Від 200 доларів на вокзалі до місця у серці: дніпрянка написала лист вдячності полякам

Валерия Доброта
    -
Агнешка і Дарек Савко

Ми продовжуємо публікувати історії українців, які змушені були виїхати в інші країни через війну. Сьогодні розкажемо про Юлію з Дніпра, яка жила з сім’єю і працювала у Дніпрі, але на момент початку військового вторгнення гостювала з дітьми у батьків у Нікопольському районі. У селі Придніпровському, яке через Каховське водосховище межує з Запорізькою АЕС у Енергодарі.

Юлія до останнього не хотіла їхати з маленької Батьківщини, але, коли окупанти захопили найбільшу у Європі атомну станцію, і за 10 кілометрів від батьківського дому лунали вибухи, разом з невісткою, її маленькими дітьми і двоюрідною сестрою зібралася і на переповненому евакуаційному поїзді вирушила із Нікополя до Варшави.

Українці у Польщі - Наше Мисто

Свою історію життя в евакуацію вона розповіла журналістам «Наше Місто».

«Доброго вечора, ми з України!

Вибір…Це завжди важко. А коли він стосується не тільки тебе, а й всієї родини, то, без перебільшення скажу, переїхати в іншу країну з дітьми – було найтяжчим рішенням за все життя.

Привіт, Польща! Варшава, 15.03.2022.

Почуття безпорадності, шоку, страху, жаху (після евакуаційного потягу), і зовсім чужа країна. Місця, де можна було б присісти  не було, діти їли на сумках, посеред варшавського вокзалу. Ми, заливаючись сльозами, не могли стримувати емоцій, спостерігаючи, як малесенькі рученята міцно тримають картонні коробочки і за обидві щоки наминали картоплю фрі.

І далі, як в кіно. До нас підійшли дівчата, вони говорили українською і запитали звідки, ми? Було сказано стільки слів підтримки, що кінця нашим сльозам не було і краю, емоції накривали новими хвилями. Принесли малечі чудові подарунки, а мені дали 200 доларів ….Отак, просто 200 доларів!!! Вірите? Я теж не могла.

Далі ми в телефонному режимі зв’язалися з волонтером. Серед ночі, на власному авто, чоловік зустрів нас з потягу, відвіз у готель, заплатив за нього особисто, купив води, харчів і наказав добряче відіспатися, бо вигляд ми мали кепський. Вихідні ми прожили у готелі, а далі нове кіно і неймовірні поляки!

Нас прийняла сім’я поляків. Агнешка і Дарек Савко. В свій дім, родину, своє життя. Забезпечили всім необхідним – речами першої необхідності, рушниками, одягом. Допомогли з оформленням документів. І кожного вечора ми сідаємо вечеряти за один стіл, як велика нова польсько-українська родина.

Нам відкрили не тільки двері будинку, нам відкрили свої серця. Скільки щирості, добра, бажання допомагати – я не бачила ніде і ніколи.

У старшої доньки зламався телефон, їй купили новий. Отак просто, поїхали і купили. Бо скоро День дитинства, а на нього прийнято дарувати подарунки.

Минув деякий час, прийшло освідомлення того, що життя продовжується і треба починати працювати. З офіційним працевлаштування особисто в мене нічого не вийшло. Були підробітки, працювала 8-9 годин в день з оплатою 20 злотих за годину. В перших свій робочий день польська пані подарувала чудовий самокат і ляльку бебі борна для моєї молодшої. Уявляєте ?

Робота важка – пов’язана з миттям вікон, прибиранням будинку чи при домової території – основний вид діяльності для багатьох пересічних українців.

Поляки – неймовірні! Завдяки волонтерам, активістам і звичайним людям , їхній неймовірній підтримці ми витримаємо  це випробування, ми станемо ще сильнішими!

Для українців організовано – вивчення мови, забезпечення продуктами  харчування,одягом, допомога з безкоштовним житлом.

А ще щирість, відкритість та неймовірна підтримка!», — розповіла Юлія.

Українці у Польщі - Наше Мисто
Юлія зі старшою дочкою
Українці у Польщі - Наше Мисто
З Агнешкою і Дареком Савко
Поделиться: