Цей усміхнений молодий хлопець — штурман-льотчик вертолітної ланки ЗСУ. Його ім’я Олександр. Зі зрозумілих причин ми не показуємо його обличчя і не називаємо прізвище. Олександр – один з льотчиків, які здійснювали рейси на Азовсталь.
Польоти під ворожими обстрілами, коли треба не лише зберегти життя собі і команді, але і безпечно доправити поранених азовців. Героєм себе не вважає, каже – просто виконував бойове завдання, передає журналіст «Наше Місто».
Вертоліт – це побратим
Олександр з родини військових, тому сумнівів у виборі професії у нього не було.
«Коли закінчив військовий ліцей, вирішив далі йти «військовим шляхом» і вибрав професію льотчика. Подобалось літати завжди», — посміхається він.
24 лютого він був у зоні ООС, а про повномасштабний наступ думки не було.
«Нас підняли по тривозі і я зрозумів, що це вже наступ», — згадує він.
Його стаж польотів стільки, скільки триває війна – 8 років. Каже, що перед вильотом обов’язково вітається в вертольотом – така традиція. Щодня Олександр ризикує життям на варті оборони країни, адже кожен виліт – це окреме важливе завдання.
«Є певні забобони, не треба робити фото перед вильотом, викидати сміття. З вертольотом вітаємось, адже він наш бойовий побратим»,- посміхається Олександр.
Рейс до пекла
Саме Олександр був одним з льотчиків, які здійснювали рейси в окупований Маріуполь на завод «Азовсталь».
«Нам поставили бойове завдання, виконували політ вночі. До цього літали вдень, але противник був готовий до цього. Тому вирішили летіти вночі в окулярах нічного бачення», — каже він.
Олександр згадує – в Маріуполь летіли відносно спокійно. Доставили вантаж та завантажили на борт поранених побратимів, яких евакуювали.
«У ворога дуже потужна система ПВО, яка перекриває одна одну по зонах. Ми вибирали маршрут по їх «сліпих зонах». Коли летіли назад з пораненими, нас почали обстрілювати з берега та з військового корабля ворога. Ми були в центрі перехресного вогню. Старався маневрувати, але над водою ти не сховаєшся. А коли вилетіли на сушу, було не менш складно, бо ти не знаєш, як буде діяти противник. Далі виконували політ на низьких висотах, обходили села і міста», — каже Олександр.
До місця призначення вони дістались неушкодженими. Азовці дякували за порятунок.
«Сказали, дякуємо, що витягнули нас з пекла!» — каже він.
Олександр щиро каже – героїзму не відчув.
«Виконали поставлене завдання і трошки можна було видихнути з полегшенням. Там не було часу щось відчувати. Потім повернувся, трішки розслабився, випив кави», — каже він.
Мріє про гори
Звичайно, це не перший небезпечний виліт Олександра з часів повномасштабного вторгнення.
Родина Олександра дізналась про політ на «Азовсталь» вже після його завершення. Вони сказали, що він молодець, але попросили його більше так не ризикувати, хоча і розуміють: це його служба і пишаються ним.
«Мрію після перемоги поїхати десь з родиною відпочити, далеко і певно в гори! Бо море мені вже якось не подобається», — посміхається він.
Дарина Сухоніс-Табацька, фото Валерій Кравченко
Категория: Война, Новости Днепра
