Відверто про Америку

Чи дивляться українці «Голос Америки» і як ставляться до його програм? Це питання зацікавило керівництво американської медіакомпанії, яка цього року відзначає 75-ліття, і по відповідь воно відрядило до України свого кореспондента, ведучого кількох програм і заступника керівника Української служби «Голосу» Зореслава Байдюка. Він об’їхав кілька міст на сході й півдні України, включно з нашим.

 ДАВНО ЧЕКАЛИ

— Мета моєї поїздки — збільшити глядацьку аудиторію наших програм і відчути, як українці їх сприймають. Організував її «Голос Америки» за підтримки програми державного департаменту США «American Corners», яка координує роботу центрів «Вікно в Америку» в обласних бібліотеках України. Телевізійна програма « Голосу» має не лише однакову назву з центрами, а й спільні мету й завдання: поширювати інформацію про Сполучені Штати, про цінності американців, їхні досягнення, культуру та історію. Така природна співпраця дає нагоду об’єднати зусилля двох урядових установ США, — сказав Зореслав Байдюк.

Постійні відвідувачі дніпровського інформаційно-ресурсного центру «Вікно в Америку» з нетерпінням чекали на приїзд журналіста. Навесні у цьому  американському куточку у Дніпрі показали кілька програм Байдюка, створених спеціально для центрів «Вікно в Америку» українською службою у Вашингтоні спільно з держдепартаментом США. У випусках «Відверто про Америку» йшлося про освіту, охорону здоров’я, технології, бізнес і агробізнес, мистецтво і про українців у США зокрема.

На зустріч із журналістом і ведучим до бібліотеки прийшли ті, у кого після перегляду програм виникли питання, хто хотів почути розповіді особисто від Байдюка і хто просто бажав побачитися із телезіркою. Того дня у центрі був аншлаг, дніпряни готові були слухати Зореслава навіть стоячи.

ПРО ШАХТИ, ГМО Й ТУРИЗМ

На зустрічі з українцями журналіст привіз кілька сюжетів «Голосу Америки», зокрема серію замальовок про американську глибинку, які ще не транслювалися телебаченням.

— Ми відвідали крихітні містечка у Західній Вірджінії, де колись процвітала вугледобувна галузь, а тепер вона занепадає, бо зараз виробляти енергію сонця й вітру коштує стільки ж, скільки й вугілля, а з часом стане дешевше, і тим паче це краще для екології. Коли я вперше потрапив до одного з цих містечок, я був шокований: лише дві години їзди від столиці, а такий занепад, просто місто-привид. Проте є й міста, які знайшли свою нішу і процвітають. Багато хто заробляє на туризмі, і уряд заохочує такі місцеві бізнеси.

Один із сюжетів показав жителів містечка, які заробляють фермерством.

— Коли я їхав у Америку, — поділився Байдюк, — я уявляв, що це індустріальна країна. Виявилося, ні: всі заводи-фабрики уже давно в Китаї. США — високотехнологічна країна, але й сільськогосподарська. Американці — лідери в експорті зерна та сої. Єдина проблема — це дуже нестійкий бізнес, який залежить від погоди. Фермер отримує зарплату раз на рік, і на ці гроші йому треба і жити увесь наступний рік, і купити зерно на посів. Причому в Америці не можна залишати собі частину врожаю для посіву. Бо все зерно генетично модифіковане. Я знаю, що в Україні бояться ГМО, але без генетичної модифікації, яка є просто прискореним природним процесом, планета померла б від голоду. Компанії вкладають великі кошти в розробку видів зерна, стійкого до посух, захворювань, і вони мають право на весь врожай. Тому фермер щовесни має вкладати гроші в зерно й ризикувати, адже може бути посуха і ніякого прибутку. Уряд страхує від таких випадків, але все одно молодь, як і в Україні, не хоче обирати сільське господарство.

ПРО РІЗДВО, МЕДСТРАХОВКУ Й БЛАГОДІЙНІСТЬ
Між сюжетами й розповідями Зореслава дніпряни встигали поставити питання й отримати відповіді:

— Чи правда, що в Америці заборонено ставити Різдвяну ялинку?

— Церква й держава повинні бути розділені. Проте ми можемо у себе в офісі поставити ялинку, а от у державних установах від цього утримуються.
— Скільки коштує медична страховка?

— Америка — це жорсткий капіталізм. Соціальні виплати ти отримуєш тільки якщо ти дуже хворий, дуже похилого віку або справді непрацездатний. Медстрахування — найбільша проблема американського суспільства: воно дуже дороге. Якщо ти працюєш на велику компанію, вона частину компенсує, але якщо працюєш на себе, сплачуєш усе сам. Я років п’ять жив без страховки. Весь час боїшся захворіти. Тобі у будь-якому разі нададуть медичну допомогу, госпіталь не має права відмовити нікому в лікуванні, але потім надсилають великі рахунки. Правда, з ними можна торгуватися.

— Правда, що у Америці поширена благодійність?

— Так, і уряд заохочує її, надає податкові пільги. Якщо ви жертвуєте 100 доларів, то це заощаджує вам десь 50 доларів на податках. І коли жертвуєте одяг, наприклад, то це теж дає пільги. І взагалі американці дуже щедрі і не тільки через пільги. Скажімо, коли почалася війна в Україні, після оголошення у дитсадку мого сина, що ми збираємо дитячі речі, уже за кілька днів уся наша хата була завалена цими речами. Поширено й волонтерство серед американців різного віку, включно з пенсіонерами.

Наймолодший відвідувач зустрічі семирічний Сергійко Кулініч запитав Зореслава, які з навичок, набутих в Інституті журналістики, йому знадобилися у професійній діяльності.

— Практика — це головне, — відповів Байдюк. — Коли я був такий, як ти, я робив газету. Моя мама працювала у журналі «Україна», а я випускав «Україну-2». Брав у родичів інтерв’ю і критикував їх, бо я вважав, що газета — це всіх критикувати. І читати треба багато обов’язково, бо журналіст — це той, хто знає про все, а не лише про щось одне.

ПАТРІОТИЗМ ВРАЖАЄ

«Наше місто» запитало американського колегу про відкриття, які він зробив цього разу на Батьківщині.

— Для себе я відкрив, що українці, принаймні ті, хто прийшов на зустріч, цікавляться Сполученими Штатами і багато вже знають про Америку, хочеться вірити, що певним чином і завдяки нашій щоденній роботі. І, що приємно, не було жодного запитання, як емігрувати до США. Дуже вразив рівень патріотизму людей. Економіка та стан інфраструктури у містах, які відвідав, здавалося б, не сприяють патріотичним настроям, однак люди, котрі прийшли поспілкуватися зі мною, надзвичайно переймаються Україною, станом української мови. Було дуже багато цікавих людей, але найбільше врізалася у пам’ять зустріч з поетом Олександром Романьком у Слов’янську. Не можу не процитувати уривок з його вірша:

Ми перейшли нарешті клятий рубікон,

Назад ні сенсу, ні можливості немає вже вертати,

В свободі й справедливості вбачаємо закон,

Й свого у нас нікому вже не відібрати.

Коли Олександр почав читати свої вірші, я не міг повірити, що це відбувається у Слов’янську, на сході України, який прийнято вважати зрусифікованим. Для мене це стало черговим свідченням, що Донбас — це Україна, і за нього потрібно боротися.

ДОВІДКА
Зореслав Байдюк народився у Києві, закінчив Інститут журналістики Київського університету ім. Шевченка. У ЗМІ почав працювати з другого курсу. У 1994—1997 роках — репортер телевізійного інформаційного агентства (TIA) «Вікна». 1997 року за сімейними обставинами переїхав до Сполучених Штатів. «Моя доля перші три роки була типово емігрантською. Ким я тільки не працював: робив ремонти, обслуговував акваріуми», — згадує Зореслав. Паралельно він шукав можливості реалізуватися як журналіст: співпрацював з американськими теле-, радіо- та друкованими ЗМІ, з «Німецькою хвилею» у США. Від серпня 2000 року працює у «Голосі Америки». Журналіст, ведучий програм «Час-Тайм» і «Вікно в Америку», які транслюють національні та регіональні телеканали України.

Наталя Рекуненко. Фото Володимира Таразевича.