«Ти тепер вічний герой»: дніпряни згадують Влада Скворцова, який загинув, захищаючи усіх нас

Дарина Сухонос-Табацкая
    -
«Ти тепер вічний герой»: дніпряни згадуют Влада Скворцова, який загинув, захищаючи усіх нас Новини Дніпра

Дніпро попрощалося з Владом Скворцовим. Молодий, завжди усміхнений та щирий. Він командував ротою одного з батальйонів 93 бригади Холодний Яр. І загинув на Сході, захищаючи усіх нас. Командир від Бога. Воїн і патріот. Людина, яку, зустрівши раз, запам’ятаєш на роки.

Він вірив у нашу перемогу!

Владислав отримав ступінь магістра політології на Кафедрі політології ДНУ ім. О. Гончара. За спогадами одногрупників та викладачів, він був старанним студентом, любив Альма матер.

«Влад відразу запам’ятався, коли,  склавши після першого курсу літню сесію, пішов воювати в один з добробатів, а потім у вересні повернувся до навчання. Ми б так і не дізнались про це, якби в деканат не надійшов лист подяки за виявлену хоробрість і відважність», — згадує Віктор Іванович Пащенко, викладач ДНУ імені Олеся Гончара у 2005-2015 роках.

Його побратими згадують як дуже щирого і чесного.

«Ми не встигли зробити разом фото, адже обидва випускники Кафедри політології в ДНУ. ім.О.Гончара — згадує заступник командира батальйону Андрій Ніколайчук. – Влад був щирим, сміливим, справжнім, безстрашним воїном, талановитим командиром. Людиною, яка вела за собою…»

Командир роти 93-ї бригади Холодний Яр «Скворець». Друг, син, чоловік, батько. За кожним з цих слів – біль і сльози людей. Горе обірваного життя.

Він вже повертався героєм після 2014 року. Тоді на згадку привіз шеврон новоросії – як трофей після перемоги над нелюдами. А після 24 лютого не зміг бути осторонь війни, яка знекровлювала країну стільки років.

«Влад —  це людина, дивлячись на яку починаєш точно бути впевненим, що ми переможемо! Він вселяв віру у завтрашній день! Для таких як я (за віком) він був молодшим братом, а для пацанів молодих —  старшим братом, але Влад був абсолютним авторитетом як командир!», — згадує його побратим Андрій Тропін.

          Хлопці кажуть, що Влад був саме авторитетним командиром, а не авторитарним, як це часто буває. Він доводив свій авторитет інтелектом та власним прикладом.

«Спочатку ми були якийсь час у фортеці охтирського монастиря. Влад захоплювався історією та теологією, і в цьому плані наші інтереси співпадали. Ми вечорами розмовляли, сперечалися, мріяли про майбутнє. До нас часто приєднувався отець Серафим (місцевий священик). Я скоро забуду літаки та бомбардування, а наші бесіди за чаєм пам’ятатиму завжди!» — каже Андрій.

Потім був штурм Тростянця. Побратими наголошують, що у Влада, однозначно, педагогічний талант. Він міг жорстко зауважити, але при цьому так підібрати слова без принижень, що боєць не ображався, а нормально сприймав зауваження.

«Коли ми вперше зайшли до Тростянця, то для більшості це був перший вуличний бій. З нашої групи, якою командував Влад, ніхто не постраждав. За кілька днів мене поранили. Влад обійняв мене, і сказав: «Тримайся, брате, молитимуся за тебе». Наступного разу я побачив Влада, прощаючись з ним назавжди…..», — згадує Андрій Тропін.

«Відчув присутність у храмі його душі…»

Архімандрит Серафим (Панкратов) згадує Влада як талановитого, цікавого та ерудованого співрозмовника.

«Влад мені дуже сподобався і як людина, і як командир, навіть захопив мене. Стриманий, жодного разу не чув, щоб він кричав на підлеглих, майже завжди з легкою усмішкою, з аналітичним складом розуму, ерудований, з фаховими знаннями в різних сферах, його командування взводом було малопомітним, але взвод працював «як годинник»!», — каже він.

І наголошує, що із задоволенням спілкувався з хлопцем вечорами. Розмови про військову стратегію у Влада були з  якимись історичними аналогіями.

«Коли сказав йому, що викладаю в семінарії церковне мистецтво, виявилося, що й тут може підтримати розмову. Я щовечора служив невеликий молебень про Україну, про нашу перемогу, він – єдиний, хто обов’язково брав участь майже щоразу.  Попросив, щоб я відслужив службу у неділю. Я запропонував: або невелика служба і причастя запасними Дарами, або повноцінна літургія, але, звісно, ​​значно довше. Він каже: давайте повну літургію. Приводить на службу бійців – чоловік вісім, а після служби каже: «Ви знаєте, це моя давня велика мрія відслужити службу Богу разом з побратимами!» — згадує отець Серафим.

Вони майже потоваришували і домовилися: якщо дасть Бог, після закінчення війни обов’язково побачитися. Далі  рота Влада пішла спочатку звільняти Тростянець, потім – на Боромлю, а потім – під Ізюм, вони кілька разів списувалися у месенджері.

«Виявилося, що востаннє  спілкувались за день до його загибелі.  Дізнався увечері, у Велику Суботу, напередодні Великодня. На пасхальній службі неодноразово думав про нього, про його сім’ю, батьків і раптом явно відчув присутність у храмі його душі, таке зі мною бувало кілька разів у житті. У мене давно немає жодних сумнівів ні в існуванні Бога, ні в існуванні вічного життя, тому і смерть я не сприймаю як остаточну трагедію, але смерть Влада і для мене стала втратою. Глибоко співчуваю його рідним, близьким, товаришам по службі, друзям. Вірю, що Влад точно буде у Царстві Божому!» — каже отець Серафим.

«Назавжди в строю!»

Його ховали у сонячний квітневий день на Краснопільському кладовищі. Квіти, військовий оркекстр. Побратими, друзі та родичи. Всі прийшли віддати шану Владу.

«Твій похорон був дуже красивий. Ти зібрав навколо себе багато людей, вони принесли тобі багато квітів. Було відчуття, що подумки, ми всі стоїмо на колінах, вшановуючи подвиг твоєї душі.Військовий оркестр грав для тебе гімн нашої країни. Вона теж вшанувала твоє життя і жертву заради неї. Військові салютували тобі з рушниць: «Слава вічним героям»! Звичайно, всі ми плакали. Там, стоячи на кладовищі, на землі між широкого поля, під українським небом, я раптом чітко відчула: тебе тут нема. Точніше, твоє тіло лежить там, у домовині, де всі плачуть. Але, піднявши очі до неба, я знала, що саме там можу побачити тебе. Я вірю, що ти тепер живіший за нас. Ти тепер вічний герой, і там, на небесах, тобі ніщо не болить. І у мене немає сумніву, що, залишаючись собою, ти продовжиш захищати на небесах: свою родину, свою країну, і всіх нас. Тому сьогодні, дивлячись на тебе, я весь час повторювала про себе одне: «До зустрічі на небі, брате! » — згадує подруга Влада Маша Плахотіна.

І якщо десь там життя триває і після смерті, то у Небесного війська тепер є найкращий командир. І він обов’язково побачить перемогу України, яку він так щиро і віддано любив…

Редакція холдингу «Наше Місто» висловлює щирі співчуття рідним та близьким Влада. Вічна пам’ять та шана Герою України!

Дарина Сухоніс-Табацька, фото з особистих архівів побратимів і родин Влада Скворцова

Поделиться: