Той самий священник, якому на руку сів голуб: інтерв’ю з Андрієм Пінчуком

Редакция "Наше мiсто"
    -

Будь-яка критична ситуація – а тим більше війна – немов вивертає суспільство навиворіт. Раптом десь поділися галасливі активісти, які ще два місяці тому відчайдушно боролися за свою правду. Натомість з’явилися герої не слів, а дій: люди, які ті ж два місяці ризикують життям та віддають останнє заради порятунку інших.

Настоятель парафії УПЦ МП у селі Волоському Андрій Пінчук за лічені дні змінив своє життя докорінно і проявив неабиякі організаторські здібності. Разом з Новоолександрівською громадою  на базі однієї зі шкіл було відкрито прихисток, в якому зараз є все, аби евакуйовані із зони бойових дій люди мали змогу оговтатись від жахіть війни: житло, харчування, ліки, допомога психологів та навіть розваги з аніматорами для дітей. У шелтері вже побували більше 2 тисяч людей, а всього отець Андрій з однодумцями евакуювали з трьох східних областей України втричі більше.

Хто не знає, Пінчук – той самий священник з відомого відеоролика, що має вже декілька мільйонів переглядів: на руку церковника сідає голуб, і в цей час чутні дзвони…

У деякі рейси він вирушає особисто. Каже, що їде, коли треба забирати людей аж з лінії зіткнення: «Намагаюся у таких випадках виїжджати, бо тоді менше турбуюся за команду». До речі, через постійні виїзди Андрій Пінчук не був на церковних службах близько місяця від початку війни.

Інтерв’ю з Андрієм Пінчуком - новости Днепра

Везуть усіх, але за правилами

Кожен евакуаційний рейс – окрема історія, драма. Пережите назавжди залишило на їхніх серцях та у спогадах страшні шрами. Набули відомості кадри з прикутими до ліжок бабусями, яких перевозили у багажному відділенні автобусу. А ще була історія з мешканкою Краматорська та її важкохворим сином, яких чоловік… не бажав відпускати з міста, вважаючи, що смерть буде визволенням для всієї родини. Про їхню евакуацію можна шпигунський фільм знімати: жінка вийшла з дитиною та мінімумом речей під виглядом прогулянки, а на сусідній вулиці їх швидко підібрав автобус отця Андрія.

Андрій Пінчук каже, що вивозять усіх. Але є правила: спочатку сідають вагітні, потім родини з маленькими дітьми, родини зі старшими дітьми, люди з інвалідністю тощо. Чоловіки їдуть лише стоячи. Не відмовляють і у перевезенні тварин, адже друзів зраджувати не можна.

Як для вас почалася війна? – починаємо розмову.

— Ми з дружиною були в Києві на конференції. Вночі перемкнули телефони на режим без звуку і не чули дзвінків від дітей вранці. Вони хотіли повідомити про початок бомбардувань, від яких наш будинок трусило. До речі, за 19 років шлюбу це було вперше, що ми дітей залишили самих (в родині Пінчуків 13 дітей, з яких 10 прийомні – прим.авт.). Вибиратися з Києва додому довелося через Чернігівську область, оскільки столицею неможливо було проїхати. І вже за 40 хвилин після нашого відходу почалося бомбардування тієї дороги.

Інтерв’ю з Андрієм Пінчуком - новости Днепра

— Дуже багато людей передчували наближення війни. Як було у вас?

— Ні, ми не вірили, що війна почнеться. Це було абсолютно несподівано.

З перших днів ви допомагаєте вивозити людей з окупованих територій, організували шелтер. Як це започаткувалося та з яких міст евакуація була найважчою?

— Мабуть, близько трьох тижнів ми вивозили людей з Харкова та околиць, з Роганьської громади. Зробили багато рейсів – загалом, на сьогодні, їх вже здійснено більше двохсот. В середньому на день виходить 4-5 рейсів. Задіюємо автобуси, мікроавтобуси, інвабуси або великі автобуси для людей з інвалідністю. А найважче довелося, напевно, у Комишуватій та Рубіжному. Там були дуже складні обставини через близьке розташування до фронту. Не дуже гарні спогади про ті місця. Також їздили до Сєверодонецька, Лисичанська, Авдіївки, Слов’янська, Краматорська, Покровська.

Інтерв’ю з Андрієм Пінчуком - новости Днепра

— До Маріуполя не їздили?

— Ми їздимо на прифронтові території. На окуповані не здійснюємо рейси, адже туди потрапити можливо лише «зеленими» коридорами, погодженими на рівні державних посадовців. Та й загалом, у нас східний напрямок, а не південний.

— Було таке, що доводилося евакуйовувати людей під обстрілами?

— Так, було, але впоралися: розсадили людей та виїхали. Додається, звичайно, частка паніки у таких випадках. Кілька разів саджали людей під час обстрілів «Градами» — не безпосередньо по нас, а за квартал-два лунали вибухи, починалися пожежі.

Інтерв’ю з Андрієм Пінчуком - новости Днепра

4-5 рейсів – це скільки людей приблизно, не рахували?

— Зробили ми 203 рейси, якими евакуювали 6284 особи (станом на 17 квітня – ред.). Автобуси прямують до вокзалу. Хтось виходить раніше, когось веземо потім до нашого шелтеру. Він не має такої потужності, аби прийняти усіх. Одночасно там може перебувати 250-300 осіб. Всього прийняли 2115 людей, і 1703 особи ми відправили на захід України або до Європи організованими групами. Також ми зробили 11 рейсів до гарячих точок з гуманітарною допомогою.

— Чи стежите за долею людей, яких вдалося евакуювати?

— В нас стільки історій, що не встигаю відстежувати долю кожного. Відчуваю себе кометою, яка летить у космосі повз зірки – вони миготять праворуч та ліворуч, але озирнутись на них немає змоги…

У держави нічого не просимо. Держава повинна фінансувати армію

Такі великі справи не витягнути наодинці. І навіть з волонтерами та водіями теж не витягнути. До команди тих, хто допоміг та продовжує допомагати вижити тисячам українцям, з повним правом можуть бути зараховані й ті, хто здійснює пожертви. Транспорт та забезпечення людських потреб – дуже коштовні речі.

Фінансування усієї теперішньої вашої діяльності здійснюється на пожертви?

— Так. Цим займається наш благодійний фонд «Помагаєм». Значна частина коштів надходить від європейців, американців, японців; допомагають християни Норвенгії, Франції та Германії, європейська спільнота лікарняних клоунів, допомагають й громадяни України. Окремо відзначу те, що кожного тижня нам надходить пожертва 6 тисяч доларів від однієї волонтерської спільноти з Чікаго. Вони є вихідцями з Києва. Це нам дуже допомагає, адже витрати на транспорт сягають інколи 250-300 тисяч гривень на день.

Інтерв’ю з Андрієм Пінчуком - новости Днепра

А як щодо палива для автобусів? Держава не допомагає?

— А ми й не просимо нічого у держави. Держава має займатися захистом, армією. Ми знаходимо гроші самі. Маємо спонсорів, які нам допомагають з паливом: фонд «Життєлюб» Гаріка Корогодського, проєкт Арсенія Фінберг  та інші друзі з різних куточків світу. До речі, нам навіть обласна прокуратура перерахувала немаленьку пожертву на нашу діяльність.

— Окремо ви через інтернет оголошували збір на автобус…

— Так, люди відгукнулися, і ми купили спочатку один, потім другий та третій автобус. Перший нам допоміг купити фонд «С.О.С. Дитячі містечка Україна», другий – різні благодійники, третій – Фонд Покрови Божої Матері. Зараз ми внесли й залог за четвертий автобус – здається, його везуть з Нідерландів. Його нам допомогли придбати дві організації саме для перевезення лежачих хворих та маломобільних громадян – це великий інклюзивний автобус.

Інтерв’ю з Андрієм Пінчуком - новости Днепра

— Скільки водіїв вам допомагають?

— Наших водіїв п’ятеро. Вони працюють лише на наших автобусах. Але коли не вистачає транспорту, ми наймаємо додатковий у двох АТП. Наш максимальний показник – 15 автобусів на день відправляли різними напрямками.

Позбавити «руський мир» коріння

Окрема частина нашої розмови стосувалася звернення до Собору Східних Патріархів (Міжнародного церковного трибуналу), який ініціювали священики УПЦ МП проти патріарха Кирила. Отець Андрій з однодумцями вважають, що паралельно з боротьбою на фронті необхідно здобути ідеологічну перемогу, аби знищити коріння «руського миру». Якщо Кирила засудять, покарання може варіюватися від звичайного попередження аж до анафеми.

Інтерв’ю з Андрієм Пінчуком - новости Днепра

Як ви можете сформулювати кінцеву мету звернення?

— Засудження концепції «руського миру» як єресі та засудження людей, які своїм служінням у церкві пропагували «руський мир».Його вже підтримали 430 священників.Як розповів Андрій Пінчук, тепер звернення у перекладі на грецьку мову подадуть на розгляд до Собору предстоятелів Константинопольської, Александрійської, Антіохійської, Єрусалимської та Кіпрської церков, якому підсудний патріарх Кирило.

Наближається Свято Великодня. Як ви підтримуєте у ці дні свою паству, що говорите?

— Ми переконуємо у необхідності проносити радість крізь біль, горе, скорботу, війну і смерть. Треба нести радість та віру у завтрашній день.

— Де ви знаходите сили на все, що робите?

— Допомагає молитва та віра в ЗСУ. І у нас зібралася така команда волонтерів, в якій усі надихають один одного. До нас долучилося багато просто неймовірних людей, які невпинно допомагають. Працюємо заради життя і перемоги.

Михаил Польский, Валерия Доброта.

Поделиться: