Вспоминаем вместе: какими были в студенческие годы известные днепряне

25 января, в Татьянин день, студенты всех поколений отмечали свой неформальный веселый праздник. Мы попросили известных днепрян из разных сфер рассказать о том, какими яркими, неординарными и экстремальными событиями запомнились им студенческие годы.

НА ЭКЗАМЕН — ИЗ НОЧНОГО КЛУБА

Елена ДОНЕНКО, адвокат:

— Недавно задумалась: почему студенческие годы считаются лучшими в жизни? Для меня самое ценное в том периоде — не знания, не приобретенные навыки и даже не люди, многие из которых так и остались рядом по жизни. Самое ценное – это время.

С третьего курса я училась параллельно на двух факультетах: дневном – психологии и социологии, вечернем – юридическом. Тогда же пошла работать, не по специальности для опыта, а ради собственных денег. Была промоутером — между лекциями, часто — вечером после учебы. Тогда это только начиналось и оплачивалось по меркам студентов прилично.

Казалось бы, полная занятость по времени. Но развлечения и досуг никто не отменял. Мы с подругами посещали абсолютно все концерты приезжих звезд. Мне кажется, в нулевые их было гораздо больше, чем сейчас. Вот хобби такое было – хоть-то Боря Моисеев, хоть мегапопулярные группы тех лет – «Иванушки», «Мумий Тролль», «Хай Фай».

А когда же учить материал? Экзамены и зачеты проходили с регулярностью, а в моем случае параллельно были две сессии. «От сессии до сессии…» — вообще не мой вариант. Времени хватало на все, только не на домашнее изучение или зубрежку к экзаменам. С первого курса както приучилась: если на лекции слушать – дополнительное изучение уже не так критично.

Я практически никогда не прогуливала ленты, хотя редко писала конспекты – целе направленно слушала преподавателя и запоминала. До ближайшей сессии материал точно сохранялся в памяти. Испытано на 100%, ведь были даже варианты попадания на экзамен прямо из ночного клуба и успешная сдача на «5». Такой жесткий тайминг тех лет приучил меня, что и в работе, и в быту, и в путешествиях можно точно так же успеть абсолютно все. Было бы желание!

НАРОДНЫЙ ГЛАВА СТУДСОВЕТА КПИ – ТЯЖЕЛАЯ ШКОЛА ЖИЗНИ

Дмитрий КИСИЛЕВСКИЙ, народный депутат Украины:

— Я заканчивал Киевский политех и во время учебы был главой студенческого совета. Это огромный вуз, в нем на стационаре учились около 40 тысяч студентов. Я был первым главой студсовета, избранным студентами, а не назначенным администрацией. На ходу учился управлять коллективом, иметь дело с различной мотивацией людей, интригами и давлением, разницей во взглядах.

Это была тяжелая школа жизни. Но она мне не раз помогала потом – и во время работы в бизнесе, и сейчас в депутатстве. Придя в политику, я был рад встретить своих соратников по самоуправлению: разные жизненные дороги спустя 15 лет снова свели нас вместе. На этих людей я могу положиться.

В студсовете я понял важность работы с людьми. В КПИ была развитая внутренняя сеть – своего рода предок Фейсбука, где студенты часто задавали вопросы: бытовые, по организации учебного процесса, защите прав и пр. Я ежедневно уделял время ответам: что-то уточнял, искал специально. Спустя несколько месяцев после ухода получил письмо: «Вот же были времена, когда студрада общалась в Сети». Люди это ценили.

Были и подвиги. Первый корпус КПИ построили в конце XIX века, это старинное кирпичное здание с башенками по углам. Их часто изображают на символике, вроде бы даже были легенды на их счет. В них есть входы, которые были всегда закрыты. И это дразнило любопытство. Однажды вечером нам удалось открыть один из них, попасть внутрь башенки и даже вылезти на крышу. Кроме старой мебели, мы ничего не нашли, но были очень довольны собой. Тогда родилась идея проводить туда экскурсии. Не знаю, реализовали ее или нет, но я там побывал.

МАЙБУТНІЙ ГОЛОВА РАЙРАДИ ЗАМІСТЬ ДВІЙКИ ВИТРЕБУВАВ ЧЕТВІРКУ

Максим ЛЕЩЕНКО, голова Дніпровської районної адміністрації:

— У студентському середовищі є прислів’я: «Спочатку ти працюєш на залікову книжку – потім вона працює на тебе».

Якось на четвертому курсі Українського державного хіміко-технологічного університету я прийшов на іспит, до якого зовсім не готувався. Іспит був усний, коли викладач запитав відповіді на питання білету, я чесно сказав, що не готувався. Спочатку почув оцінку «два». Однак я не погодився. Викладач подивився в мою заліковку (а в ній була лише одна четвірка, всі інші — п’ятірки) і сказав, що ставить мені трійку.

Треба було бачити обличчя викладача, коли я без жартів сказав, що без п’ятірки не піду. Після деяких роздумів він взяв мою залікову книжку і поставив мені четвірку. Через деякий час я принципово вивчив цей предмет та перездав на п’ятірку.

А в підсумку, після п’яти років навчання, я отримав червоний диплом — лише з трьома четвірками (червоний диплом тоді допускав 12 четвірок).

ПОБОРОЛА СТРАХ СТРИБАННЯ З ВИШКИ У БАСЕЙНІ

• 

• 

Валерія ПЕТРИЦЬКА, депутат міськради Дніпра:

— Я навчалася у Дніпропетровському юридичному ліцеї. Тож ліцейські роки подарували мені дуже багато цікавих та приємних моментів. Але найголовніше — те, що саме в юридичному ліцеї я знайшла своїх справжніх друзів, які поруч зі мною вже багато років, які підтримують у важкі хвилини, розділяють перемоги та поразки.

У навчальному закладі я набула безцінного досвіду спілкування. Саме в стінах рідного ліцею я отримала грунтовні знання, щоб мрія мого дитинства збулася і я стала юристкою за освітою. До речі, про це я мріяла з чотирьох років.

Окрім дуже цікавого навчання та лекцій з ораторського мистецтва, світової культури, різних галузей правознавства, які взагалі на той час не викладали в звичайній школі, особливо мені запам’яталися ліцейські КВК, дискотеки, змагання з плавання, останній дзвоник у парку Шевченка та випускний вечір.

Пам’ятаю, як брала участь у змаганнях з плавання між різними ліцеями Дніпропетровська. Після того, як тренер зробить постріл зі спортивного пістолета, треба було стрибнути з десятиметрової вишки у воду та пливти на спині. Про це я наперед знала та погодилася на участь у змаганнях. Але не врахувала один факт. Так, коли я була у першому класі, на заняттях з плавання один хлопчик стрибнув із трампліна в басейн та головою дістав до дна. Як наслідок — розбив голову на очах у всіх інших дітей. Цей випадок залишився в моїй пам’яті назавжди та породив страх стрибання з вишки саме в басейні, оскільки я теж боялася розбити голову. Тому, коли постріл пролунав, я не одразу стрибнула. Однак не могла підвести свою команду, з великими зусиллями подолала свій страх та стрибнула. Оскільки я плавала швидко, то посіла друге місце з плавання на спині. Цей випадок зробив мене сильнішою та навчив долати перешкоди. Я вдячна долі, що мала змогу носити горде звання ліцеїстки.

Расспрашивал Михаил ЧЕРНОВ.