У Дніпрі поменшало безхатченків: де вони поділися

Редакция "Наше мiсто"
    -

Дніпро набув європейського лоску. Місцеві вже й не помічають, як у ньому чисто, який рівний асфальт на вулицях. Що в ньому зникли маршрутки, а замість них з’явилися багатомісні автобуси. Що поменшало безхатченків. А куди вони, власне, поділися? Цим, зокрема, я поцікавилася у Едуарда Підлубного, заступника міського голови, директора департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради.

ЇХ ПОВЕРТАЮТЬ У СОЦІУМ

У Дніпрі поменшало безхатченків: де вони поділися

«Поїхали, усе побачите на власні очі», – запрошує Едуард Станіславович до автівки, й ми відправляємося на околицю міста. Проїжджаємо мимо комплексу нових житлових будинків цікавого архітектурного вирішення, але заступник мера просить мене звернути увагу на чотириповерхове приміщення справа, що знаходиться на етапі реконструкції.

– Це колишня будівля Індустріальної районної ради, – пояснює він. – А вже незабаром тут розміститься найбільший у місті Центр надання адміністративних послуг у форматі «Прозорий офіс». До речі, він єдиний в Україні, який потрапив до президентської програми «Велике будівництво». «Опенспейси» в інших містах збудовані переважно за підтримки Світового банку. Ми не встигли скористатися його програмою, тому почали проєктування ЦНАПу за кошти громади. А якби сиділи, склавши руки й чекали невідомо яких інвесторів, то навряд чи отримали б державне фінансування на цей об’єкт.

Дніпро сьогодні попереду багатьох територіальних громад у реформуванні соціальної сфери. Міністерство соціальної політики визнає її організацію кращою в країні. Між іншим, турбота про безпритульних також входить у цю сферу.

У Дніпрі поменшало безхатченків: де вони поділися

Притулок знаходиться у кількох сотнях метрів від кінцевої зупинки громадського транспорту і займає добротний одноповерховий цегляний будинок загальною площею понад 500 квадратних метрів. На нове місце він переїхав трохи більше року, а більш як два десятки років безхатьки мали скромний прихисток на першому поверсі багатоповерхівки одного з мікрорайонів, але добропорядні мешканці весь час протестували проти цього.

Нині тут може розміститися одночасно 60 чоловік – втричі більше, ніж у колишньому приміщенні. Замість одного спільного санвузла з душовою кабіною тепер сім роздільних душових і стільки ж убиралень. Чиста білизна на ліжках, медичний кабінет, охайна кухня, де увечері роздають гарячі страви, банк уживаного одягу, пральна машина. І що надзвичайно приємно – відсутній специфічний запах.

– Тут добре, – посміхається беззубим ротом мешканка притулку баба Галя.

Досі вона жила на теплотрасі. Після смерті батьків сестра продала квартиру, а донька відмовилася взяти її до себе. Так вона стала безхатьком. А до притулку потрапила (як і більшість із 48 його мешканців) на «персональному транспорті», тобто була підібрана на вулиці соціальним патрулем.

У Дніпрі поменшало безхатченків: де вони поділися

– Раніше такий патруль у складі соцпрацівника, фельдшера, дільничного інспектора виїжджав у місто для виявлення безхатьків раз на місяць, а тепер – щосереди, – розповідає Максим Єрьоменко, директор відділення міського центру соціальної допомоги. – Їхні місця перебування підказують нам громадські активісти та благодійники, з якими ми тісно співпрацюємо. Проводимо бесіди з безпритульними, збираємо дані про них, пропонуємо пережити кризу в нашому відділенні.

У центрі можна залишатися до півроку. Оскільки заклад має статус юридичної особи, то його працівники допомагають своїм клієнтам відновити документи, тимчасово реєструють за адресою розміщення. А також займаються пошуком родичів, працевлаштуванням через центри зайнятості. Вчать навіть розпоряджатися грошима і робити покупки у магазині. Когось прилаштовують у гуртожитки, когось – в геріатричні будинки.

У міському центрі соціальної допомоги, до складу якого входить притулок, є також відділення соціально-трудової реабілітації для людей з інвалідністю, де їх навчають шити. Щоб навчання приносило користь, учні відділення за власної ініціативи шиють для мешканців притулку флісові шапки, чоловічі труси, хустинки, багаторазові маски для обличчя.

Я дуже хотіла почути щасливу історію безхатька. Але соціальний центр Дніпра цього не зафіксував. Була одна жінка, яка ось-ось мала отримати постійну роботу й місце в гуртожитку. Та одного вечора вона не повернулася до центру. Більшість з нього зникає значно раніше, аніж через півроку. Потім знову повертаються.

ЛЮБИЛА ТОГО, ХТО БИВ

У Дніпрі поменшало безхатченків: де вони поділися

«А ви нікому не скажете, де я сховалася?» – в очах престарілої жінки страх. Вона так втискується у стілець, ніби хоче стати непомітною.

Адреси, за якою знаходиться відділення для жінок, які постраждали від домашнього насильства чи насильства за ознакою статі, КЗСЗ «Центру соціальної підтримки дітей та сімей «Мамине щастя», ніхто не знає. І ніякої вивіски на ньому немає.

– Як ви сюди потрапили? – запитую 75-річну стареньку, яка представилася Ганною Іванівною.

– Я виписую газету «Наше місто», там часто бачила оголошення «Пані Патронеси» (проєкт активних жіночих організацій Дніпра щодо підтримки жінок і дітей, які потерпають від домашнього насильства. – авт.), – відповідає тихим голосом. – Зберегла вказані телефони, а коли син п’яним у черговий раз вигнав мене з квартири, подзвонила, мене забрала сюди мобільна бригада. Раніше на лавочці біля під’їзду ночувала чи до сусідки просилася. А тут мені спокійно.

У Дніпрі поменшало безхатченків: де вони поділися

Нове відділення, розраховане на десять потерпілих, відкрилося 1 квітня цього року. З того часу у ньому знайшли тимчасовий прихисток сім жінок, які зазнавали вдома моральних і фізичних тортур. Шість за деякий час повернулися у родини. Загалом же тут можна знаходитися до трьох місяців.

– А наша перша клієнтка – іноземна студентка, яку жорстоко бив співмешканець, – вийшла заміж за іншого й переїхала в Одесу, – посміхається Марина Дядечко, завідувачка відділення. – Поки вона тут жила, ми супроводжували її на екзамени, а наша психолог допомагала їй розбиратися у своїх почуттях. Любила вона того, хто її бив.

У затишних кімнатах стоїть кілька ліжок, є всі зручності, на кухні можна готувати. Тут не годують, але якщо у жертви насилля немає грошей, підключаються волонтери й благодійники. Якщо жінка залишилася без документів, банківської картки чи пенсійних виплат, то фахівці соціальної роботи допомагають їй все це відновити.

ДІТИ НЕ ПОТРАПЛЯЮТЬ ДО ІНТЕРНАТІВ

У Дніпрі поменшало безхатченків: де вони поділися

Жінки з дітьми живуть окремо, в іншому мікрорайоні міста, також прихованому від сторонніх очей відділенні центру «Мамине щастя», яке почало функціонувати 1 лютого цього року. Наразі тут зайнято 11 кімнат з 13. Разом з мамами перебувають 15 дітей, найменшому з яких усього кілька місяців, найстаршому – 17 років. Одна жінка змушена ховатися тут з чотирма синами, інша – ще з ненародженим малюком.

Одну з кімнат займають мама з сином, які знову звикають одне до одного.

– Деякий час хлопчик знаходився у прийомній родині, а тепер ні на хвилину не відходить від найріднішої у світі людини, – пояснює Марина Земенкова, директорка центру «Мамине щастя». – Разом читають художню літературу, дивляться фільми. Втративши матір і чоловіка, жінка почала заглядати в чарку. Але пройшла курс лікування і тепер хоче повернутися до нормального життя разом з дитиною. Психолог відділення робить усе можливе, щоб налагодити між ними розірваний контакт. А соціальні працівники підшукали для жінки роботу у товаристві сліпих – вона практично не бачить одним оком.

Держава повністю забезпечує заклад усім необхідним. Тут є в достатній кількості дитячі памперси й коляски, гарно облаштована ігрова кімната з найрізноманітнішими іграшками. Раз у десять днів загальні холодильники поповнюють харчами на різні потреби і смаки. Для тих, хто потрапив у складні життєві обставини, безплатно надають соціальні та юридичні послуги, проводять заняття з психологічного розвантаження. З їхніми кривдниками психологи працюють окремо. У середньому через три місяці криза сімейних стосунків минає, а в родин починається новий етап розвитку. Головне, що діти не потрапляють до інтернатів.

БАТЬКИ – АСИСТЕНТИ СВОЇХ ДІТЕЙ

«Соціальна сфера в нашій державі тривалий час була найдепресивнішою, – Едуард Підлубний підсумовує нашу поїздку комунальними закладами, у яких дбають про найуразливіші категорії громадян. – Але завдяки проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України», який реалізує Міністерство соціальної політики за підтримки Світового банку, вдається змінювати ситуацію на краще. Після децентралізації територіальні громади отримали всі повноваження у плані розвитку соціальних послуг, а Дніпро став одним із лідерів з їхньої розробки і впровадження. Так, наша громада була включена до пілотного проєкту Міністерства соціальної політики щодо відпрацювання державного стандарту супроводу під час інклюзивного навчання».

Проєкт закінчився, а у Дніпрі, ще до затвердження напрацьованого стандарту на державному рівні, уже впровадили його в практику. І ось з 1 вересня 17 дітей міста з особливими освітніми потребами (в основному з ДЦП), які досі навчалися в спеціалізованих закладах, пішли до звичайних шкіл у супроводі асистентів. Минулого навчального року майбутні асистенти пройшли відповідне навчання в Обласному центрі соціальних служб за програмою Мінсоцполітики. Переважно це батьки, зацікавлені в адаптації своїх дітей у здорове середовище.

– Тепер їм не доводиться обирати: віддавати дітей до спецзакладів, щоб мати змогу працювати, чи особисто займатися їхнім вихованням і отримувати за це грошову допомогу, – продовжує Едуард Підлубний. – На оплату праці цих робітників у міському бюджеті передбачено понад 1,5 млн грн – міськрада знайшла можливість додатково ввести 25 штатних одиниць (соціальних робітників) до структури Дніпровського міського центру соціальних служб.

У Дніпрі вдалося повністю реорганізувати соціальну службу міста – тепер всі питання стали вирішуватися набагато швидше.

– Дуже важливу роль тут відіграє й те, що я як директор департаменту соціальної політики є заступником міського голови Бориса Філатова, – підкреслює він. – Тобто оперативно узгоджуються й вирішуються нагальні проблеми. Так було і з утворенням двох відділень комунального закладу «Мамине щастя»: окремо для жінок з дітьми, окремо – без дітей. Фахівці, які займалися цим, зробили висновок, що так буде правильно, і ми це втілили у життя за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення України, який виділив кошти на облаштування приміщення. Намагаємося працювати на випередження розвитку негативних наслідків. Цьому сприяє і «Поліна» – поліцейський спецпідрозділ проти насильства. Жертві досить зателефонувати до поліції й попросити «Поліну», щоб себе не видавати, і їй на допомогу виїде мобільна група фахівців, які (за потреби) ізолюють її від насильника.

Загалом у нашому місті діє чотири комунальні цент ри соціальної підтримки дітей та сімей. У трьох із них ми обладнали кімнати для діток віком від народження до трьох років, розраховані на п’ять осіб. Тепер малеча, яка народжена в місті й не має вад здоров’я, не направляється до обласних будинків дитини, а одразу потрапляє до цих закладів, з яких шлях до усиновлення набагато коротший.

СПОЧАТКУ ПРИХОДИЛИ НА ЕКСКУРСІЇ

У Дніпрі поменшало безхатченків: де вони поділися

Ще один напрям роботи – приведення до європейського рівня управлінь соціального захисту населення.

– Минулого року ми їх реставрували за рахунок коштів територіальної громади, зробивши їх роботу сучасною та прозорою, – розповів Едуард Підлубний. – До реорганізації в Дніпрі було вісім управлінь соціального захисту, які підпорядковувалися районним радам, а на додачу ще й обласне. Це була така громіздка структура, у якій (згідно зі штатним розписом) були посади, несумісні з сучасними стандартами обслуговування населення. Усього скоротили чверть посад (переважно управлінців) й замість восьми управлінь зробили три з відділами у кожному районі. Завдяки повному оновленню матеріально-технічної бази управлінь та підключенню їх відділів до програмного комплексу Мінсоцполітики «Соціальна громада», що надається в рамках реалізації проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України», вдалося значно скоротити час на подання документів для призначення соцпослуг та допомог.

У Дніпрі поменшало безхатченків: де вони поділися

Едуард Станіславович каже, що люди старшого віку спочатку приходили в оновлені управління лишень, щоб подивитися на модернізовані приміщення зовні й зсередини. Не вірили, що такий сервіс можна створити в Україні і він буде працювати для них.

Щодо сервісу. У ЖЕК, поліклініку, санаторно-оздоровчий центр, на протезно-ортопедичний завод чи в той же центр надання адмінпослуг близько 700 маломобільних мешканців Дніпра їздять на «власному транспорті». Парк соціального таксі міста складається з чотирьох комфортабельних мікроавтобусів та двох пасажирських автобусів «Еталон». А незабаром цим транспортом (щоправда, за невеликі гроші) можна буде скористатися і для організованих поїздок у театр, на природу чи на екскурсію: у департаменті соціальної політики Дніпра стараються урізноманітнити життя людей, які волею долі змушені більшість часу проводити в чотирьох стінах.

Ганна ВОЛКОВА, фото автора.

Поделиться: