Skip to content

Тричі міський голова: де загубився слід очільника катеринославської Думи Дея Минакова

Евгентий Гольдман

Евгентий Гольдман

Життя міського голови Катеринослава у 1865–70 роки цікаве і загадкове. Мені, як автору цієї статті і нащадку славного роду, по краплині вдалося зібрати деякі пізнавальні факти з життя свого пращура, якого тричі обирали головою катеринославської Думи. Після останньої каденції слід його загубився, не збереглося навіть фото. Та крапка на цьому не поставлена. Сподіваюся, що ця ексклюзивна стаття стане початком нових пошуків і знахідок у дослідженні важливих фактів з історії міста.

Усе почалося з кар’єри купця

А вона у новомосковського представника Дея Минакова була карколомною – з 1852 року він числився купцем другої гільдії, а вже з 1862-го став купцем першої гільдії. Переселився до Катеринослава, бо в Новомосковську йому, напевне, стало затісно: енергія й здібності вимагали ширшого простору діяльності. Тут через два роки його записали до катеринославських купців і одразу обрали до міської Думи гласним — помічником голови, що має право голосу. А вже за рік — міським головою Катеринослава на 1865–70 роки.

Посада + громадська робота

Про те, що голова Дей Михайлович Минаков виконував великий обсяг роботи, свідчить запис у «Памятной книге Екатеринославской губернии» за 1867 рік, де зафіксовано, що він входив до складу опікунської ради Катеринославських губернських жіночих училищ, від купецтва був також і Михайло Минаков, син Дея. Ще раніше був у складі комісії Новомосковського повітового опікунства дитячих сиротинців, куди входили новомосковські купці Дей, Єгор і Денис Минакови. Усі троє – рідні брати.

Був Дей Михайлович і у складі Катеринославських повітових земських зборів від міських мешканців як купець першої гільдії. Сюди також входили надвірний радник, протоієрей тощо. Участь у різних комісіях не оплачувалася.

Бруківка, банк, родинні вечори

Чимало добрих справ зробив мій далекий пращур для містян за період свого головування. При ньому розробляються правила з упорядкування міста, запрошують на службу землеміра, укладають бруківкою вулиці, сквери в нагірній частині, виготовляються таблички з назвами вулиць і номерів будинків. А ще організовуються родинні купецькі вечори (найімовірніше, у Будинку купецьких зібрань, тобто в нагірній частині міста на нинішній вулиці Вернадського).

Дей Минаков та його сини Михайло, Дмитро і Георгій згідно з «указом Сенату возведені в стан спадкових почесних громадян міста». Після того як Дума почала друкувати свої постанови в «Екатеринославских губернских ведомостях», мешканці міста почали дізнаватися про діяльність своїх обранців – гласних Думи, а також про обов’язкові постанови, які стосувалися кожного жителя.

Важливою подією в історії громадського управління було відкриття 4 листопада 1872 року міського громадського банку, призначеного кредитувати городян. Місто асигнувало для банку 40 тис. крб, і в перші три роки існування банк видав місту 39 369 крб прибутку.

Реформи сприймалися в штики

Але ж були, як завжди, недоброзичливці, що в штики сприймали реформаторські нововведення, про яких дослідники чомусь сором’язливо мовчать. Стосовно лісопромислового бізнесу Дей Минаков зустрів жорсткий опір старої камарильї Катеринослава. Відомий дослідник царських часів Олександр Афанасьєв-Чужбинський у своїй «Подорожі у Південну Росію» із гнівом писав про попередника Минакова у міській Думі, який шість разів обирався на посаду голови, і фактичного конкурента Минакових у лісовій промисловості І. І. Лов’ягіна: «…Заговоривши про лісову торгівлю, не можна тут не зауважити, що причина дорожнечі лісу на Дніпрі ще залежить від страшної монополії катеринославського купця Лов’ягіна».

А тут ще з’явився й серйозний конкурент з фірмою «Дей, Михайло і Денис Минакови», треба було з ним боротися будь-якими методами. До столиці полетіли доноси. Ось домовласник, дворянин і надвірний радник Іван Маркович Скрильников, який не потрапив до комісії з питань покращення міського господарства, зайнявся тим, що писав до Петербурга наклепи на мерію, зокрема і на Дея Минакова (теж, до речі, домовласника). Він тоді тільки розпочав першу каденцію на посту мера Катеринослава.

Писалося ж про «порушення прав громадського правління і міського господарства, наслідком якого буде продовження збагачення купки купців-багатіїв»… Серед них І. М. Скрильников згадує і Д. М. Минакова, якому був відданий в орендне утримання збір із продуктів, які привозили на міський базар.

Губернатор В. Д. Дудін-Борковський захистив тоді серед інших і Д. М. Минакова. У квітні 1868 року губернатор за доповідями міського голови запевнив генерал-губернатора та міністра внутрішніх справ, що міські прибутки відповідають видаткам. І переконав їх, що папери небайдужого надвірного радника є нічим іншим як доносами. Врешті скарги І. М. Скрильникова не були задоволені, а 1872 року справу закрили.

Щось подібне відбувалося з іншим головою міської думи Іваном Гавриловичем Грековим у 1893–97 роках (це після подій з Минаковим). Інтелігентного, гострого на розум, його оббрехали доносами до царя і переобрали.

Дея Минакова у грудні 1870 року знову переобирають на чотири роки головою катеринославської Думи. Через рік разом із братом Денисом і сином Михайлом він заснував товариство – фірму для торгівлі лісом «Дей, Денис і Михайло Минакови».

Крапку поставить історія

Цінними у відомостях про Дея Минакова є й записи у «Памятной книге и адрес-календаре» за 1889 рік. Тут на стор. 245 вміщено «Представительство городского общественного управления за сто лет с 1787 по 1887 год», де фігурує наш знаменитий предок-купець і голова катеринославської Думи:

  • 1864 год – исполняющий должность головы Дей Михайлович Минаков.
  • 1865 год – городской голова Дей Михайлович Минаков.
  • 1871 год – городской голова Дей Михайлович Минаков.
  • С 1875 до 1877 года – городской голова Дей Михайлович Минаков.

З деяких фактів, які вдалося розшукати, можна зробити прогнозування, що після смерті його першої дружини Ганни Яківни, він через шість років, ще будучи головою Думи, одружився вдруге. І, крім відомих чотирьох синів, яких йому народила Ганна, у нього від другого шлюбу був ще й син Василь. В останнього народилися троє нащадків – Олександр (1902), Григорій (1903) і Сергій (1906).

Подальша доля його і синів невідома. Дарма, що він був публічною людиною, але пошуки його портрету чи хоча б образу на якійсь гуртовій світлині не увінчалися поки що успіхом. Звертання до наших архівів чи російських теж не мали результату, окрім документа губернатора Дурново, який засвідчував про початок роботи Дея Минакова на посаді голови катеринославської Думи та царського Указу про почесне громадянство Дея та його синів.

І все ж у мене є надія, що знайдеться людина, яка проллє світло на невирішені до цього часу моменти. Сподіваюся таким чином більше дізнатися про цю достойну, щоб там не говорили, людину, якій довелося ламати старі порядки на початках пореформененого часу в середині ХІХ ст.

Микола ДОЛГОВ, член Дніпровського генеалогічного товариства, праправнук Дея Минакова.

Категория: Архив, Новости Днепра, Общественные и социальные новости Днепра

Метки: ,

Приєднуйтесь до нас у

Дивіться також: