Skip to content

Перша дружина була молодшою на 14 років, друга — на 30: відверте інтерв’ю з видатним Михайлом Мельником

Дарина Сухонос

До карантину його можна було зустріти за філіжанкою кави в одній із кав’ярень у центрі Дніпра. Він не визнає поняття віку і каже, що йому завжди 45. Входить до тридцятки найвпливовіших мешканців Дніпра. Він — неповторний та епатажний Михайло Мельник. Режисер, актор, сценарист. Засновник, художній керівник, режисер унікального Театру одного актора «Крик». На виставах він майстерно грає на саксофоні і роздає особливі банани та цукерки, які змінюють життя. Тільки нам він розповів про розлучення, молоду дружину та різницю у віці.

Найстрашніше – це розлучення

— Михайле Васильовичу, не всі знають, що ви одружились удруге і навіть повінчались.

— Так, у мене другий шлюб, і він офіційний, я обвінчаний. Це не якась коханка, це моя законна дружина. Коли нас бачать на вулиці, іноді дивуються. Або думають, що це моя дочка. Я вже стріляний горобець. Мій перший шлюб тривав 24 роки, я тоді був дуже відкритою людиною щодо сімейного життя, все було, як на долоні. Розповідав, як ми познайомились, про прикмети тощо. Про другий шлюб не знав майже ніхто. Найстрашніше, що було в моєму житті, — не травми, не якісь екстремальні ситуації, а розлучення. Бо коли одружуєшся, думаєш, що це на все життя. Я намагався бути порядним при розлученні. Не судився, нічого не ділив, просто забрав речі, сів в авто і все.

— З другою дружиною у вас також є різниця у віці.

— Перша дружина була молодшою за мене на 14 років, друга — на 30. Гарна дівчина. Хіба я думав, що колись вона буде моєю дружиною? Я б негативно реагував, якби моя дочка вийшла заміж за чоловіка, на 30 років старшого за неї. До речі, зі мною дружина на «ви». І на людях, і в побуті. Просив її перейти на «ти», вона раз сказала і замовкла. «Ні, мені не зручно!» Вона мене обожнює. Я б не знав, що таке справжня любов, якби не зустрів Лізоньку. Стосовно віку — точно ніхто не знає, скільки мені років, і я про це не кажу. Мені 45! Я не буду старим ніколи!

— Ви спілкуєтесь з першою дружиною?

— Ні. І не тому, що вона погана і не хоче спілкуватись. Можливо, вона хоче забути мене, і це можна зрозуміти. Тепер вона з іншим чоловіком, живе за кордоном. І в мене інша дружина. Але ще раз підкреслю — треба берегти шлюб. Хтось розлучаєтеся з легкістю, для мене ж це було дуже важко. А от діти мої з Лізою спілкуються.

Про шанувальників і соцмережі

— Вас часто можна зустріти у місті, в кав’ярні. Не дратує увага шанувальників?

— Я молюсь на тих, хто до мене підходить. Не в прямому розумінні бігаю по церквах, але дуже радію цьому. Якщо людина рада мене бачити і хоче зі мною сфотографуватися чи взяти автограф, це велике щастя. Це велика нагорода Бога, коли люди так до тебе ставляться

— А Ліза не ревнує до шанувальників?

— Ревнощі? Ви що! Думаю, вона мене не ревнує. Вона радіє, коли до мене підходять люди, обнімають.

— У вас є недоліки?

— Кожна розумна людина знайде в собі тисячу недоліків. Я б до ранку всі не пригадав. От, наприклад, після вистави мені говорять: «Ви так граєте на саксофоні! Це божественно!» Але ж я знаю, як би міг грати, якби вивчив грамоту у 20 років, ну хоча б в 30 чи 40, а не в 52!

— Пам’ятаєте, як народжувався театр «Крик»?

— Можна було легко зібратись і поїхати в Київ, де є грунт, українська мова, глядач. А в російськомовному Дніпропетровську більше тридцяти років тому даєш людині безплатно запрошення: «Прийдіть до мене!» А тобі його кидають в обличчя і кажуть: «Никогда в бандеровский театр не пойду!» Найстрашніше, що не було театру, з якого можна зробити копію. Але я упертий, горів своєю ідеєю. Щось мені підказувало, що я правильно знайшов оцей театр, саме цю форму, саме так, через мене. Я одразу бачив свого глядача, який прийде ще. А от бовдури не приходять. Вони це інтуїтивно відчувають. Ви не уявляєте, який це інтимний процес, коли півтори години в залі повна тиша і глядачі ловлять кожен твій подих. Такого інтиму не буває навіть між чоловіком і жінкою. Але бувало, доводилось зупиняти виставу і просити вийти того, хто поводився неадекватно. Людина щось бурчить, коментує. Хтось, може, й під наркотиками. Всіх же не перевіриш. Але загалом у мене золотий глядач! Приїжджають не тільки з різних областей, а навіть з різних країн.

— Ви — публічна людина, але вас немає у соцмережах…

— У сомережах можете набрати Михайло Мельник і з’явиться Театр «Крик». Тому що «Крик» і Мельник – одне ціле. Не хочу робити сторінку, бо це відповідальність, треба відповідати кожному. В мене на це немає часу.

— Про вас пліткують?

— Я справді не знаю, чи пліткують, хоча ніби в інтернет і заглядаю. Можливо, люди між собою й розмовляють, бо мене ж часто бачать з молодою дружиною. В усякому разі таких пліток, які б мене особливо турбували, немає.

— Любите давати інтерв’ю?

— Ні! Йшов на це інтерв’ю без усілякого задоволення, але гріло ім’я Дарина. Воно мені нагадує щось таке близьке, давно забуте. Це єдине, на що я йшов. І не помилився. Можу сказати, що ви найкращий слухач. Ви мене розговорили.

Категория: Архив, Новости Днепра, Общественные и социальные новости Днепра

Метки: 

Приєднуйтесь до нас у

Дивіться також: