Іван Малкович: Хто більше читає, той краще живе

— Іване Антоновичу, так все ж таки чому саме Дніпро?

— Для мене Дніпро завжди дуже важливе, тому що свого часу я видав велику красиву енциклопедію «Український космос». Звичайно, ваш Південмаш — це двигун космічного руху, який досі існує, попри всі складнощі. Вважаю, що, поки його серце б’ється, наша наукова космічна думка жива. Дуже хочу, щоб це космічне серце було потужним!

— Що ви можете сказати про сьогоднішній розвиток української поезії?

— Свого часу я видав «Улюблені вірші», зараз їх уже три томи. Тут зібрані вірші найкращих українських поетів. Кілька років тому я зробив антологію поезії ХХ століття – від Тичини до Жадана, яка стала книжкою року. А потім видав вірші молодих поетів. Тобто поезія різна. На жаль, зараз дуже мало перекладачів поезії з інших мов. Але вони все ж таки є. Наприклад, мій син Тарас переклав українською антологію молодої американської поезії.

Взагалі сьогодні люди не знають поезії. Вони вивчали в школі Шевченка, і це здебільшого були вірші, які їм не подобалися… Радію, що зараз люди почали більше читати українські книжки: з початку російської агресії зменшився потік літератури з Росії. Це зробило великий плюс українському книговиданню. З’явилося багато нішевих видавництв, які друкують наукову, економічну, медичну літературу. Колись на книжковому ринку «А-ба-ба-га-ла-ма-га» було чи не єдине, а зараз існує велика конкуренція. І це мене тішить, бо конкуренція потрібна для повнокровного розвитку держави.

— Але ж свого паперу в нас немає…

— Це дуже прикро, бо Україна – одна з найбільших європейських держав. Багато лісів вивозиться за кордон, а папір ми закуповуємо за величезні гроші. Сподіваюся, що і цей елемент повнокровного економічного життя з’явиться в нашій країні. Щодо електронних варіантів, то наша книга «Снігова королева» вже має інтерактивну версію кількома мовами, наприклад, японською. Ця магія стала можливою завдяки айтішникам. Хтось вважає, що паперова книжка скоро стане раритетом.

Але я так не думаю. Згадайте: багато було спроб зачати в космосі нову людину, але все це закінчувалося нічим. Учені кажуть, що колись «енелята» (від НЛО. – Авт.) таки з’являться, і ось тоді, мабуть, запанує електронна книжка. А поки ми маємо м’язи, нюх, ці два види книжок співіснуватимуть. Як рояль і синтезатор, кіно і театр. Бог нас готує до далеких мандрівок: забрати на інший континент велику бібліотеку майже неможливо. Простіше записати книжки на флешку і поїхати, полетіти.

— Чи багато читають українці?

— Порівняно з іншими націями – ні. Наприклад, багато французів обговорюють за сніданком чи вечерею книжки. Там є мода на читання. В нас, на жаль, немає соціальної реклами читання. Хоча в світі існує аксіома: хто більше читає, той краще живе. Зараз час інформації, а не знання: наш час з’їдає фейсбук і тому подібні речі. Ти читаєш дописи в соціальних мережах, а потім навіть не згадаєш, на що змарнував годину чи дві свого життя. Звичайно, у першу чергу я раджу читати книжки видавництва «А-ба-ба-га-лама-га».

Нещодавно в нас вийшло повне зібрання пригод Шерлока Холмса – величезний двотомник. Ще – Гаррі Поттер, книжки Всеволода Нестайка, Ліни Костенко. До речі, щодо Гаррі Поттера. Коли я дізнався, що з’явився п’ятий том у тисячу сторінок, був убитий горем. Розумів, скільки потрібно паперу: оскільки в нас книжки коштують майже ніщо, це праця в збиток. А коли сказав про це хлопцям, вони закричали: «Ура!» Джоан Роулінг зробила так, що діти безстрашно поринають у тисячу сторінок. Хіба це не чари?

— Які книжки від «А-ба-ба-гала-ма-ги» з’являться найближчим часом?

— До нового року хочу випустити книжку колядок. Там будуть ноти, слова та чарівні ілюстрації. Хочу, щоб коляда вбила всю скверну.

— 1986 року ви стали наймолодшим членом Спілки письменників СРСР. Як вважаєте, чи потрібні творчі спілки сьогодні?

— Все залежить від людей, які їх очолюють. У роки моєї юності існували літературні студії, де ми збиралися, читали вірші, критикували один одного. Таким чином вигранювалася майстерність. Таке ж було і в Спілці письменників. Оскільки її офіс знаходиться на вулиці Банковій, це дуже ласий шматочок. Зараз половина приміщень уже розпродані або здаються в оренду. Звичайно, спілки, в яких збираються графомани з «корочками», нікому не потрібні.

— Ви свого часу отримали музичну освіту. А чи можна зараз десь почути вашу гру на скрипці?

— Так, я граю декілька разів на рік. Наприклад, на форумі видавців у Львові, в Мистецькому арсеналі на презентації. Для себе граю на клавішних – так, щоб ніхто не чув. Бо цим треба серйозно займатися: з кожним роком стає все важче намацувати чисті ноти.