Економічні проблеми боляче б’ють не тільки по незахищених верствах населення, а й по громадянах працездатного віку (35-40 років). Адже саме цим людям потрібно опікуватись родинами, годувати та вчити дітей, сплачувати комунальні рахунки… Тож понад 3 млн таких «годувальників», а це майже п’ята частина працездатного населення, у тому числі й мешканців Дніпра, вже рушила на заробітки у Польщу, Чехію, Румунію, Угорщину. З урахуванням сезонників кількість таких мігрантів сягає 9 млн. Заради грошей людям довелося покинути близьких. Заробітчанські діти бачать батьків максимум кілька тижнів на рік та майже ростуть сиротами. Навіть у Раді національної безпеки і оборони України ситуацію назвали «міграційним цунамі».
Наслухавшись балачок про величезні за українськими мірками зарплатні й комфорт життя, українці мігрують у пошуках роботи. Та насправді все виявляється не таким, як розповідали.
Показовою є історія Олександра Коханчука, оператора пульта керування цеху технічних фабрикатів, одного із співробітників групи компаній МХП. Півроку тому він поїхав за кордон, аби заробити гроші на новий будинок.
«Взяти кредит в Україні я не міг, адже відсотки сягали космічних висот. В інтернеті знайшов об’яву про працевлаштування в Польщі. Зустрівся з людиною, яка обіцяла сприяти працевлаштуванню на будівництві каменярем. Обіцяли щомісяця $1000. Я погодився», – розповідає Олександр.
Вже на місті стало відомо, що працевлаштування неофіційне, а умови майже рабські: робочий день по 12 годин без відпочинку. За цим суворо слідкують та виписують штрафи. У суботу теж робочий день.
«Перше відчуття – цілковите приниження. Роботодавець бачить в тобі безправного холопа. У Польщі ти ніхто, ніякі претензії не приймають, а не подобається – йди геть! Нікого не цікавить твоє самопочуття. Захворів – твої проблеми» – каже Олександр Коханчук.
Останньою краплею став реальний заробіток, який з урахуванням усіх витрат видали на руки.
«Спочатку я заплатив посереднику за влаштування $100. Харчувалися ми власним коштом. Постійно економили. У перерахунку на наші гроші щодня на їжу слід було витратити $20–$30. Самому довелося купити спецодяг і взуття. Заплатили $800. При тому, що я жодного разу не отримував штраф! Запитав про причини – відповіли, мовляв, скільки заробив. Коли ж підрахував, скільки витратив на проживання та харчування, виявилося, що залишилось менше $600 – майже стільки, скільки заробляв в МХП. Пропрацювавши ще 2 місяці я був спустошений, дуже сумував за родиною та вирішив повернутися додому», – розповів він.
Олександр Кухарчук каже, що він зрозумів усі переваги роботи в Україні та більше ніколи не повторить такої помилки.
«Я знову влаштувався на птахофабрику. І відчув себе людиною, яку на роботі цінують колеги, а вдома чекає любляча родина! Зараз нам підняли заробітну плату, отже, я отримую ті ж гроші, за які був змушений терпіти приниження та підривати здоров’я на чужині. Я б не радив комусь повторювати мій досвід. Якщо хочеш працювати, гарне місце можна знайти вдома», – підсумував Олександр.
Нажаль, у гонитві за «легкими» евро, злотими чи кронами, багато хто з нас не розуміє, що гідна зарплатня й кар’єрні перспективи є й вдома. Наприклад, агрохолдинг МХП (виробник продукції «Наша Ряба», «Qualiko», «Легко!», «Бащинський», «Ukrainian Chicken») динамічно розвивається й постійно потребує фахівців. Це реальна можливість працевлаштування. До гідної зарплатні також додається хороший соцпакет – медстраховка, оплачувана відпустка та навіть трансфери автобусом до місця роботи й додому. Разом з тим, відпадає потреба майже половину зарплатні на оренду житла (за потреби МХП забезпечує працівників та їхні родини домівкою), харчування и проїзд. Більше 28 тисяч співробітників компанії вже переконались, що гідне життя поруч з родиною і на батьківщині можливе, у тому числі й у на підприємствах холдингу у нашому регіоні. Більше інформації про вакансії можна дізнатися: http://www.mhp.com.ua/uk/career/proposals?utm_source=dnepr&utm_medium=article
