Це танк Т-80 БВМ. Буквально рік тому ним хизувались кремлівські пропагандисти на параді. А тепер наші хлопці з 93-ої бригади «Холодний Яр» нищать рашистів їх же зброєю. Деталі – в ексклюзивному матеріалі журналістів «Наше Місто».
Цезар і його колісниця
Цей неймовірний оптиміст, якого всі називають просто дядя Серьожа механік -водій в одному з підрозділів 93-ої бригади.
«Війна не війна, але життя таки йде! Головне – повернутись живим», – посміхається під час інтерв’ю Сергій Валентинович.
В ЗСУ дядя Серьожа, він же Цезар вже п’ять років. Каже, пішов служити, бо полюбляє танки. У танку за його спиною завжди два життя, за які він несе відповідальність – командир і наводчик. Цезар наголошує – про повномасштабну війну не думав, гадав що просто загостриться ситуація на Сході.
«Моє завдання безпечно доставити їх живими і неушкодженими. Ситуації бувають різні, зазвичай рішення приймається швидко в бою. Було якось, авіабомба позаду нас вдарила і сорокатонний танк аж підстрибнув. Ми вранці вийшли і побачили – позаду нас вже немає будинку. Але танк – це броня, безпека», – посміхається він.
Так, у танку місця небагато, але, як зазначає Цезар – до всього звикаєш. Трофейну модель Т-80 БВМ жартома називає лендлізом від рф.
«Дуже сильна машина, з потужним двигуном, зручний в керуванні. Дуже швидкісна машина. Отримали ми його майже неушкодженим і в робочому стані», – посміхається Цезар.
Після перемоги він просто мріє повернутись живим додому.
«Багато на що дивлюсь після війни інакше, бо розумієш, що щось можна не встигнути. А родина підтримує і чекає, кажуть: «Воюй і повертайся живим!», – каже він.
Затишна хата і спокій
У офіцер-танкіста Олега любов до Збройних сил – справа сімейна. Він в ЗСУ більше 10 років.
«Тато військовий, брав з собою змалечку на службу, далі все пішло вже само собою. І тепер я той, хто я є», – посміхається Олег.
Початок повномасштабного вторгнення йому запам’ятався обстрілом ППД.
«До останнього думав що такої війн не буде. Але потім, коли обстріл, побачили-почули ракети – стало все ясно. Почали просто виконувати свої завдання. Ми розуміли, що нам треба робити» – каже Олег.
В перші дні у Харкові він каже, що його приємно вразили місцеві.
«Приємно будо що місцеві до нас позитивно, на підсвідомому рівні були думки, що тут можуть бути проросійсько налаштовані. Але все сталось навпаки. Нам допомагали всі місцеві, під гусениці ніхто не лягав! А коли по Харкову почали молотити, всі місцеві розуміли що саме відбувається і хто це стріляє» – каже він.
Олег підкреслює, що постачання озброєння важливе і потрібне, а смерть диктатора путіна ощасливила б багатьох. Але зрештою війну виграють саме люди.
«Я думаю, що треба стояти і триматись. Ми даємо гарну відсіч, наносимо втрати, болюче кусаємо, а вони там вже далеко не в захваті!» – каже він.
Олег зазначає, що після перемоги прагне просто спокою.
«Хотілося б спокою – село, хатинка. Курочки, дружина! І все» – посміхається він.
Абсолютно всі наші хлопці – герої. Щоденна важка праця яких захищає наші домівки від війни. Не пускає цю ракову пухлину під назвою «руський мір» у наші міста. І ми повинні пам’ятати про це щохвилини. А головне – не забути після перемоги!
Дарина Сухоніс- Табацька, фото Валерій Кравченко
Категорія: Війна, Інтерв'ю, Новини Дніпра
Позначки: ЗСУ, Новини Дніпра, Україна Росія війна
