Цей день був відданий нашому молодіжному театру «Верим!», який представив п’єсу «Самоубийца» Миколи Ердмана, надзвичайно талановитого драматурга (до речі, автора кіносценаріїв «Волга-Волга» та «Веселые ребята», чиє ім’я було викреслено з титрів фільмів через арешт сценариста).
Отже, і п’єса «Самоубийца», написана у 1928 році, з тих же причин не була надрукована і не мала сценічної історії, а з’явилася вперше на сцені Московського театру Сатири вже тільки у 1982 році і то після «редакції» Сергія Михалкова. У нас, в Україні, першим поставив її заслужений діяч мистецтв України Володимир Петренко у своєму театрі «Верим!».
А тепер вони вперше показали її на чужій сцені, і повний зал сприйняв виставу дуже гаряче і відповів точними реакціями. Адже, незважаючи на нібито легкий жанр комедії, вистава дуже складна і серйозна з глибокими підтекстами і натяками, на жаль, не застарілими і донині. Вистава дуже сучасна і в ній немає нічого, аби догодити невибагливій публіці – ні танців, ні пісеньок, ні вульгарності. Зате є бажання взаєморозуміння і змістовної розмови з глядачем, є сміливість і тонкий смак.
Все це виявляється і в лаконічному та багатозначному оформленні Марії Ткаченко, що дозволяє на очах глядача трансформувати його, швидко переносячи дію з одного місця в інше. І в режисерському задумі, який розкрив злободенність чудової п’єси, мабуть, «на усі часи». І, звичайно, у блискучій грі акторів. Я бачила і першого виконавця ролі Подсекальникова Тараса Шевченка, який грав більш гостро. Його Семен Семенович навіть зовнішньо нагадував маленьку людину , яку нам показав ще Чарлі Чаплін. На фестивалі Подсекальникова випало грати молодому артисту Едуарду Парнету, у якого цей герой вийшов більш беззахисним, навіть зворушливим і жалюгідним. Він також несе головну думку, що кожна людина, яка б вона не була, гідна особистої свободи, права жити по-людськи, можливості розвиватися. Це, власне, тема ставлення влади до особистості, і якщо ця особистість відчуває себе у своїй країні безправною, пригніченою, то це погана влада.
Недаремно Семен Семенович відчувся насправді вільним тільки коли прирік себе на самогубство. Отоді він настільки очманів від власної сміливості, що подзвонив до Кремля, хотів грубо вилаятися, та наважився тільки сказати, що «читав Маркса, і він йому не сподобався».
Зате як йому жити і навіть як і за кого йому вмирати, знають інші люди, котрі, як тепер сказали б, хочуть попіаритися на його смерті. Цю яскраву галерею мерзенних типів яскраво представили актори театру, тут навіть два проходи двох стареньких перетворюються на концертний номер.
Словом нова зустріч з улюбленим театром принесла задоволення його шанувальникам та прикрасила фестиваль.
Тетяна АБРАМОВА.
