Син у лікарні, чоловік загинув: історія родини, долю якої зруйнував мінометний обстріл (Відео)

Ця жахлива війна лишила нормального життя тисячі українців. Життя кожного з них наповнилось розпачем, болем і горем від втрат. Свою жахливу історію розповіла мешканка села Студенок, що на Харківщині.

Поліна Кутєпова – мати 4 дітей. Нормальне життя її сім’ї закінчилось 24 лютого, коли росія напала на Україну. Довгий час у селі було спокійно. Ніхто не планував тікати. Та з кожним днем вибухи ставали все гучнішими і ближчими.

Люди почали масово виїжджати, коли обстріли почалися вже у селі. Але сім’я Поліни все ще лишалася там. Під час кожної ракетної небезпеки ховалися у підвалі сусіда. Але 25 травня стало чорним днем у пам’яті 25-річної жінки.

«Під час чергового мінометного обстрілу ми побігли в укриття до сусіда. Я пробігла з малою, їй рік і сім — нормально. Сестра чоловіка зі своїм сином — теж пробігла нормально. Бігла свекруха з Денискою і в цей момент поряд з ними впала міна. Я побачила чорний дим і крики. Брата поранило, свекруху поранило, дитину поранило. Я їх забрала в укриття, як змогла надала першу медичну допомогу», — розповідає Поліна.

Через деякий час Поліна почула якийсь дивний звук. Коли визирнула зі сховища, то побачила, що горить будинок сестри її чоловіка. Побігли його тушити, щоб хоч щось вціліло. Проте обстріли продовжувались. Тоді загинув Іван, чоловік Поліни.

«Він навіть до двору не добіг, щоб узяти води, і біля двору прилетів снаряд і його вбило. Ми його обмили, переодягли, поклали в будинку і поїхали. Знайшли військових, щоб нас вивезли – п’ять дітей та п’ять дорослих. Чоловіка обіцяли поховати», — каже Поліна.

Військові відвезли їх до Святогорська. Там у шпиталі їм надали першу допомогу і у супроводі поліції перевезли до «Славкурорту». Звідти сім’ю перевезли до Краматорська, де місцеві лікарі видалили кілька уламків з тіла 3-річного Дениса. А вже 27 травня вони прибули у Дніпро.

Хлопчика одразу госпіталізували у реанімаційне відділення. Лікарі зробили усе можливе і не можливе, аби повернути хлопчика до нормального життя. Стан Дениски значно покращився. Зараз його перевели до звичайної палати.

Інших членів родини прихистили у церкві.

«Ми приїхали майже без нічого. Документи, телефони, гроші і ліки – все забули у сховищі, — розповідає мешканка Харківщини. – Зараз від нашого села нічого живого вже не лишилось. І наскільки мені відомо, там вже окупанти», — говорить Поліна.

Повертатися нікуди. Тому, коли малюка випишуть з лікарні, родина поїде на Кіровоградщину. Там волонтери знайшли їм будинок, де вони почнуть нове життя.

Всі ми надіємось і віримо, що весь цей жах скоро закінчиться і нашим дітям не доведеться бачити, як гинуть їхні рідні, як прилітають ворожі ракети і змітають все на своєму шляху.

Звичайно, те, що ми бачимо зараз, забути неможливо. Але нам треба знайти сили жити далі заради себе, заради рідних, заради коханих. І все обов’язково буде Україна!