Михайло Мельник: «Злі люди старіють дуже швидко»

Редакция "Наше мiсто"
    -
Михайло Мельник: «Злі люди старіють дуже швидко» – новости Днепра

Народний артист України, творець унікального театру «Крик» Михайло Мельник днями відсвяткував день народження. В ексклюзивному інтерв’ю програмі «Плітки Дніпра» він розповів, що змінилось в його житті за час карантину? Чи відчув він осуд після зізнання широкому загалу про своє розлучення і одруження? Чому Михайло Васильович висаджує дерева на вулицях міста?   

Внутрішня гімнастика тримає в тонусі

Михайло Мельник — людина, яка зачаровує не тільки зовнішньо, але і внутрішньо. На питання, як йому вдається виглядати так молодо і гарно, відповідає, що це генетика.

— Аналізуючи своє життя, розумію, що все йде від внутрішнього споглядання світу, від відношення до людей, адже злі люди старіють дуже швидко, — каже він. — У мене немає злості — тільки розчарування через події або деяких людей. Себе треба контролювати, а не з’їдати. Я дуже великий критик самого себе! Хоча так не здається. Ця внутрішня гімнастика тримає в тонусі. Іноді потрібно плакати. Я це роблю на сцені, а зі мною плачуть і глядачі. Людина починає помирати тоді, коли відчуває свою непотрібність. Коли я відчую, що глядач до мене байдужий, я загину.

Виходиш і саджаєш                                   

Михайло Васильович жартує, що попри чутки про величезні статки та нерухомість, він живе у двокімнатній квартирі на проспекті Пушкіна із дружиною, має авто.

— Я невічний. Треба по-філософському дивитися на цей світ! Спасибі за те, що є! — посміхається він.

У вільний від роботи час він із дружиною Лізою та дочкою Мартою саджає дерева на вулицях міста.

— Виходиш і саджаєш, — зізнається він. — Не заради популярності, а тому що я це люблю і вони це люблять. Люди, які це бачать, завжди щось скажуть: «Ой, які ви молодці!». А хто вам заважає бути молодцями? Деякі дивуються: «Ви і з лопатою?» Один чоловік сказав: «Вот только такой артист может так поступать!»

Був випадок, коли на набережній актор саджав дерева, а перехожі викликали поліцію.

— Коли там скошували траву, понівечили молоді дерева, — згадує він. — От ходять десять мугирів і спилюють електропилками все, що є, залишається гола земля! Це вони так наслідують Європу. Я купив дуб, бо дуб — це вічність. Вирішив посадити навпроти церкви. Поліція під’їжджає і каже: «А что вы тут делаете?» Я кажу: «Міну закладаю!» Вони у ступорі. Показав документи, вони читають «Почесний громадянин Дніпра», а потім запитують: «А с какого вы города?» Усе з’ясувалося, вони навіть сказали, що ми молодці.

Називає його Мишунчик

У першому інтерв’ю для програми «Плітки Дніпра» Михайло Мельник розповів про розлучення і весілля. Багато хто дивувався, що може бути спільного у людей, у яких різниця тридцять років? На початку їхнього шлюбу Ліза навіть зверталася до Михайла Васильовича на «ви»! Коли він на сцені, вона контролює звук і музику. А в житті називає його Мишунчик.

— Коли ми наодинці, вона буває старша! — каже Михайло Мельник. — Чоловіки так влаштовані. Людина і в тридцять років буває мудрою. Це не залежить від віку. Єдине, що мене турбує: я залишу її в розквіті сил, адже не проживу до 100, коли їй буде 70. І мені це болить.

Він наголошує, що з першою дружиною Оксаною прожив двадцять чотири роки. Вона була молодша на чотирнадцять років.

— Це від мого батька, який на 14 років був старший за матір. Уявіть, інвалід бере за дружину молодшу за себе жінку. Вони прожили довге життя, — каже засновник театру «Крик».

Зараз перша дружина Михайла Васильовича щасливо живе з іншим чоловіком.

— Ти можеш розлучитися, але ти не маєш ні морального, ні божественного права забути, що в тебе є діти! У мене велике щастя — двоє дітей. Вони сенс мого життя!» — зазначає він.

Лізу різниця у віці зовсім не турбує.

— Я її дуже люблю. Якщо завтра вона від мене піде, я буду вдячний за ту любов, яку відчув від жінки. Справжню, непідкупну і альтруїстичну, — говорить актор і додає: — Ви знову мене розговорили, от вмієте залізти в душу і змусити розповісти на камеру те, що я б ніколи не сказав. До речі, дружина зараз звертається тільки на «ти».

На початку карантину думав: мистецтво закінчилося

Після вистави Михайло Васильович завжди каже: «Я цілую ваші серця!» У театрі він поєднується із глядачами. Вони торкаються ліктями одне одного, колективно сприймаюче те, що бачать, дихаючи в унісон.

— Коли розпочалась ця біда, я не уявляв, як буду працювати на пів зали, — каже він. — Я вже розбалуваний, якщо неповний зал, то для мене це порожньо. Тобто я завжди віддам сто відсотків, але 20 процентів «призового фонду» не вмикаються. Кожна вистава особлива, я ніколи не зроблю так, як було вчора. Коли почався карантин, я думав, що мистецтво закінчилось, але через деякий час усе призабулося — людина звикає до всього.

Михайло Васильович наголошує, що їсти в кінотеатрах — це тотальна неповага. Добре, що ця тенденція не дійшла до театру.

— Свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Будьте людьми! Жерти в кіно — це свинство, — пояснює він.

Його аудиторія — молодь. Він називає її своїм богом. Часто актор обирає в залі людину і встановлює з нею зоровий контакт. Іноді дехто не витримує таких емоційних баталій.

— Я раджу усім, хто планує одружитися, відвідати виставу «Табу». Поки я ще живий і можу показати цю річ. Ви встигнете одружитися, але може до вас щось прийде! Повірте.

Поделиться: