Історія Дніпра: мудрий катеринославський німець

В історії Катеринослава було кілька міських голів, про котрих містяни згадували із повагою та вдячністю. Імена деяких з них були нанесені на карту міста ще на початку ХХ століття — приміром, до 1923 року тут існували сквер Яковлева і вулиця Грекова. Нова хвиля перейменувань увічнила тільки одного міського голову — Івана Езау. Його ім’я тепер носить колишня вулиця Івана Булигіна, робітника Брянського заводу, учасника революції 1905—1907 років.

Меноніт з Гальбштадта

Іван, а точніше Йоганн Езау наро­дився 12 (25) липня 1859 року в ні­мецькій колонії Гальбштадт (тепер — місто Молочанськ Токмацького району Запорізької області). Інколи вказують, що він з’явився на світ 1869-го в Ка­теринославі, але насправді того року він разом із братом Якобом приїхав у наше місто вчитися.

Їхній батько, бідний меноніт Якоб, навряд чи колись назбирав би грошей на добру освіту для синів. Але, на його щастя, якось через Гальбштадт проїж­джав спадкоємець російського трону, і при зустрічі з ним представники ме­нонітської колонії, аби засвідчити від­даність імперії, пообіцяли віддати двох хлопчиків до російської школи. Ними й стали брати Езау.

Йоганн і Якоб вступили до Катери­нославської класичної гімназії. Зго­дом, намірившись вступати до техніч­ного вишу, Іван продовжив навчання у реальному училищі, після якого за­кінчив Ризький політехнічний інститут. Якоб учився на медичному факультеті Київського університету.

Від слюсаря до власника заводу

У 25 років Іван Езау отримав пер­шу роботу — слюсаря на судноверфі у Севастополі: туди його направили піс­ля вишу, проте він не зізнався, що має освіту інженера-технолога. Простим робітником влаштувався і на підпри­ємство з нафторозробки у Баку, куди поїхав невдовзі.

1887 року Якоб, тоді лікар у мено­нітській колонії на Хортиці, повідомив, що тамтешній завод сільськогосподар­ської техніки «Лепп і Вальман» шукає інженера-будівельника. Іван погодив­ся ним стати.

У 30 років він одружився з уро­дженкою Катеринослава, молодшою за нього на 11 років, Маргаритою Тевс і незабаром перебрався до нашого мі­ста. Езау надумав започаткувати влас­ну справу, хоч рідні й відмовляли його від цього. Позичивши грошей у брата й дядька дружини, 1895-го він від­крив на околиці Катеринослава завод з виробництва сільськогосподарсько­го знаряддя.

За рік підприємство викупили бельгійці, засновники товариства ка­теринославських (донецьких) залізо­робних і сталеливарних заводів. Іван Якович, вигідно продавши своє діти­ще, згодився бути його комерційним директором. Цю посаду він залишив за чотири роки, коли вирішив зосере­дитися на міських справах.

До слова, на основі заводу «Езау і К» за СРСР збудували Дніпропетров­ський комбайновий (2011 року його закрили).

Ініціативний господарник

1901 року Езау стає гласним Місь­кої думи, а за рік — ще й членом місь­кої управи. У вересні 1905-го, коли захворів міський голова Олександр Толстіков, Івана Яковича призначили виконуючим його обов’язки. Згодом за нього проголосували і катеринославці на виборах.

Завдяки зусиллям Езау місто от­римало п’ять мільйонів рублів пози­ки (кредиту), угоду про що він їздив підписувати під час відпустки у Па­риж. На ці гроші спорудили водогін, каналізацію, чотири середні школи, 2-ге реальне училище, бойні, почали зведення критого ринку, проклали гіл­ку міського трамваю «Вокзал — Брян­ський завод» (за спогадами доньки Езау, його непокоїло те, що робітники заводів мусять ходити на роботу й у середмістя пішки, тому він особисто домагався нового трамвайного марш­руту).

Слава про господарські здібності Езау вийшла за межі міста: коли 1909 року на виборах міського голови пере­міг інший кандидат, більш досвідчений політично Іван Способний, делегати з Харкова, Баку та Ялти запрошували Івана Яковича взяти участь у виборах очільника їхніх міст. У грудні 1912-го він навіть поїхав до Баку на перемови­ни, проте невдовзі повернувся: умови для роботи видалися йому надто не­сприятливими.

З 1909 року Езау брав участь у за­сіданнях педагогічної ради 2-го ре­ального училища, 1911-го увійшов до піклувальної ради 2-ї міської жіно­чої гімназії, був одним з організаторів обласної сільськогосподарської, про­мислової та кустарної виставки у Кате­ринославі 1910 року та з’їзду промис­ловців і купців в Одесі 1914-го.

Після початку Першої світової війни його запросили стати головним упов­новаженим Червоного Хреста на Пів­денному фронті.

Навесні 1918 року, за гетьмана Скоропадського, Івана Яковича знову обрали катеринославським міським головою. Проте ненадовго — за кілька місяців більшовики захопили владу й висунули до «агента багатіїв» Езау вимогу піти з посади. Він залишив і крісло (взявши з більшовиків розписку про передачу їм скарбниці з 200 тися­чами), і країну — з дружиною, донькою Катериною і сином Павлом виїхав до Німеччини, а 1922 року — до США.

Помер Іван Езау 14 вересня 1940 року в місті Девіс.

Непряма гілка

Минулого року до краєзнавця Миколи Чабана, дослідника життя багатьох місцевих діячів і Івана Езау зокрема, надійшов лист від Олексан­дра Петровича Езау із Гамбурга, який виявився правнуком лікаря Якова Езау, старшого брата Івана Яковича. Він надіслав Миколі Петровичу копію метричної книги Езау, фото прадіда, довідки про діда й батька.

Брат міського голови теж переїхав до Катеринослава. «Він був окулістом, разом із Вебером тримав клініку; на тому місці зараз 4-та поліклініка, — го­ворить Чабан. — Помер він у Дніпро­петровську 7 березня 1927 року — не емігрував, бо йому нічого особливо не загрожувало. Але доля його нащадків драматична».

Сина Якова Олександра й онука Петра через німецьке походження у 1940-х заслали до Сибіру: перший помер у тюрмі 44-го, другий пережив ГУЛАГ і у 90-х емігрував із родиною до Німеччини.

Донька Езау — вчена зі світовим ім’ям

Донька Івана Яковича Катерина, в еміграції Кетрін Езау, — професор Каліфорнійського університету, ав­тор кількох підручників з ботаніки, один з яких «Анатомія рослин» вва­жається класикою, «біблією» світо­вої ботанічної літератури.

Вона народилася 3 (16) квітня 1898 року у Катеринославі, де за­кінчила гімназію. Згодом вчилася у Москві, Берліні, Девісі. 1957-го Кетрін Езау обрали до Національної академії наук США, 1989-го із рук президента Джорджа Буша вона отримала Національну наукову ме­даль США.

Пішла з життя 4 квітня 1997 року, не доживши кількох днів до 99-ліття.

У бібліотеці Каліфорнійського університету зберігається великий архів ученої, зокрема її щоденники, спогади, світлини.

Подписывайтесь на нашу страницу в Facebook.

Подписывайтесь на наш канал в Telegram.