Він має вуса, а вуса — бренд: інтерв’ю з народним артистом України Павлом Зібровим

Редакция "Наше мiсто"
    -
Він має вуса, а вуса - бренд: інтерв’ю з народним артистом України Павлом Зібровим

Народний артист України Павло Зібров був одним із зіркових гостей на BezViz Festival-2021. Він легко запалив публіку, яка зібралась у перший фестивальний день на Монастирському острові. А з журналістами спілкувався щиро та відверто, додаючи до відповідей дотепні жарти.

ЗАСПІВАВ – І НА КІЛОГРАМ МОЖНА СХУДНУТИ ОДРАЗУ

Він має вуса, а вуса - бренд: інтерв’ю з народним артистом України Павлом Зібровим

Він зізнався, що дуже любить Дніпро, бо тут багато красивих дівчат.

– Валентина Бойко була років 20 начальником Дніпропетровського міського управління культури, – згадує Павло Зібров. – Ми з нею друзі. Я давно не був у Дніпрі. Певен, що місто змінилося на краще: багато будуєте, чистенько. От ще б з аеропортом розібратися, щоб він був хоча б такий, як у Запоріжжі. Дніпро – містомільйонник, відкриті ворота у світ та Європу, а от з повітряними якось не дуже. На фестиваль я привіз свої круті пісні, під які зручно танцювати. Зібров заспівав – і на кіло грам можна схуднути одразу. На 950 грамів точно. Перевірено.

Він вважає, що у кожного покоління – свої пісні.

– Я вже класик, – каже співак. – Коли кілька років тому мене представляли «А зараз вийде легенда..», я ображався. Яка легенда, що – вже зливай воду? Потім подумав: 35 років на сцені – це дійсно багато. Я об’їздив практично всю Україну, не знаю, в яких містечках не був. У ті часи, коли були популярні декади України в Узбекистані, Казахстані, Білорусі, скільки ми наїздили! Платили дурні гроші – це було так смішно. Який райдер? Якщо дали «Волгу» – вже добре. Зараз прийшли інші герої. Мода змінюється, це треба нормально сприймати. Деякі артисти зі старшої когорти до цього болісно ставляться. Вони залишаються зірками, але трохи згасли. І в мене років 15—17 тому були стадіони, але час змінюється, приходять нові зірки, які запалюють. Monatik, Кароль, Могилевська. Я нормально ставлюсь до того. Олег Винник, увірвавшись у 2013—2014-му до шоу-бізнесу, став секс-символом. Я теж секс-символ, вже зверху патроную, але не у відставці. Порядкую. І навіть пісню про це співаю: «Олежка Винник – ти не конкурент, бо в мене вуса, а вуса – бренд».

Зібров не може жити без своїх прихильниць.

– Я вампір, – зізнається артист. – Віддаю енергію та отримую її. У Дніпрі є мій фан-клуб. Його учасниці прийшли на фестиваль у футболках, на яких написане моє ім’я. А деякі дівчата причепили собі вуса. Це – супер! Дружина має це терпіти. Її просто поставили перед фактом! Я теж несу свій хрест, але мені не так тяжко, як їй.

ЧОМУ ЙОГО НЕ ЗАПРОСИЛИ

Він має вуса, а вуса - бренд: інтерв’ю з народним артистом України Павлом Зібровим

Павло Зібров розповів, чому його не запросили на ювілейний концерт до 30-річчя Незалежності.

– Ще за три місяці до того бачив головного продюсера цього шоу Сергія Пермана, – згадує співак. – Він радник президента, все вирішує. У нас з ним є особисті непорозуміння з минулого року, коли було шоу на Софіївській площі. Мені подзвонили за два тижні, запросили, я дуже зрадів. Але запропонували співати пісню гурту Оnuka «О, місто». Слова такі: «Моє місто, місто моє, о, місто, місто…». Дуже ґрунтовна пісня. Я послухав і сказав: «Щось вона мені не дуже подобається». Мені кажуть: «Потап буде співати ваш «Хрещатик». Зрівняли! Цю пісню знає вся Україна, я також хотів заспівати те, що всі знають, можуть підспівати. Сергій Перман каже: «Ви не розумієте, це така задумка, щоб ви були модним, молодіжним». Але там давалося на спів всього 40 секунд. Що про мене подумають люди? Зібров щось пукнув та пішов. Нічого не маю проти Оnuka, хороша команда. Але це пісня не для площі, не для мільйонів. Не той хіт, з яким має вийти Зібров. Я запропонував поміняти мені мелодію, а Сергій образився. Дали мені два інші шматочки, але він запам’ятав, що я примхливий. Цьогоріч я побачив його у палаці «Україна» на вечорі Вадима Крищенка, підійшов, питаю: «Серьожа, буде концерт до 30-річчя Незалежності України, я хотів би взяти участь». Він каже: «Так, я його генеральний продюсер. Але ми з режисером концерту вас не включили. Не ображайтесь – ви з характером. Там багато кого не буде: Михайла Поплавського, Іво Бобула, Василя Зінкевича, Тараса Петриненка».

Артист каже, що дуже радий, що на концерт все ж таки запросили Петриненка, бо це символ України.

– А Зінкевича – ні, це не порядно, я вважаю, – додав він. – Ще Сергій Перман казав: «Там будуть кращі з найкращих». Я відповів: «Добре, я намагатимусь бути кращим з найкращих. Можливо, на сорокову річницю мене запросять». Тоді він каже: «Буде цікава акція у Маріїнському палаці, я вас туди запрошу». Мені так ніхто не передзвонив. А потім я дізнався, що це акція, присвячена 75-річчю Юрія Рибчинського, там беруть участь багато зірок, а мою пісню «Хрещатик» буде співати Сергій Бабкін. І я подумав: «А хто я тут? Я що – вмер?» Так що така вийшла історія. Чиновники правлять балом.

НАЦІЮ ОБ’ЄДНАВ ПУТІН

Артист вважає, що українців об’єднує не тільки мова, а й пісні, казки, які мама читала у дитинстві.

– Завдяки їм ми відчуваємо, що ми – окрема нація, велична і велика, – говорить він. – Молодець Путін: 2014 року напав на Україну, але так об’єднав нас всіх, ми стали монолітні. Назад немає повернення. На радіо стало більше української музики, люди почали цікавитись нашою історією. Я знаю людей з Донеччини, які у 50—60 років перейшли на українську мову, причому сім’ями. Це дуже добре.

Співак працює ще з радянських часів. Тоді не було можливості виступати на телебаченні чи радіо. А були худради, конкурси вокалістів – та ж «Червона Рута».

– На один із двох каналів телебачення можна було попасти, якщо в тебе є голос, не те, що зараз, – згадує він. – Тоді потрапляли таланти, які ставали популярними. Наприкінці 1990-х почався шоу-бізнес. З’явилися FM-станції, куди можна просто занести гроші – і тебе крутять. Скільки їх запалилося, а потім згасло – і виконавців, і груп. Мабуть, гроші закінчилися. Ми, співаки мого покоління, відрізняємося тим, що завжди були натуральними. Ми з тих часів, коли в культурі не було ГМО, швидкого харчування. Коли з’їв – і через півгодини знову голодний. Зараз пишуть тексти, а тоді створювали поезію. «Дикі гуси», «Скрипка грає», «Червона рута» – це пісні, які живуть майже півстоліття.

Він розповів про одну зі своїх пісень – «День народження».

– Років 15 тому кажу Юрі Рибчинському: «Скільки можна слухати пісню Аллегрової «День рождения»? Треба написати свою». Взяли дві пляшки і до ранку написали «День народження», він – вірші, а я – музику. Робили заміри: вона по радіо на замовлення звучить десь по 1500—1700 разів на день у різних куточках України. Одне таке замовлення коштує 150—200 гривень. А ми з Рибчинським не отримуємо нічого – авторське право у нас, на жаль, не працює. Я кожному виконавцю бажаю залишити після себе п’ять таких «хлібних» пісень – і можна йти відпочивати.

КОЛИ ХОЧЕ ПОКАЙФУВАТИ – БЕРЕ КОНТРАБАС

Він має вуса, а вуса - бренд: інтерв’ю з народним артистом України Павлом Зібровим

Павло Зібров починав як віолончеліст у музичній школі-інтернаті для обдарованих дітей ім. Лисенка. Тоді такі школи були у Києві, Львові та Одесі. Туди відбирали обдарованих дітей: педагоги влітку їздили селами та шукали таланти.

– Я попав випадково, – розповідає він. – У рідному селі жив недалеко від клубу, там крутили платівки. Я це чув і всі пісні вивчив напам’ять. Моя мати грала на гітарі, батько – на балалайці, а брат – на баянчику. Я співав, у нас був такий джаз-оркестр. Якось перед першим вересня мама повезла мене до Києва, у школі ім. Лисенка якраз випадково був директор. Іспити вже закінчилися, але він мене прослухав і взяв одразу у другий клас. Моя доля склалася дуже вдало. Десятирічка, консерваторія, оркестровий факультет. Грав на віолончелі, контрабасі, бас-гітарі. І досі, коли хочу покайфувати, беру контрабас.

ЖИВОТА НЕМАЄ, БО КРУТИТЬ ДИСКОТЕКИ

В українському шоу-бізнесі у нього найбільший сад – 60 фруктових дерев.

– Садив їх сам, бо я з Вінницької області, село Червоне, – каже Павло Зібров. – Мама та бабця з дитинства навчили садити, полоти, підрізати. Сад – це моя величезна гордість. Багато також кущів – смородина тощо. Усе це ми збираємо і зберігаємо у двох величезних морозильниках. А потім – на компот, желе, вареники. Ще в мене є три види капусти, нещодавно сам заквасив. Дуже просто: натер капусту, моркву, додав сіль, а потім треба довго переминати руками, щоб з’явився сік. Капусту, м’ясо та молодицю треба гарно м’яти руками. Потім додав твердих яблук – і є прекрасний закусон. Це мене навчив Петя Мага – мій кум, прекрасний поет, пісняр, сценарист, режисер.

Ще співак дуже любить грати в більярд. Навчив інший кум – Юрій Рибчинський.

– Герой України, прекрасний поет, основні мої пісні написані на його вірші, – розповідає артист. – Рибчинський хрестив мою доньку Діану. Він майстерно грає у більярд. Спочатку він ніби програє тобі 100, 200 баксів, а потім бац – і одразу виграє 500. Така у нього тактика. Щодо спорту: живота в мене немає, тому що кручу дискотеки. Мої популярні пісні – «Мертві бджоли не гудуть», «Хрещатик», «Марина», «Вуса-бренд» – зроблені у дисковаріанті. Плюс популярні світові хіти. Виходить годинна програма. Я роблю хвостик на голові, вдягаю джинси, беру мікрофон та йду в натовп. Усі танцюють, співають, у мене пальці від каблуків відбиті, розлите вино та шампанське. Зайвої ваги після цього немає – така формула здоров’я.

Юліанна КОКОШКО.

Поделиться: