, інші спілкуються звичною для Дніпра російською. Немає проблем між бійцями та командирами, проте присутні адекватність та повага до людей:

– Наш підрозділ було створено 1 березня, – згадує начальник штабу. – Батальйон на 100% – з добровольців. ЗСУ забезпечує нас зброєю та боєприпасами. А волонтери допомагають продуктами, ліками, одягом та іншим. Тож ми вдячні  міській владі Дніпра за допомогу батальйону. Особисто Борис Філатов та Геннадій Корбан зробили дуже багато.

– Зрозуміло, що ЗСУ не може забезпечити всіх потреб, – зазначає начальник штабу. – Тому каски та бронежилети я отримую в останню чергу, коли всі забезпечені. Ми тут не торгуємо амуніцією та продуктами, як буває часом. Їм  разом із усім і після всіх. Загалом питати з бійця можна, якщо забезпечив його всім – спорядженням, харчуванням.

Командування батальйону наполегливо вирішує питання про соціальні гарантії для бійців ТрО нарівні з усіма військовослужбовцями ЗСУ. Є низка бюрократичних проблем, які складно подолати, перебуваючи за сотні кілометрів від обласного центру та командування.

Одна зі складних проблем – паливо.  А ще – командування прагне забезпечити всіх літньою формою та взуттям, яке регулярно псується та потребує заміни. Незабаром знадобиться одяг на осінь-зиму. До холодів бійцям стануть у нагоді грубки-”буржуйки”, гумові чоботи, ліхтарики на лоб, термоси. А ще – сокири, лопати (які скрізь – у страшному дефіциті), бензопили, шліфувальні машини, скоби для кріплення. Адже копати окопи, траншеї, облаштовувати бліндажі потрібно часто.

– Ми – як бджоли, – каже Сергій Чуб. – Працюємо, будуємо соти, нікого не чіпаємо. Втім якщо що – показуємо жало. Ми вже звільнили територію та ще звільнимо, будемо йти вперед. Тому що це – наша земля.

“Очі” для захисників

Виконувати бойові завдання допомагає сучасна техніка. “Дрони – це наші очі та вуха”, – каже начальник штабу. 

У підрозділі є свій майстер аеророзвідки – старший солдат із позивним “Псих”. За допомогою дрона виявляє ворожу техніку та передає координати, за якими артилерія може її знищити.

Раніше хлопець працював інженером у Дніпрі. Пілотував дрон, “налітав” близько ста годин. З початком війни записався у ТрО. “Якщо до нас прийшов ворог – треба його бити”, – каже він. У батальйоні служать і два його брати.

– Найголовніше – помічати дрібниці, – розповів аеророзвідник. – Ми воюємо з реальним ворогом, він розумний і хитрий. Ховає техніку, а наше завдання – помітити її. А ще – важливо піднімати “пташку” у повітря під час бою, знаходити ворожу техніку та передавати координати, щоб артилерія оперативно відпрацювала по ним.

Позашляховики та “Старлінки” у степах України

Війна – народна: бійцям на фронті допомагають ті, хто працює у тилу. Показовий приклад: у батальйоні ТрО отримали класні позашляховики, а також медичні “УАЗики”, яким немає ціни на суворих сільських дорогах. За це вдячні керівництву Дніпра та волонтерам.

А ще – завдяки допомозі з рідного міста у бійців є надійні засоби зв’язку: рації, ретранслятори та апарати Старлінк (забезпечують доступ до супутникового Інтернету там, де немає звичайного покриття – прим.ред.)

Коли 232-й батальйон прибув до місця розташування, тут через обстріл взагалі не було мобільного зв’язку. А зараз – повноцінний зв’язок 4G – небачена справа для села. Завдяки зусиллям Геннадія Корбана, якому військові щиро дякують, компанія Київстар провела ремонт і повернула покриття: А енергетики з компанії ДТЕК відновили світло: життя у людей в селі налагоджується, хоч і залишається небезпечним.

Як бійці та сміливий тракторист “віджали” ворожу БМП

У 232-го батальйону ТрО з Дніпра є власні подвиги та легенди. Нещодавно бійці провели сміливу операцію – відібрали у окупантів БМП. Ті використовували зламану машину як прикриття для обстрілів: відстріляються по нашим позиціям – і відходять. 

Бійці вирішили відібрати БМП – батальйону знадобиться. Домовилися з місцевим фермером, вночі підібралися до ворожої бойової машини, сміливий тракторист Микола зачепив її тросом і притягнув до батальйону.

Серед сміливців – боєць “Джонні” з Дніпра. До війни працював водієм вантажного транспорту, у ДСНС та СБУ, а вже 25 лютого прийшов у тероборону.

Учасники операції із захоплення БМП позують для фото. Серед них – боєць ТрО Геннадій Борщ (позивний “Клапан”), великий фахівець у техніці. До війни викладав військову підготовку у школі, ще раніше служив у автотранспортній службі полку зв’язку. Його побратим – Олег Борщевич. На початку агресії проти України, у 2014-15 роках вони служили в одній частині. Зараз Олег Сергійович – на пенсії, але патріотизм не підвладний віку – тож служить у ТрО.

Воїни з гордістю показують трофей.
– Машина – робоча, після ремонту 0 на ходу, боєкомплект – майже повний. У баках – 170 літрів пального. На борту була “Z” – зафарбували її. На снарядах пишемо “привіти” для орків: “За Маріуполь”, “За Харків”…

Україну захищають інженер, токар та комерційний директор

… Під навісом у дворі сільського будинку – стіл та лави: тут влаштували їдальню. Зі звичайних продуктів готує чудеса польової кухні колоритний боєць із позивним “92-й”.

“Готую те, що їм сам – усім подобається”, – каже він. До війни працював менеджером з продажу металопродукції у Дніпрі, а тепер освоїв новий фах. І бійці, і гості у захваті від кулінарної майстерності:)

Знайомимось із бійцями. Командир стрілецької роти, старший лейтенант із позивним “Карат” до війни працював інженером. Вже 26 лютого записався до ТРО. “Тут у мене – безліч друзів, і з кожним днем ​​все більше”, – говорить він.

Разом із ним – солдат-технік 4-ї роти з позивним “Фідель”. У бравого бійця – розкішна борода, а позивний він отримав від товаришів, яким нагадав кубинського революціонера.

Боєць із позивним “Мозок” до війни був комерційним директором великої торгової мережі. Тепер він чудово орієнтується у військовій обстановці, зберігає оптимізм та почуття гумору та показує гостям, як тут все влаштовано…

З Польщі – до тероборони Дніпра з початком війни повернувся командир мінометної батареї сержант Юрій Сабуров (позивний “САБ”). Класний токар, він два роки жив і працював у Варшаві. Із початком війни вирішив їхати до України. На початку березня прибув до Дніпра і незабаром пішов у ТрО.

– Наше завдання – артпідготовка та прикриття інших підрозділів під час виконання бойових завдань, – розповідає він.

Знайомимось із розвідниками: бійці проводять тренування у лісочку, біля струмка. Зброя, бронежилет, екіпірування – майже 30 кг навантаження на кожного.

Боєць із позивним “Боцман” до війни займався оформленням нерухомості, а тепер разом з побратимами вони шліфують майстерність, швидко переміщуються по місцевості, використовують кущі та дерева для маскування, ступають так, щоб не хруснула гілка…

“На войне, в пыли походной… ”

У хатах, де мешкають бійці тероборони з Дніпра – скромний сільський побут. Сержант Дмитро Каюк показує, як облаштувався його підрозділ. Усередині саманної хати прохолодно навіть у сильну спеку. На дворі – літній душ, зроблений із бочки з краном, поряд бійці обладнали вогнище, де готують обід.

У батальйоні чітко стежать за порядком, раціонально облаштовують побут, організували прання, вивіз сміття. Підрозділ акуратно сплачує рахунки за електроенергію.

Щира подяка від військових – волонтерам, які забезпечують захисників усім, що потрібно. 

Співробітники міськради Дніпра провели три години в дорозі і дісталися до 232-го батальйону ТрО. Серед гостей – керівник департаменту молоді та національно-патріотичного виховання Одарка Біла та заступник директора департаменту Сергій Люденський. Зустріч із добрими знайомими, за сотні кілометрів від рідного міста – дуже важлива: Дмитро Каюк під враженням і не приховує радості.

Дніпряни закупили і привезли бійцям багато продуктів: це швидкі обіди, консерви, крупи, макарони, чай, кава, цукор, згущене молоко, горіхи, печиво, цигарки, засоби гігієни. А ще – дбайливо виготовлені браслети та обереги. Головні “родзинки” – вкрай необхідні  на фронті пили, сокири, ліхтар для бліндажу, маскувальні сітки, дощовики, робочі рукавички.

Знайти все це на передовій, далеко від торговельних мереж, неможливо. Тому у Дніпрі (і не лише) закуповують усе необхідне для наших захисників, розповів нам Сергій Люденський. До речі, грошима на закупівлю допоміг ще один наш земляк-волонтер – Павло Штанько, IT-фахівець, який працює в Амстердамі.

Мир, який ми повернемо

У селі, де стоять підрозділи 232-го батальйону – страшні сліди ворожих обстрілів. У багатьох будинках немає вікон, зірвані паркани, пошкоджено дахи, розбито фасади….

На місці одного з будинків – величезна (порядку 10 м углиб) вирва, купи ґрунту, зірваний дах, залишки стін. Розкидані пральна машина, холодильник, домашні речі. У гаражі – “Таврія”, яку неможливо дістати…

– Нещодавно приходили дві жінки, стали тут і плакали, – розповідають військові.

Поруч із дитячим садком – величезна вирва від авіабомби. Огорожа вирвана, у вікнах вибиті шибки, розбитий дах, хоча приміщення вціліло. Вітм дітей у селі немає, та й мешканців дуже мало – більшість поїхала через ворожі обстріли. Але деякі залишаються у рідному селі.

Трохи раніше батальйон ТрО з Дніпра роздав місцевим жителям, переважно – літнім людям  багато продуктових наборів. Зараз у селі запрацював магазин, але немає аптеки, банкоматів та й місцевої влади не було. Командування 232-го батальйону ТрО організувало для людей поїздки мікроавтобусом до найближчого райцентру Дніпропетровщини. Там працює ринок, магазини, банк, можна вирішити різні питання.

А нещодавно бійці врятували 91-річну бабусю, яка зламала ногу: надали допомогу та доправили до лікарні, розповів медик батальйону із позивним “Красивий”. Раніше він працював у поліклініці у Дніпрі, а з початком війни пішов у ТрО та допомагає військовослужбовцям та цивільним.

…28 страшних днів просиділа в льоху літня мешканка села Тетяна Стефанівна. Було дуже страшно через обстріли, каже вона. Все життя прожила у рідному селі, а у 82 роки – таке випробування…

Військові відвідують Тетяну Стефанівну, а щоб підтримати – купують у неї домашні яйця: на щастя, кури цілі та неушкоджені. Заступник командира батальйону капітан Батаєв обіймає бабусю і просить її: як зайдуть  наші хлопці – обійняти їх так само, хлопцям це потрібно і важливо. “Приходьте ще!” – зворушено каже вона на прощання.

Фото Валерія Кравченка