Як працює швидка допомога Дніпропетровщини під часі війни: інтерв’ю з Радієм Шевченко

Редакция "Наше мiсто"
    -
Алкоголь в войну, Радий Шевченко - новости Днепра

У великому ексклюзивному інтерв’ю директор Дніпропетровського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Радій Шевченко розповів про зміни роботи його відомства під час війни, технічне забезпечення «швидкої», зарплати медиків, нову пандемію після коронавірусу та з великим болем згадав рідні місця, що зараз просто знищені загарбниками.

У технічному плані все чудово, але головне – люди

— Радію Анатолійовичу, як зараз побудована робота «швидкої допомоги»? Як поєднуєте задачі, пов’язані з воєнним часом, зі звичайними, яких, напевно, не поменшало?

— У такому режимі ми працюємо вже 8 років. Перші немирні епізоди для нас були 9 травня 2014 року, коли у нашій службі з’явилися не хворі, а поранені. З тих пір наш колектив розуміє, наскільки це є необхідним, і працювали не лише на території Дніпропетровської області. Зараз це набуло вже інших масштабів, деколи іншого формату, і з 24 лютого, як і вся країна, наш центр перейшов на режим воєнного часу. До нашої мирної діяльності додалися інші характери травм та інші території відповідальності. Майже ніхто не залишив світ пост: з близько 3300 співробітників тимчасово зараз не з нами десь 100 осіб. Це не лише працівники виїзних бригад, а люди з бухгалтерії, економічного відділу, технічні робітники, санітарочки – жінки з дітьми залишили територію Дніпропетровської області, а дехто й України. У той же час до нас долучилися близько 30 людей з областей, яким важче, ніж нам. Тому втрати в особовому складі в нас незначні, навпаки, ми навіть збільшили кількість бригад – зараз цілодобово працюють 220-230 бригад. Зазначу, що загалом по області викликів поменшало, оскільки населення зменшилося. Якщо на піку ковіда було до 2500 викликів на добу, то зараз від 900 до 1100. Плюс робота, яку наші бригади виконують титанічними зусиллями згідно із задачами воєнного часу. Не можу називати ані локацій, ані кількісних характеристик, але повірте: усі працюють сумлінно. Якщо раніше середня протяжність виклику в області складала 16 кілометрів 700 метрів, то на сьогодні рейс може тривати 500 кілометрів. Бригада зранку виїжджає, повертається на базу пізно ввечері і, не встигнувши навіть сходити до туалету та поїсти, знову вирушає на завдання. Тому низький уклін всьому нашому колективу, особливо жінкам – і медикам, і моїм заступницям, і бухгалтерам. Усі працюють та вірять у нашу перемогу

Радій Шевченко, інтерв’ю  - новости Днепра

Бригади мають спеціалізацію чи усі можуть працювати на будь-яких завданнях?

— Коли розпочалась епідемія ковід-19, багато областей виокремили декілька бригад для перевезення хворих. Наша область була єдиною, яка подала до Мінздраву усі 200 бригад. Адже ми не знаємо, коли буде виклик, і наша задача полягає у своєчасному прибутті. А збирати спеціальну бригаду, привозити її, скажімо, з Верхньодніпровська до Дніпра, одягати у захисний костюм та відправляти на виклик не є раціональним. Як на ковіді у нас були всі задіяні, так і зараз. Будь-яка бригада може стикнутися з викликом, який, на жаль, є характерним для теперішнього часу. Хіба що з урахуванням важкості стану постраждалих можемо підбирати спеціалізовану лікарську бригаду, але в той же час багато наших фельдшерів вже можуть дати фору лікарям. Вони мають досвід, пройшли підготовку у навчально-тренувальному центрі, вдосконалюються постійно на тренінгах, тому працюють всі.

Радій Шевченко, інтерв’ю  - новости Днепра

— Чи відбулися за останні два місяці якісь зміни у технічному оснащенні служби «швидкої допомоги»? Проходило багато інформації про передачу Україні нових автомобілів. Вам з цього щось надійшло?

— У 2021 році, коли Національна служба здоров’я України виділила ковідний пакет, наш центр акумулював суму, якої вистачило для придбання 140 одиниць транспорту. Це були абсолютно нові машини «швидкої» марки Citroen. Крім того, 12 машин подарував депутат Корявченков з двома колегами, а ще 25 машин передало Міністерство у рамках централізованої закупівлі. Таким чином, лише за минулий рік ми отримали 177 нових авто. Це стовідсоткове оновлення парку санітарного транспорту. І цього року в нас немає необхідності у придбанні нових машин. Тим не менш Мінздрав разом з ДП «Державні закупівлі» вже здійснили купівлю, і на нашу область розподілено 15 нових машин, які ми найближчим часом очікуємо.

Радій Шевченко, інтерв’ю  - новости Днепра

Крім того, волонтери передали нам автомобіль Fiat. Він був у використанні, але має 3-літровий дизельний двигун. Це міцна машина. Ми її доремонтували, додали необхідне оснащення, і буквально днями вона вже стане до роботи. І ще три машини з’явились завдяки голові облради Миколі Лукашуку. Ми отримали також не новий, але відмінний Mercedes, який працює на криворізькій станції «швидкої допомоги».

Тому у технічному плані в нас все чудово, медикаментами забезпечені, фінансування від національної служби здоров’я йде, кисень, перев’язочні матеріали є. І, найголовніше, є золотий фонд – медики та водії.

— Крім подарунка Fiat, волонтери ще надають допомогу?

— Зараз дуже чітко працює лінія надання нам допомоги від міністерства. Ми отримуємо турнікети, бандажі, рукавички, перев’язочний матеріал. Працює департамент охорони здоров’я. Тому ми не дуже активно звертаємось до волонтерів. Ось мають від одного фонду приїхати 10 дизель-генераторів. Дуже щирі викладачі, директори шкіл Магдалинівського району: наліпили нам вареників, млинців. Годували ними протягом двох тижнів співробітників бригад.

Ми намагаємось не привертати до себе великої уваги, адже не маємо критичних потреб. Розуміємо, що в інших місцях допомога волонтерів більш потрібна.

Радій Шевченко, інтерв’ю  - новости Днепра

— Нещодавно оприлюднили показник: 80 відсотків поранених на фронті повертаються до ладу. Запорукою цьому є оперативна та якісна робота якраз вашого «золотого фонду»?

— Не хотілося б чіпляти собі ордени, але з травня 2014 року ми перевезли дуже багато поранених, і за весь цей час в нас нульова летальність на дошпитальному етапі. Ми тримаємо цю планку на високому рівні, але основну роль у цьому відіграють, звичайно, військові медики. За останні 8 років була зроблена величезна робота з навчання домедичній допомозі, з оснащення збройних сил та тероборони турнікетами, вміння ними користуватися. Це заслуга першого етапу надання допомоги. Ми потім робимо свою справу, а далі працюють спеціалізовані медзаклади, військові шпиталі, лікарні.

— Якщо транспортування поранених військових маємо залишити за дужками, що можете розповісти про надання допомоги постраждалим мирним мешканцям?

— Наші бригади не належать до військових, тому ми не працюємо на місцях бойових дій. Виїжджаємо по області, а якщо доводиться перетинати її межу, то лише у районах, де немає зіткнень. Ось буквально під час цієї розмови наш єдиний в Україні автомобіль збільшеної місткості, який ми зробили ще у 2008-му, везе жінку з дітьми до Вінницької області. А потім вони мають опинитися за кордоном. Двоє з трьох дітей, що їдуть, поранені. Одна дитина у важкому стані.

Замість ковіда – пандемія пияцтва

— Декілька разів ви згадали ковід. Люди звертаються зараз з цього приводу чи з початком війни ми пандемію одразу подолали?

— За три місяці цього року було лише близько 6 тисяч викликів з приводу коронавірусу. Якщо минулого жовтня вони сягали 430 на день, плюс ГРВІ, запалення легенів, то зараз на добу в середньому з ковідом звертаються десь 10 людей, з яких ми 8-9 відправляємо до лікарні. В них не важкі випадки, і ця проблема зараз взагалі не є актуальною. Ці виклики складають десь один відсоток від загальної кількості.

— Чи збільшилась доля викликів на випадки, пов’язані з нервовими розладами, стресом, може, навіть панічними атаками через війну?

— Тих, хто був донорами таких викликів, вже немає на території нашої області. Вони поїхали ще 24 лютого. Залишились співробітники критичної інфраструктури та люди зі стійкою психікою. Тому зараз панічні атаки чи перевтома не відволікають нашу увагу. А ось кількість викликів до людей у стані алкогольного та наркотичного сп’яніння зросла. Коли алкоголь вилучили з продажу, було простіше. А зараз просто пандемія! Особливо загострилася вона на Великдень та наступні дві доби. Люди б’ються на мотоциклах, сп’янілі водії та пішоходи спричиняють ДТП. Це все відволікає ресурс, нервує службу. Доводиться витрачати бюджетні кошти, щоб надавати допомогу, перевозити, а у лікарнях потім ще й лікувати. Ці тисячі гривень краще витратити на випадки інфарктів та інсультів. Їх не побільшало. Статистика вся є. Наприклад, Великдень, 24 квітня: 28 інсультів, 7 інфарктів, 10 ДТП, 2 ковіда, 3 пожежі, 2 ножових та 2 вогнепальних поранення, 2 спроби суїциду. Пропорції залишилися незмінні, лише кількість зменшилася через зменшення населення. Рік тому на Великдень було 2148 викликів, цього разу – 1141.

Повторюся, що засмучує пияцтво. Ось, наприклад (зачитує зведення). Ножове поранення у Софіївці. Чоловік 26 років у стані алкогольного сп’яніння грався кухонним ножом та поранив себе у 5-те міжребер’я. Це його версія, що сам себе поранив, а хтозна, що було насправді…

Радій Шевченко, інтерв’ю  - новости Днепра

З цієї низки і випадок у Новомосковську, коли п’яний чоловік побив фельдшера «швидкої»?

— Так, і ми дуже вдячні Новомосковському центру комплектування, активістам: людина вже служить у 93-й бригаді. Ще два подібних епізоди у Нікополі та Кам’янському перебувають під моїм особистим контролем. Очікую такого ж результату.

Взагалі, я давно вже працюю над тим, щоб на законодавчому рівні виклики до людей у стані сп’яніння зробили платними. Скільки на тебе витратили – стільки компенсуй. Ніде у світі ці виклики не обслуговує «швидка допомога» і вони не входять до страхування. Це сплачується з власної кишені. А якби не було закону про захист персональних даних, я б взагалі портрети цих тварюк демонстрував на біллбордах з прізвищами, адресами та номерами телефонів.

Півтора року тому я був автором петиції до Президента України про посилення кримінальної відповідальності за напади на медиків. Щоб їх прирівняли до нападів на співробітників поліції та ЗМІ. Але петиція не набрала необхідних 25 тисяч голосів. А у грудні ми зустрічалися з головою комітету Верховної Ради з охорони здоров’я Михайлом Радуцьким, і він пообіцяв найближчим часом прийняття такого закону. Але через останні події це зараз не на часі.

— Чи змінилися у воєнний час правила виклику «швидкої»?

— Так, наказ Міністерства дозволяє приймати лише критичні та екстрені виклики, тобто пов’язані з порятунком життя: зупинка серця, дихання, велика кровотеча. В інших випадках ми маємо право надавати консультацію телефоном та передавати їх на сімейну медицину. Але ми їздимо, адже розуміємо, що є хронічні захворювання у людей похилого віку, є час, коли неможливо додзвонитися сімейному лікарю.

Востаннє з нашим виданням ви спілкувалися у листопаді. Тоді казали, що на початку пандемії коронавірусу ваші співробітники мали великі надбавки до зарплатні, а потім вони суттєво зменшилися. Які зараз справи з фінансовим тилом «швидкої допомоги»?

— Дякую за актуальне запитання. Впевнений, що його очікують наші співробітники. Президент Зеленський сказав, що лікар буде отримувати не менше 20 тисяч, а фельдшер – не менше 13-ти. Раніше це було у вигляді надбавок, а зараз – вже в окладі з березня. Якщо люди працюють на півтори ставки або на ставку з чвертю, відповідно, отримуватимуть більше. Непогані оклади на сьогодні. Ми намагаємось також стимулювати за інтенсивність, є премії, виплати до свят, ювілеїв.

Жінка на танку – значить, все буде добре

— Яким був для вас день 24 лютого? Напевно, ви аналізували ситуацію, щось передбачали, відчували, але все одно не могли уявити, що таке трапиться?

— Так, аналізували, готувалися, але, напевно, ніхто в Україні не вірив у такий розвиток подій. 22 лютого ми приїхали до Кременця Тернопільської області на змагання бригад «швидкої допомоги» та конференцію під егідою Міністерства. І 23 лютого о 7 годині вечора керівник експертної групи Міністерства запитав мене про досвід 2014-го року: як впроваджували евакуаційні заходи, як готувалися, від чого могли б застерегти. І я хвилин 15 про все це розповідав. Після того була дружня вечеря, а о 5 ранку нас усіх підняли.

Шлях додому пролягав через Київ, куди мали завезти колегу – героїчну дівчину, директора Київського обласного центру екстреної медичної допомоги. І стоячи у пробці, бачили, як назустріч рушать машини у чотири ряди, просто пішки йдуть люди з речами, тваринами. Бачили нашу техніку, біля якої зупинялися люди та передавали пакунки з їжею військовим. Ми також зупинилися – в мене залишися великий шмат копченого м’яса – а з танку з’явилася жінка! З посмішкою, ніби вийшла не з люку танку, а з ресторану. Ну, думаю собі, значить, все в нас буде добре! Сильна стать виїжджає у чотири ряди, а слабкий їде на танку і дякує за м’ясо. Клас! Ось так для мене розпочалося 24 лютого.

— Ви самі з Попасної. Те, що там коїться, для вас є особливо болючим?

— Взагалі-то, з Попаснянського району, а зареєстрований у Попасній. Народився на Байконурі, де працювали батьки: батько після медінституту був лікарем у таборі космонавтів, мати після педінституту працювала в обчислювальному центрі. Потім мене привезли до бабусі з дідусем та й зареєстрували у Попасній. 17 років мешкав у Рубіжному, де батько у 1972 році заснував відділення реанімації, яке зараз стерто із землі. Немає ані лікарні, ані міста (голос співрозмовника починає дрижати, він глибоко зітхає – прим. авт.)… Не пам’ятаю навіть батька вдома – він майже мешкав у лікарні, рятував тисячі життів. Було одне відділення на Попасну, Лисичанськ та Кремінну…

(після великої паузи) З Рубіжного евакуювали усіх рідних. Перша вчителька, з якою завжди підтримували стосунки, поїхала за кордон. Майже нікого там не залишилось – лише могили дідусів та бабусей. Але будемо вірити, що повернемося туди та все відбудуємо.

— Хочеться завершити бесіду чимось життєстверджуючим. Чи вдається приділяти час волейболу – головному вашому хобі?

— Спочатку, зрозуміло, у всіх був шок, і наша компанія не збиралася. Потім поступово почали запитувати, коли ж зіграємо. І ось, днями повідомили, що є можливість зібратися в одній школі, де є майданчик. Нарешті ми зустрілися, поспілкувалися — це надало сил для подальшої роботи.

Автор: Михайло Польський

Фото: Сергій Бараненко.

Поделиться: