Історія Дніпра: Євангеліє для Президента

Історія Дніпра: Євангеліє для Президента. Новости Днепра

У переліку пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році, затверджених постановою Верховної Ради України, є і 210-та річниця з дня народження Осипа Бодянського. Ім’я цього філолога, історика, фольклориста, перекладача і видавця у листопаді 2015-го з’явилося і на карті нашого міста замість імені Миколи Подвойського, одного з керівників більшовицького перевороту, народного комісара з військових справ РРФСР (1917-1918 рр.), народного комісара з військових справ України (1919 р.).

Завдяки чому Бодянський потрапив до списку людей, чиї вілеї відзначаються на державному рівні і чиїми іменами називають топоніми в Україні?

ЖАГА ДО НАУКИ

Осип Максимович народився 31 жовтня (за новим стилем — 12 листопада) 1808 року у родині священика містечка Варва Полтавської губернії (тепер селище міського типу Чернігівської області). Хоча доходи сім’ї були незначні, отець Максим доклав чимало зусиль, аби дати синам добру освіту, бо вважав її запорукою їхнього майбутнього добробуту. Осип і Федір закінчили у Переяславі духовні училище і семінарію. Офіційною мовою викладання там була російська, проте вчителі переважно були українцями, отже навчали рідною.

У семінарії Осипа захопили наука і книжки — він витрачав на них часом останні рублі й частенько у листах просив батька надіслати грошей для придбання цікавих видань. На останніх курсах парубок тратив на бібліотеку вже й власні заробітки від репетиторства.

Чимало коштів отець Максим поклав і на здійснення мрії старшого сина стати студентом Петербурзького педагогічного інституту. Від семінарії мали направити туди трьох випускників, і щоб потрапити до їхнього числа, слід було, як гадав Осип, задобрити інспектора закладу. Він неодноразово просив батька надсилати тому листи з «гостинцями» у 25 рублів, бо, за його висловом, «кто мажет, тот едет скорее». Але справа так і не вигоріла, що обернулося для Бодянського, як він сам вважав, на краще.

ВИШ ПОГАНИЙ, АЛЕ КОРИСНИЙ

У грудні 1831 року він вступив до Московського університету на відділення словесних наук. «Тогдашний московский университет давал юношеству мало умственной пищи, — писав історик Микола Василенко. — Профессора преподавали плохо; многие из них не пользовались уважением, не могли или просто не умели заинтересовать своих слушателей». Проте користь вишу була в тому, що він зводив однодумців, які допомагали один одному у пошуках відповідей на наукові та світоглядні питання. В одному зі студентських літературних гуртків Осип познайомився із Гоголем, з котрим товаришував усе життя.

У цей період у московських журналах з’явилися перші україномовні вірші Бодянського, які він писав із семінарії, та українські народні пісні, які він теж почав збирати ще у Переяславі.

Проте більше за літературу його цікавила історія та мови. Першим результатом досліджень стала кандидатська дисертація «О мнениях касательно происхождения Руси», де пояснив, як назва «Русь» від київських земель перейшла до Московії.

Після двох років викладання латини та історії у московській гімназії Бодянський вирушив у наукове відрядження Європою (типова тогочасна практика) і впродовж 1837-42 років досліджував давні рукописи й друковані видання різними слов’янськими мовами. За цей час його колекція книжок збільшилася на три тисячі примірників.

ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ — ЖИВИЛЬНА СИЛА

У 34 роки Осип Максимович став професором кафедри слов’янської літератури Московського університету. Протягом багатьох років він був секретарем Московського товариства історії і старожитностей російських і редагував його видання «Чтения», де видавав між іншим статті та праці з історії України. «Я решил во что бы то ни стало обнародовать малороссийские летописи; собрал их множество и собираю беспрестанно. Надеюсь… успеть, и за мною никому не угнаться, хоть бы и на украинском коне. Я ведь и сам казак. После летописей примусь и за официальные бумаги, в коих недостатка нет и быть не может», — писав учений в одному листі.

Зокрема, 1847 року він оприлюднив латинський текст «Договорів і постанов прав і вольностей Війська Запорозького», так званої Конституції Пилипа Орлика. Він також увів у науковий обіг Пересопницьке Євангеліє, яке знайшов у бібліотеці рідної семінарії.

У власних статтях Бодянський обстоював самобутність української мови, базуючись на її історії, фонетиці та граматиці; наполягав на необхідності нормалізувати українську літературну мову на основі полтавського діалекту.

У лютому 1844-го учений особисто познайомився із Тарасом Шевченком, котрого знав до цього заочно та вважав великим поетом. Відтак вони неодноразово зустрічалися, довго листувалися, Осип Максимович надсилав твори Кобзаря європейським колегам і друзям, аби популяризувати їх.

Як писав Микола Сумцов, «Бодянский… сохранил украинские симпатии в течение всей своей жизни в сфере научного изучения украинской старины и народной поэзии. Для Бодянского эти симпатии были творческой живительной силой».

Помер учений 18 вересня 1877 року в Москві. Похований на цвинтарі Новодівичого монастиря.

1904 року в типографії Київського університету вийшла праця Миколи Василенка «О. М. Бодянский и его заслуги для изучения Малороссии», де вперше детально проаналізували внесок Осипа Максимовича у вивчення української історії та розвиток українського літературознавства.

Це цікаво:

ІСТОРИЧНА РЕЛІКВІЯ

Пересопницьке Євангеліє — визначна пам’ятка староукраїнської мови та книжкового мистецтва XVI століття, один із символів української нації. Створене упродовж 1556—1561 років, у період, коли йшла боротьба між католицизмом і православ’ям, воно засвідчило прагнення української шляхти мати власну мову й релігію. Отримало свою назву від Пересопницького монастиря (у теперішній Рівненській області), де було завершено. У квітні 1701 року гетьман Іван Мазепа подарував його Переяславському єпископу. Від 1799-го Євангеліє зберігалося в архіві бібліотеки Переяславської семінарії, де 1837 року з ним і ознайомився Осип Бодянський.

Від 1991 року стало традицією під час присяги Президента на вірність народові України поряд з Конституцією і Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню.

Читайте также

Угнал машину и сбил велосипедиста: в Днепре горе-покупатель сядет за решетку

Дніпро пам’ятає: 50 років тому Василь Макуха спалив себе в центрі Києва

Вандализм или поздравление: кто возьмёт на себя ответственность за изуродованный памятник в Днепре?

Подписывайтесь на нашу страницу в Facebook.

Подписывайтесь на наш канал в Telegram.

Поделиться:

Читайте также: