Як гідні українці виборювали свободу

Сьогодні — День Гідності і Свободи. Він встановлений на честь початку двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013-го. Журналіст «НМ» разом з учасниками майданів відновлювала хронологію подій і згадувала, як відбувалося переродження української нації.

ЗМІНИЛОСЯ МИСЛЕННЯ

— Майдан — це був шанс для України стати європейською державою. Народ розумів, якщо залишиться президентом Янукович, то ніякого європейського напрямку не буде. Люди вийшли на Майдан, бо не хотіли жити, як в Росії, в тоталітарному режимі. Це був шанс здолати корумповану владу і свавілля і рухатися далі у напрямку цивілізованих держав. Хвиля народного обурення досягла піку після побиття студентів, і її вже було не спинити. Дніпро – прогресивне місто, тому ми не могли стояти осторонь, коли в столиці відбувалися такі події. Ми щодня збиралися у центрі на Дніпровський майдан. Обговорювали ситуацію в країні і чим допомогти київським майданівцям. Бувало, на вихідні до нас приєднувалися до кількох тисяч людей. Дух свободи був випущений, і він об’єднав країну. Українці зі сходу і заходу, півночі і півдня вболівали за майбутнє і цілісність держави, в якій нам жити і працювати. Тоді ніхто не знав, що це лише початок, що попереду війна, анексія Криму. Але по-іншому було неможливо, треба заявити про себе.
На Майдані я познайомився і подружився з гідними людьми, які потім пішли на війну, стали волонтерами. Зараз лише одне бажання — перемогти у цій війні, щоб нарешті наступив мир, але не на умовах агресора, а України, бо багато крові вже пролито. Щоб Україна по-справжньому була сильною, демократичною, розвиненою державою.

22 листопада 2004 року у Києві розпочалися акції протесту як реакція на масові фальсифікації президентських виборів. Для захисту своїх демократичних прав до столиці приїхали сотні тисяч людей зі всієї України. Згодом гасла Майдану підхопили в усіх регіонах. Тисячі українців заявили про своє бачення майбутнього держави і її лідера. Це були мирні акції з помаранчевою символікою. Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа-2004. Вона зменшила повноваження президента і таким чином знизила рівень значущості спірних президентських виборів. За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу здобув Віктор Ющенко.

РОЗЧАРУВАННЯ Є В ТИХ, ХТО ОЧАРОВУВАВСЯ

— Коли відбуваються доленосні події в країні, сидіти вдома неможливо. Стаття п’ята Конституції говорить, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в країні є народ та що ніхто не може узурпувати державну владу. Коли розпочався Майдан у Києві, активні дніпровці організували акції протесту у своєму місті. Спочатку це була купка людей, на нас дивилися, як на несповна розуму. Ми за власний рахунок, наприклад, друкували листівки, газети, я та мої знайомі ходили і роздавали їх увечері. Мені кричали: «Скільки тобі заплатили за це?» У людей у голові не вкладалося, що це робиться за власний рахунок. Своїм виходом на Майдан ми хотіли показати, що ми — не бидло, не стадо, що не можна просто взяти і побити людей, ми — не поліцейська держава, не Росія, не Білорусь. Ми — свободолюбива нація, і не можна з нами так вчиняти. Я думаю, що насправді всі протести та мітинги, які відбуваються в країні протягом незалежності, — це нормальне явище. Ненормально, що держава доводить до цього народ. Єдине, що погано, що у нас революції відбуваються в холодну пору року. Після анексії Криму біля облдержадміністрації зібралося віче. Цього дня було холодно, на мітинг прийшли багато людей. Справляти свої природні потреби всі бігали в кафе на проспекті тоді ще Кірова. Ми попросилися зайти в облдержадміністрацію, і нам дозволили. Це був знак, що якісь зміни в країні відбулися, бо ми потрапили до будівлі, яку утримуємо на свої податки, ми маємо повне право туди заходити, але до того часу не могли. Майдан змінив мислення людей.

Ми маємо будувати громадянське суспільство, як це відбувається в розвинутих країнах, а не таку жорстку вертикаль, поліцейську державу, як у наших сусідів. Чому, власне, нам і не по дорозі з ними. У нас не той менталітет. Зараз іде війна. З одного боку, ми маємо боронити державу і допомагати фронту, а з іншого — розвивати країну в різних напрямках. І коли я кажу «ми», то маю на увазі кожного громадянина країни. Революція Гідності – це наш великий здобуток. А розчарування є в тих, хто очаровувався. Почалась війна, і стан у країні погіршився, але це не пов’язані речі. Не може бути, щоб в одну мить усе помінялося, всі стали чемними, чесними, перестали красти чи почали різко дотримуватись законодавства. Кожен має починати з себе та контролювати найнятих за свої податки менеджерів усіх рівнів. Рік тому я робила фільм «Обличчя Дніпровського майдану», зібрала різних людей із Дніпра, що були на Майдані, і вони відповіли на кілька питань. Хтось розчарований, а хтось називав здобутки: євроінтеграція, європейський шлях країни, децентралізація, відкритість влади. Маю надію, що люди нормальні, адекватні, сучасні йтимуть у владу на всіх її рівнях і гілках. У День Свободи і Гідності хочу побажати всім бути гідними громадянами, не боятися і починати з себе. Думати, включати критичне мислення, бути активними щодо захисту своїх прав і свобод.

21 листопада 2013 року розпочались перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Події розгорталися стрімко і драматично – від мирних зібрань студентства до масових мітингів, палаючих шин, «коктейлів Молотова» і бруківки, що стала зброєю в руках протестувальників. Але найтрагічнішим було те, що цього разу, на відміну від Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи вартувало українцям 106 убитих і понад двох тисяч поранених. І це була ціна лише трьох місяців Євромайдану.

ЖІНКА З ЖИВОГО ЩИТА

— На Майдан вийшли люди, які хотіли системних змін. Це думаюча частина українців, яким не все одно, якою буде держава, як житимуть діти й онуки. На Майдані Незалежності поселився дух свободи і добра. Складалося враження, що йде Запорозька Січ, і вороття не буде. Відчуття всеохоплюючого щастя. Я бачила, які відомі люди ходять без охорони. Мені здавалось, що цей Майдан пронизаний такою доброю енергією, що українці повинні берегти його, як своє духовне місце, і приїздити сюди набиратися сили. Це неймовірне відчуття, як душа полікувалася. Я навіть вірш написала «Не хочу їхати з Майдану».

Не хочу їхати з Майдану

– Мені, на диво, тут спокійно.

Народу твердь і наша Січ,

І по-родинному надійно.

Кияни несли все, що могли. Намети мітингувальників були завалені продуктами і ліками. Я бачила, як біля Будинку профспілок люди стояли по півдня, щоб здати гроші. І прикро було потім чути, наче там давали якісь препарати — все це брехня. Там справді зібралися люди, для яких Україна була понад усе. Згадалася молода мама, яка прийшла з двома дітками — один у візочку, іншого за руку тримала. Я вам, каже, ліки принесла. У Дніпрі Майдан вибухнув справжньою хвилею гніву 1 грудня як відповідь силовому розгону в Києві. Кілька тисяч людей вийшли на мітинг і заявили своє бачення майбутнього держави. 8 грудня була ще більша лавина дніпровців, які йшли містом до Європейської площі. На світлинах видно, з якими люди одухотвореними обличчями і надіями. Це було надзвичайно. Ми йшли містом і відчували, що ми — сила, що можемо щось змінити, відбувається неймовірне. Вечорами було реально страшно, тому що запускали провокаторів, заходили за ріг і символіку знімали, бо могли побити.

16 січня 2014 року Верховна Рада прийняла пакет диктаторських законів, що обмежували права і свободу українців. На знак протесту дніпровці зробили живий ланцюг на мосту, що з’єднав лівий і правий береги Дніпра. Було таке відчуття, що ми це робимо наперекір усім заборонам, у нас є сила. Нам всі сигналили, це було справжнє єднання. А в Києві тим часом розгорталися трагічні події. Вбили Нігояна і Вербицького, насувалася біда. 24 січня, щоб уникнути розстрілів, жінки­активістки почали збирати добровольців, які б стали живим щитом перед «Беркутом». Я була серед цих 50 жінок. Після цього вже нічого не боюся. Ми йшли і не знали, як воно спрацює. Пролізли через маленький лаз і стали стіною. Нам кричали молоді хлопці: «Браво», «Слава українкам!» А потім пролунала команда: давайте станемо на коліна і проситимемо, щоб не стріляли. Не думаю, що це була гарна ідея. Я ніколи ні перед ким не стояла на колінах. Це було зайве. Я стояла на колінах і читала свій вірш «Про синочка». А молодий беркутовець стоїть, очі повні сліз, плаче. Після того як ми повернулися, багато хто сідав на сніг і плакав. Люди, що пройшли Майдан, ніколи не зрадять Україну. Там народилася спільнота, яка вміє думати, аналізувати, а не довіряти першому зустрічному.

НЕ ЗВИНУВАЧУЙТЕ МАЙДАН

— Майдан – це була форма протесту проти свавілля влади, яка вирішувала кричуще питання євроінтеграції виключно зі своєї позиції, не враховуючи побажання громадян. Пізніше це була хвиля супротиву насильству, яке вчинила влада. Якщо говорити про здобутки, то така революційна зміна розвитку вектора України дозволила досягти певних успіхів в євроінтеграційній стратегії. У нас відбувся більш глибокий підхід у плані підписання Асоціації з Євросоюзом, ніж в інших країнах. На відміну від Грузії та Молдови, наша співпраця більш змістовна і охоплює майже всі сфери життя. Грузія і Молдова підписали угоди тільки в політичній частині. Україна торкнулася економічних, соціальних і юридичних питань. Щодо анексії Криму та окупації Донбасу, то не можна казати, що це наслідок Майдану. Насправді це все одно сталося б, але пізніше. Через рік Янукович йшов би на президентські вибори, і в разі його поразки Російська Федерація задіяла б цей сценарій. У них була стратегія зберегти владу за будь­яких умов. Те, що відбулося на рік раніше, – збіг обставин, і це певним чином допомогло Україні. Ворог не був готовий, змушений був діяти спонтанно і припустився багатьох помилок на цьому етапі. Військові дії з анексією Криму, не враховуючи внутрішньої ситуації України, були розробл ені давно. Росія просто чекала слушного моменту. А тут її спровокували запустити ці плани раніше, тому звинувачувати Майдан у війні не можна.

Дніпро підтримало Євромайдан акцією протесту 24 листопада. Тоді на центральну площу міста вийшли 300 активістів. А вже 1 грудня після силового розгону київського Майдану кількість прибічників євроінтеграції зросла до трьох тисяч. Люди зібралися у парку Лазаря Глоби з плакатами, прапорами і новими гаслами проти свавілля злочинної влади і на підтримку європейського курсу розвитку. Кількатисячна колона мітингуючих пройшла до Європейської площі. 8 грудня Дніпровський майдан поповнився ще кількома тисячами прогресивних громадян. 16 січня 2014 року Дніпропетровськ організував живий ланцюг, що з’єднав лівий і правий береги Дніпра.

Автор Ніка БОГДАНОВА