Вертоліт кидало, як іграшку: льотчик ЗСУ про небезпечне завдання (Відео)

Тридцять років стажу, бо закоханий у небо. Олександр – один з льотчиків, які виконували бойове завдання у Маріуполь на заводі «Азовсталь». В ексклюзивному інтерв’ю журналістам «Наше Місто» він розповів деталі цього завдання та особливості роботи української авіації!

Обстріл з корабля

«Летіли вночі, аби був певний ефект несподіванки. До Маріуполя долетіли чудово – ніяких обстрілів. На зворотному шляху нас, почули і побачили по засобах ППО і встигли підтягнути корабель з акваторії Азовського моря. Нас чекав ворожий корабель який відкрив вогонь. Не знаю с чого – ракетами, гарматою, я тільки побачив корабель і почав виконувати маневри, аби уникнути обстрілу. Від розривів вертоліт кидало як іграшку, бо вибухова ж хвиля. Але екіпаж, поранені і вертоліт- всі цілі, дякувати Богу!», — каже він.

У такі хвилини саме майстерність і досвідченість льотчика і команди вирішує все – рішення приймаються швидко, адже мова про життя екіпажу та поранених на борту.

«Коли відкрились двері, я побачив такі щасливі обличчя! Вони казали просто «дякую», але це було найщиріше, бальзам на душу! Ці обличчя, очі…слів не треба було! По очам було видно, що хлопці раді», — каже Олександр.

Привітати залізну пташку

Льотчик наголошує, що кожен виліт – це небезпека, ризики і виклики.

«Кожен політ – ризикований. До цього я тричі потрапляв під обстріл, двічі вертоліт був пошкоджений, але відновлений, а одного разу обстріл був, але техніка не постраждала», — згадує він.

Олександр каже, що певні рішення просто на підсвідомості за роки польотів. Але при цьому, льотчики дуже забобонні! Наприклад, перед польотом не варто фотографуватись, а на аеродромі – збирати квіти, бо це душі полеглих льотчиків.

«Я вітаю вертоліт, кажу «Добрий день, зараз будемо з тобою щось виконувати, дай Бог щоб у нас все було добре!»», — каже Олександр.

Родина підтримує Олександра, а про бойове завдання у Маріуполі дізнались вже після його завершення. Каже, хвилюються і досі.

«Сказали, щоб більше так не робив!» — посміхається він.

Якихось мрій на час, коли буде перемога, у Олександра немає. Каже, просто хочеться жити, мовляв дай Бог перемогти. І додає – «Найкращі люди нації служать в авіації!»

Дарина Сухоніс-Табацька, фото Валерій Кравченко