Піжама з оленями

Прокинулась Наталка від того, шо її пес Маріо гавкав так, наче захищав  державний кордон.

• Маріо! Чого ти так кричиш? Голова зараз лусне, а ти влаштував мені концерт.

Пес стояв поруч з диваном і дивився хазяйці просто в очі, наче казав:

• Ну в тебе совість є? Вставай нарешті! Пора йти на вулицю, там все снігом завалило!
• Зараз підемо подивимось, що там за ранок.

Наталка спантеличено потрясла будильник, але він так само продовжував показувати 14:20.

• Оце так! Я проспала Новий рік! Маріо, як ти міг не розбудити мене раніше! Я в шоці! Ото провела старий рік. Шо там Лєнка, чи жива? І шо це мені ніхто не дзвонив? Навіть батьки! Ото вже гарно, всі забули про мене чи шо?

Потяглась до мобільного, але він чорним екраном дав знати, що давно виключений.

• Не розумію, який нині день? Це ж перше число чи шо? Навіщо Лєнка послала свого Сірьогу по той конняк? Як я потрапила додому? Страх! Ніколи такого мені оце не було.

Наталка таки включила телевізор, аби зрозуміти, який же нині день.

• Зараз підемо, мій друже! Овва! Та там справжня зима, снігу оно навалило! Набігаєшся зараз! – погладила Маріо, який вже носив в зубак повідок і ходив за Наткою по всій квартирі.

Телефон нарешті ожив і Наталка неймовірно зраділа.

• Маріо! Це прекрасно! Сьогодні таки 31! Отож, твоя Наташка не така й гуляка, як думалось! – засміялась сама собі дівчина. Так, ходімо! Вперед, мій кабасику!

Пес стрибав в кучугури снігу, бігав, як оглашенний і заманював свою хазяйку повалятись з ним в сніжних горах. Але Натка спішила відзвонитись батькам, бо прийшла купа смс, що вони їй телефонували.

• Мамо, все добре. Та нічого не трапилось, прийшла пізно…ну о котрій, не знаю, мам, — і обидві сміються. Ти дзвонила Лєнці? І шо вона сказала? Аааахххахахх, вона спала? А Сергій сказав, шо все добре? Ну бачите, значить все добре. Новий рік? Та вдома будемо з Маріо. Удвох, ага. Ну все, цілуй за мене татка, бо цей кабасик волочитиме мене зараз просто писком по заметах! До звязку, цьом.
• Пішли, бешкетнику! Нам би ще деь ялинку надибати! Може у дворах продають, глянемо. Для таких ото, як ми – в останні години старого року.

Натка з Маріо зайшли ще в супермаркет, набрали всього трохи для олів’є, бо як без нього ж. Пляшку шампанського і цілу торбегу мандарин.

• А ви, як з американського фільму! – посміхнувся дівчині на касі якийсь дивак.
• Чого ж це? – здивувалась Наталка.
• Ну ви он у піжамі, з лабрадором і з шампанським.
• В піжамі? – і лише зараз дівчина зрозуміла, що вона так і вийшла у своїй пухнастій піжамі з оленями. Накинула куртку з шапкою, та й побігла за тим Маріо.
• Ну пробачте, якщо я помилився. Просто ви і правда, як наче з картинки обоє. У вас такий пс милий, я дуже люблю лабрадорів.
• Он як. Дякуємо. А ми з Маріо не дуже любимо чужих хлопців.
• А якщо вони хороші?
• Та хоч розпрекрасні! Чоловіче, шо ви причепились до нас?
• Давайте я вам допоможу пакет донести.
• Ні, ми самостійні, дякуємо, — і Маріо аж трохи рикнув. Мовляв, моя Наташка, не підходь. І пакет наш, самі донесемо.
• З Новим роком! – крикнув услід незнайомець.
• Ага, і вас! – не повертаючи голови відповіла Ната.

Вже майже смеркло, але білий сніг робив чи день довшим, чи ніч світлішою. Гарно так було, всі негаразди у вигляді старих дитячих гойдалок, чи непривітних дворів , зима накрила білим пухнастим сріблом. Двірник розкидав доріжку і посипав її, хоча вже давно можна було змитись домів і чекати святкову вечерю.

• Вікторович, здрастуйте!
• Здрастуй, Наталю. Гуляєте?
• Ага, оце сніг інспектували біля річки. Йдіть вже додому, Вікторович. Новий рік скоро у двері постука, а ви трудитесь!
• Та, зараз, доця. От досиплю отут і піду. Бо як якась трясця впаде зп’яну, а мене тоді клястимуть.
• Ви золота людина, дя! Тримайте ось вам, З Новим роком! – і Наталка дістала йому з пакета сіточку мандарин.
• Ой! Дякую, І тебе з Новим роком, шоб щастило!
• Обов’язково щаститиме! – посміхнулась Натка і Маріо повів її далі сніжним царством.

Двоє чоловіків вже пакували ялинки у свою Газель, коли Маріо таки добрели з Наталею до них.

• Ой, а є якась маленька у вас? – спитала Наталка і широко посміхнулась.
• Осьо! Я ж казав, шо ще не в усіх є йолки! Гена! Нашо ти рішив збиратись?
• Зараз дістану! Осьо дивіться, яка пухнаста!
• Беру! Мні подобається!
• А як ви її нестимете? Вам далеко?
• Та осьо під’їзд навпроти, я її по снігу дотягну!
• Ну дивіться, може занести вам?
• Та ми справимось! Дякую. З Новим роком!
• І вас теж! Всьо, Гена, тепер точно все. Он дівчина вже з йолкою, пора і нам під свої йолки додому їхать!

Ялинка блимала гірляндами, олів’є чекало свого часу, шампанське було на балконі, а мандарини в корзині завжди у Натки стояли прямо під ялинкою. Звичайна сільска корзина з лози – повна мандарин. До Нового року лишалось якихось кілька годин.

• Добре, ходімо ще прогуляємось. Всеодно в телевізорі все те саме. Ми з тобою вже все бачили, бери повідок, пішли!

• Ви таки вийшли!

• Ой, леле! Що ви тут робите!?

• Я чекав оце біля під’їзду, бо ваш двірник сказав, що ви тут живете. І я подумав, певно ви вийдете ще прогулятись із своїм Маріо.

• Ви запам,ятали як його звати?

• Так. Пробачте, не хотів вас налякати. Я – Роман. Можна з вами прогуляюсь?

• Так, Романе, я вас не пущу до себе. Навіть не намагайтесь! Може, ви злодій який!

• Так я просто прогуляюсь з вами, — посміхнувся хлопец ь і Натка вперше помітила, що в нього очі такого ж кольору, як у неї. Навіть при світлі ліхтарів вони сяяли синьо-синьо…

……………………………………………………………………………………………………………………………

• Ром, я ж сьогодні до Лєнки. Старий рік проводжати. Ти малих до батьків відвезеш?
• Ну звісно!
• І піжами забери у магазині отам, я відіклала нам, усім чотирьом однакові.
• З оленями?
• Ага, як у американських кінах! Бо нема в чому і за мандаринами вийти!