Ранком 28 червня 1996 року після п’яти років роботи конституційної комісії і майже доби безперервних палких депутатських дебатів у сесійній залі Верховна Рада України прийняла Основний Закон держави — Конституцію. А от першою українською Конституцією історики називають «Пакти і конституції законів і вольностей Війська Запорозького», ухвалені козацькою радою 5 квітня 1710 року. Автором цього документа був гетьман Пилип Орлик, ім’я котрого тепер носить колишній проспект Ілліча у Дніпрі.
Витонченний інтелигент
Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 року в селі Косуті Віленського воєводства Великого князівства Литовського (нині територія Білорусі). Батька Стефана він не знав: спадкоємець давнього чеського роду, той служив у війську короля Речі Посполитої і загинув у битві з турками під Хотином, коли синові ледь виповнився рік. Вихованням Пилипа цілком опікувалася мати Ірина Малаховська, котра походила із литовсько-білоруської шляхти.
Навчався Орлик у єзуїтському колегіумі у Вільні та у Києво-Могилянській академії, де вважався одним з найкращих студентів. Він цікавився літературою та філософією, писав вірші й мав хист до красномовства; вільно володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, давньо- і новогрецькою, імовірно, турецькою мовами, а на схилі літ ще й вивчив французьку. Не дивно, що такий добре освічений чоловік швидко просувався кар’єрними щаблями: від писаря у канцелярії київського митрополита до генерального писаря Війська Запорозького й найближчого помічника гетьмана Івана Мазепи.
Вірний мазепинець
Орлик підтримав план Мазепи влаштувати повстання проти московського царя, бо той не дотримувався зобов’язань боронити Україну від зазіхань Польщі та сам дедалі більше пригнічував український народ, і укласти союз зі шведським королем Карлом ХІІ, котрий восени 1708 року із військом пішов на Москву. Оригінальний текст угоди не зберігся; її зміст частково відомий завдяки меморіалу «Déduction des droits de l’Ukraine» («Вивід прав України»), складеному Пилипом Орликом 1712 року: Україна та землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; король шведський зобов’язується оберігати їх від усіх ворогів; усе завойоване на території Московії, але колись належне «руському» (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; після його смерті Генеральна Рада («стани») мала обрати нового гетьмана.
Проте після поразки шведської армії під Полтавою 27 червня 1709 року, яка вирішила долю Великої Північної війни, Мазепа разом із прибічниками змушений був залишити Україну, яку чекала цілковита московська окупація. Гетьман і понад чотири тисячі мазепинців знайшли притулок у молдовському місті Бендери (тодішня Османська імперія), де Мазепа й помер у вересні.
Перша суспільна угода
5 квітня 1710 року козаки та старшина, що опинилися в еміграції, у присутності османського султана й шведського короля обрали в таборі під Бендерами нового гетьмана (у вигнанні) — Пилипа Орлика.
У день урочистостей він уклав зі своїми виборцями угоду в 16 статтях – «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького…» («Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis…»), що дослідники вважають визначною подією в історії українського права: документ свідчив про те, що вже тоді сформувалася українська політична еліта, яка усвідомлювала відповідальність перед народом і готова була регламентувати свою діяльність.
Тривалий час вважалося, що існує тільки латиномовний варіант так званої Бендерської конституції, що зберігається у Національному архіві Швеції. Але 2008 року українські дослідники знайшли в Російському державному архіві давніх актів ще й оригінал староукраїнською мовою.
Нездійснена мрія
На початку 1711 року, вступивши в союз зі Швецією, Польщею, Кримським ханатом і Османською імперією, Пилип Орлик на чолі запорожців рушив у похід проти Московії. Але вже за кілька місяців, потерпівши поразку, знову відступив до Бендер.
До кінця свого життя гетьман у екзилі (вигнанні) сподівався звільнити Україну з-під московського ярма: розсилав європейським та османським політикам листи, шукаючи їхньої підтримки, планував визвольні походи. На нього постійно полювали посланці Петра І, тому Орлик із родиною (дружиною й вісьмома дітьми) часто змінював місце проживання: мешкав у Молдові, Швеції, Німеччині, Австрії, Польщі, Греції, Румунії.
Помер гетьман Орлик у румуно-молдовському місті Ясси 24 травня 1742 року.
Наталія РЕКУНЕНКО.
Окремі положення з конституції
— єдина релігія в Україні — православна «під послухом найсвятішого апостольського Константинопольського престолу», для поширення якої слід добитися звільнення «нашої Вітчизни з-під московського ярма» та відновлення колишніх стосунків із Константинополем;
— гетьман має боротися за повернення Україні її території, визначеної за Богдана Хмельницького, та шукати для цього союзників, «аби Дніпро і посідлості Війська Запорозького були очищені від укріплень і фортець московитів і повернуті у колишню власність Війська Запорозького»;
— гетьман повинен усіляко захищати права Війська Запорозького, а також «недремно пильнувати і докладати особливого старання, щоб простим козакам і посполитим не чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств»;
— віднині гетьман повинен радитися із обраними генеральними старшинами, полковниками і генеральними радниками «про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про всі громадські справи і не має права нічого вирішувати, розпочинати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і схвалення ними»; якщо ж гетьман чинитиме несправедливо, Генеральна рада може висловити йому докір і перешкодити його діям.
(переклад українською Мирослава Трофимука)
