Борис Філатов: «За півтора року жодна людина не пішла добровільно. Судяться, тікають на лікарняні, вимикають мобільні»

Сподівався, що коли закінчиться загальнополітична криза, то через півроку ми передамо справи новому губернатору й повернемося в бізнес. Не збирався балотуватися на пост міського голови. Рішення було для мене найтяжчим у житті. Прийняв його, коли Олександр Вілкул вирішив балотуватись. Подивився результати соціологічних опитувань. Зрозумів, що я єдиний, хто може йому протистояти й виграти, — говорить 45-річний Борис Філатов.

Меблі не міняв. І ремонт не робив. За цим столом працювали всі наші мери, — каже Борис Альбертович.

Я не проти. Всі вже заплутались. Відповім словами Черчилля: «Якщо ти до 25 років не був радикалом – то в тебе нема серця. А якщо після 35 не став консерватором – то в тебе нема розуму». В душі, звісно, як людина молода, я за блокаду Донбасу. І писав про це. На жаль, за три роки ніхто не думав про те, як цю проблему вирішити. Все йшло за течією. Переважали інтереси великих промислових компаній і контрабандистів. А зараз у нас на Придніпровській ТЕС немає запасів вугілля. Вона ж опалює весь лівий берег. І добре, що потеплішало. Але якби блокада почалась у грудні, ми, можливо, зиму не пережили б.

 

Кожен має займатися своїми справами. Центральна влада не повинна лізти до місцевого самоврядування. Ми — не давати їм свої поради. Коли облради чи райради голосують за блокаду або проти – я категоричний противник цього.

Це — не наша компетенція. Якщо говорити про Дніпрораду, то в нас 34 проголосували проти блокади, а 30 – за. Фактично, ми знову розкололи міську раду. Я вперше застосував вето. Якби вони проголосували за блокаду – я б і це ветував. Не хочу, щоб міська рада була полем для з’ясування амбіцій партій республіканського масштабу.

Дніпро показав феномен нової політичної нації України. Абсолютно впевнений, що саме тут зупинили «русскую весну». Хоча, безумовно, вклад і Одеси, і патріотично налаштованих харків’ян теж мав серйозний вплив. Знаю процес ізсередини. Бачив ті страшні часи. Тоді мені дзвонили з половини Південного Сходу і запитували «Що нам робити?» Ми були як маяк, на який усі орієнтувалися. Сюди їхали депутати з Добропілля, Червоноармійська, Харкова, Ізмаїла, навіть із Кіровоградської області. Питали: «Як утримати ситуацію?» Феномен Дніпра ще чекає свого дослідження.

 

Що стосується того, як вплинула війна. Ми повинні в наших мінусах знаходити плюси. У місті — колосальна кількість військових. Для Дніпра це — розвиток логістики й робочі місця. Присутність тут військових підрозділів допомагає і в стабілізації політичної і економічної ситуації.

 

Ми змінилися й ментально. У лікарню Мечникова щодня привозять поранених. Учора шістьох доставили.

Ми завжди казали, що нас мільйон, але мали приблизно 975 тисяч. А зараз нас більше мільйона. Тільки офіційних переселенців зареєструвалося майже 40 тисяч. Цифра насправді значно більша. Вони впливають на життя міста — як позитивно, так і негативно.

 

Підійдіть до машини, з якої торгують кавою на вулиці. Кожен другий, якщо не троє з п’яти – це переселенець із Донбасу. Наші не хочуть за 3,5 або 4 тисячі гривень стояти весь день. Така ж ситуація з робітничими професіями. Лише в комунальних підприємствах кілька тисяч вакансій.

 

Ми придбали 13 тролейбусів, купуємо ще 32 — і не можемо знайти водіїв. Зарплата стартує від 5500 гривень і в перспективі буде 9 тисяч.
Знайти на верстат оператора просто неможливо. Розмовляю з підприємцями — вони готові платити хороші гроші. Спілкувався з керівництвом нового металургійного виробництва «Інтерпайп». Там пропонують чудові умови праці: високі зарплати, медичне страхування, соціальні пільги. Однак кваліфікований персонал знайти неможливо.
Хто йде туди працювати, то це переселенці. Вони шукають будь-яку роботу. І, таким чином, допомагають місту.

Насамперед – ріст злочинності. Він серйозний. Ні нова патрульна поліція, ні стара реформована не справляються. Злочинність побутова: бомблять квартири, авто, знімають колеса, зривають ланцюжки, забирають мобільні телефони.
Крім пограбувань, є ще обіг зброї. Була ситуація, коли з АТО боєць вивіз ручний кулемет. Пішов у лазню, напився і стріляв по воротах.

 

У кожній школі кілька вчителів сидять у пабліках типу «Народ Донбасса» чи «Путин — наше все».

Цього не покажуть жодні фокус-групи. Дехто причаївся. А в багатьох стався переворот у голові. Чимало активістів антимайдану після окупації Криму стали українськими патріотами. У людей відбулася серйозна трансформація свідомості. Вони були проти революції, барикад. Але коли в нас нагло забрали частину території, повстали проти цього.

 

Не хотів би вішати ярлики. Але якщо напряму прив’язуватись до рейтингу колишніх «регіоналів», то, можливо, відсотків 20.
Аналізуємо соцмережі. У кожній школі кілька вчителів сидять у пабліках типу «Народ Донбасса» чи «Путин — наше все». І навіть щось пишуть там. Це — серйозна проблема. Як і Бісмарк вважаю, що нам потрібні свої священики, лікарі, вчителі. Інакше втратимо державу.

У нас дуже багато активістів, є опозиція. Вони кричать, що в мерії крадуть. Я не прокурор і не міліціонер. Не збираюся бігати з палицею і когось відловлювати. Нехай цим займається ВБЕЗ (Відділ по боротьбі з економічними злочинами. — Gazeta.ua) і прокуратура. Я зібрав усіх своїх заступників, помічників, начальників управлінь. Сказав: «Хлопці, я з вами не в долі, ви мені нічого не носите. Якщо хтось попадеться – не ходіть скаржитися. Ви мене почули? До побачення». А далі моє завдання: усі закупівлі оформити через ProZorro. Ми були на четвертому місці в країні. Зараз – на п’ятому.

Десятки мільйонів гривень. Гроші можуть зникати не лише на держзакупівлях. А комунальні підприємства? У нас їх близько 130. Є підприємства з бюджетом у сотні мільйонів гривень. Там працюють 14 тисяч людей. Впроваджуємо електронні сервіси і так усуваємо чиновників від потенційної вигоди.

Я часто жартував у Facebook: «Хотілося б вранці прокинутись і побачити, що всі чоловіки стали багатими, усі жінки – молодими і гарними, а усі «регіонали» полетіли на Місяць». Але, на жаль, цього не буде.
Я більше року в цьому кабінеті. І мене постійно намагались розгойдувати — «Опоблок» та інші. Нічого у них не вийшло. Я все одно всіх перекусив. Коли прийшов сюди, одразу замінив заступника, потім — керівників профільних департаментів. Далі подивився, хто не справляється — і теж замінив. Зараз є кілька товаришів на вихід.
За півтора року жодна людина звідси не пішла добровільно. Судяться, тікають на лікарняні, вимикають мобільні, починають писати у Facebook. Лопатою не виженеш. З другого боку, не хочу махати шаблею.

Віталієві Кличку не пощастило з Шулявським мостом і тим, що він «втомився». Коли це сталося, дніпряни зрозуміли: не просто придумуємо собі роботу від нудьги. Ми, мабуть, першими в країні провели експертизи міської інфраструктури. І вжахнулися. Проблем багато, але за міст переживаю найбільше. Це — центральна міська артерія. Почали ремонт.

Основною зараз вважаю проблему медичної реформи. Ми єдині в країні, у кого міські лікарні відібрали й передали області. Цим займався Олександр Вілкул (2011 року в місті провели пілотний проект медичної реформи. Лікарні передали на баланс обласної ради. Вілкул тоді був губернатором Дніпропетровщини. — Gazeta.ua). Тепер усі міські лікарні належать обласній територіальній громаді. І найтрагічніше, що область не може їх фінансувати. Облрада вимагала в нас 230 мільйонів гривень. У мене дуже проста позиція: поверніть лікарні місту – і ми їх фінансуватимемо.
Житловий фонд зношений на 70-80 відсотків. На водоканалі воду можна пити з крану. А люди пишуть: «Чому у нас тече помаранчева вода? Що це за неподобство?». Бо вона йде через труби, які не змінювалися з часів революції 1917-го.

Нарешті зрушили це питання з мертвої точки. Хотілося б, звісно, щоб підрядник швидше чухався. Але побачимо.

Не буди лихо, доки воно тихо. Якось нам вдавалось і продовжуємо умудрятись обходитися без терактів. Мабуть, треба подякувати спецслужбам і поліції. 2014 і 2015 року були вибухи і в Харкові, і в Одесі. У нас — Бог відвів. Проводили спеціальні технічні заходи, підслуховували, підглядали, патрулювали — робили все, що могли.
Зараз впроваджуємо програму «Безпечне місто». Встановимо по всьому місту камери з високою роздільною здатністю. З Дніпра не можна буде виїхати, не потрапивши в поле зору камер. Цим займатимуться Нацполіція та Служба безпеки.

У мене достатньо доброзичливців у протилежному таборі. Але вони постійно в стані когнітивного дисонансу. Яку б гидоту не придумали – у Філатова рейтинг зростає. Хвалити й тішити себе не варто. Однак люди бачать, що вирішуємо питання, які роками ніхто не піднімав. Ніколи так не чистили дороги. Цією жахливої зими в Дніпрі можна було їздити де завгодно. Знаю, кияни, наприклад, обурювалися роботою комунальників в столиці. Збираємось робити чотири нових тролейбусних маршрути. Уже відпрацювали схему зміни дорожнього руху.
Іде позитивний тренд і він — дуже стабільний.

Тарифи зменшили за рахунок реконструкції і програм енергозбереження: теплові лічильники, різні високочастотні насоси, утеплення теплотрас. 50 відсотків – це ідеальна цифра – десь вискочила. Але економія 15-20 процентів — типова. Один із районів, де ситуація дуже складна, перекриватимемо новими котельнями. Там стоять вивезені з Німеччини за репарацією котли. Вони в шикарному стані, працюватимуть ще 100 років. Але паливо їдять, як не в себе.

У мене нема проблем із центральною владою. Мало хто в це вірить, бо я — представник опозиційного «Укропу», ще й після історії з Корбаном (Геннадій Корбан — колишній заступник губернатора Дніпропетровської області. 21 березня 2016 року отримав півтора року умовного ув’язнення за викрадення людини. Всі звинувачення правоохоронців на свою адресу спростував. — Gazeta.ua). Але гріх скаржитись. У мої справи ніхто не лізе. Нема такого, що телефонують з Адміністрації президента: «Йди туди, а тепер — сюди. Ось тобі підрядник. Це не роби, або роби ось так».

Жодного разу.

Не знаю. З іншого боку, бачать, що не лізу в їхні справи. Не маю особливого пієтету чи любові до Петра Олексійовича. Але можу сказати, що ні за які блага світу не хотів би сидіти в його кріслі між Путіним і Меркель.
У мене нормальні відносини з прем’єр-міністром, я на «ти» — зі спікером Верховної Ради. Завжди можу зателефонувати й щось попросити. З іншого боку, мені особливо нічого не треба. Звик свої проблеми вирішувати самостійно.

Не знаю. Незрозуміло. Єдине, що мене збентежило – коли через «нещасного» Насірова настало масове безумство: у соцмережах хотіли мало не лінчувати його. Це не дуже хороший психологічний тренд. Хоча розумію, що люди втомились, хочуть справедливості, їм набридла постійна брехня. Три роки минуло, а особливих результатів нема.

Це велика світоглядна суперечка. Методи пана В’ятровича іноді дають зворотній ефект. У тому числі й тут. Нас 2014 року ніхто не питав, хто якою мовою говорить чи хто до якого патріархату ходить. Думаю, якби «в’ятровичі» 2014-го тут пробігли, то все могло б закінчитись зовсім інакше. Такі речі не варто «продавлювати». Це треба робити розумніше. Не може бути єдиної матриці для такої непростої країни. Живемо в умовах гібридної війни, тому маємо застосовувати гібридні методи протистояння з ворогом.

Якщо говоримо про довгострокову перспективу, то думаю, що в нас усе буде добре. Матриця, у якій перебувають наші сусіди, нежиттєздатна.

Ні. Я категорично проти.

Теж проти. Якщо країну вкинути у вир виборів, то всі сидітимуть у мене на голові й вимагатимуть, щоб піднімав чийсь прапор. По-друге, не хочу, щоб такі, як Саакашвілі, потрапили до парламенту.

Не тому, що він назвав мене «накачаним ублюдком». Мене тут щодня розгойдують депутати. При цьому вважаю, що зробив багато: метро, трамваї, тролейбуси, дороги. А людина перебувала на посаді голови обласної держадміністрації зі своїм міліціонером, прокурором, начальником податкової, керівником митниці – і не зробила нічого. Це говорить про його коефіцієнт корисної дії.

Погладшав (сміється). Недосип, відсутність режиму.
Я змінив свою позицію. Можна сидіти у Верховній Раді і постійно щось говорити. А можна тут робити щось справжнє. Намагаюся бути мером всього міста, а не половини. Це — найцікавіша робота у світі. Вона поєднує в собі все: від розуміння інфраструктури — до гуманітарних питань. Місто – дуже складний механізм.

Не з погляду викликів.

Обов’язково. Це — найкраща робота.