Письменника з Дніпра вивчають на уроках української мови та літератури

Книги в моєму житті з дитинства. Я виросла в родині письменників – тато Фідель Сухоніс і дідусь по маминій лінії Валентин Чемерис займаються цим усе життя. Я люблю читати, надаю перевагу паперовим книгам, адже в них є певна магія.

Мій дідусь писав не тільки серйозні книги про історію країни, гетьманів і президентів, але і для дітей, і деякі його твори стали частиною шкільної програми. На душі стає добре, коли з полиць книжкових магазинів на мене дивляться шкільні підручники з рідною фотографією.

Про гумор і життя

«Життя вимірюється не кількістю прожитих років, а тим, що встиг зробити, який слід залишив на землі, скільки добра подарував людям», — так казав мій дідусь Валентин Лукич.

Він прожив довге життя – 80 років. І писав до останнього. Його дитяча повість «Вiтька + Галя, або Повiсть про перше кохання» — твір, який вивчають на уроках літератури у восьмому класі. Але ця повість настільки щира, пронизана гумором та добром, що її залюбки читаєш у віці 30+. Ця книга — поетизація щирості й неповторності перших юнацьких почуттів.

Оповідач описує у творі історію кохання. Складається враження, що це дорослий чоловік, який уже пережив перші почуття, тому часто йому хочеться втрутитись у перебіг подій, щось порадити Віті чи застерегти його від хибних кроків. Повістяр дотепний та іронічний, але ставиться до своїх героїв доброзичливо й зі співчуттям. Майстерно зображуючи комічні ситуації, автор використовує цілий арсенал прийомів.

Читаючи книгу, я впізнаю дідуся, чую його голос, сміх, неповторні жарти та «особливі» слова. І це не диво, адже в основу твору «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання» покладено історію дружби й першого кохання дідуся. Прототипом образу Вітька Горобця став сам Валентин Чемерис, бо в дитинстві його часто називали «Вально» або «Вітько». «Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний», — так він пише про себе через призму героя.

Імен друзів він також не змінював: Федько і Галя Козачок реальні особи, з яких він писав персонажів. Тому ця повість буквально дихає життям та емоціями.

Радянщина у минулому

У нашій області багато талановитих письменників. Серед сучасників – відома авторка дитячих творів Еліна Заржицька. Вона зазначає, що раніше на видавничому ринку спостерігалось лише відтворення літератури часів радянщини, а тепер ми маємо прекрасний вибір літератури для дітей та юнацтва.

— Я уважно спостерігаю, якої літератури не вистачає, і намагаюсь заповнити «нішу», — зазначає пані Еліна. — Нещодавно закінчила роботу над електронним збірником творів сучасних українських письменників про домашніх улюбленців під назвою «Пан Гав із UA». Психологи вважають: догляд за твариною здійснює позитивний вплив на загальний розвиток дітей, а взаємодія з домашнім улюбленцем посилює фізичний, соціальний, емоційний і розумовий розвиток. Добре ставлення до тварин допомагає малюкові стати гуманною людиною й повноцінним членом суспільства.

Авторка наголошує, що до книги увійшли твори 29 письменників з України, Чехії, Болгарії та Словакії. Від Дніпропетровщини — Ольга Рєпіна, Марія Дружко (до речі, назва збірника надихнула поетесу на створення чудового вірша), Олена Ляшенко, Олег Майборода.

Ілюстрації створили юні художники Дніпропетровщини, Львова, Ізмаїлу, Рівного, Софії. Обкладинку виготовила Анісія Савченко, студентка Дніпропетровського коледжу культури та мистецтв.

— Вважаю, що паперова і електронна книги будуть існувати паралельно, — зазначає Еліна Заржицька. — До речі, на Дніпропетровщині створено ще й багацько аудіокнижок, які необхідні для користувачів з особливими потребами. Є ще видання, виготовлені шрифтом Брайля. Мене і Ольгу Рєпіну запросили до деяких проєктів. Наші казки увійшли до двох збірників шрифтом Брайля. Читати – дуже корисно! Саме цю думку я намагаюсь ненав’язливо прищепити маленьким українцям, з якими часто зустрічаюсь. Хочу зробити читання не просто модним, а вкрай необхідним. Сподіваюсь, що наші дітки товаришуватимуть з книгами усе життя.

Валерія Кічак учениця восьмого класу середньої школи №46 каже, що «Вiтька + Галя, або Повiсть про перше кохання» — це звичайнісінька історія, яка могла б трапитися з кожним!

— Вiтька, Галя i Федько дуже схожі на дітей 21-го сторіччя! Але дечим вони все ж таки відрізняються від них! – впевнена дівчина. — Сучасні діти мають певну залежність від телефонів та електронних гаджетiв. Але тодi, 1964 року, цього всього не було! I героям, що найцікавіше, не було погано через це! Вони насолоджувалися кожною хвилиною! Щоб почуватися щасливими, їм достатньо виходити на вулицю та гуляти!На мою думку, автор дуже гарно порівняв події того часу з тими, які відбуваються у наш час! Адже зараз багатьом хлопцям достатньо у соціальних мережах запропонувати зустрічатися! А тоді… Тільки уявіть, чотирнадцятирічний хлопчик Вітька, стояв під вінком дівчини, яка йому сподобалась, й співав серенаду! Боровся на дуелі  так, як лицар багато років тому змагався за серце дами. Хіба це не романтично, хіба цього не хоче кожна дівчина?! Вони ще дуже наївно сприймають таке почуття, як кохання! Але роблять це щиро та від усієї душі.