Історія Дніпра: душа дияволу не продається

Вот как просто попасть в богачи,

Вот как просто попасть в первачи,

Вот как просто попасть — в палачи:

Промолчи, промолчи, промолчи!

Автору цих рядків, затребуваному драматургу й кіносценаристу з достатком, аби залишатися у своєму статус-кво, дійсно було достатньо лише промовчати, не співати сатиричних пісень. Проте відмовчуватися йому не дозволяло сумління. За це його позбавили роботи і зрештою, батьківщини, змусивши емігрувати. Ім’я цього поета, Олександра Галича, який 100 років тому народився у нашому місті, тепер носить колишня вулиця Крейсера «Аврора», символу більшовицького перевороту 1917 року.

МАНДРІВНЕ ДИТИНСТВО

Олександр Аркадійович, точніше, Олександр Аронович народився 20 жовтня 1918 року в незаможній родині економіста Арона Самійловича Гінзбурга і Фейги (Фані) Борисівни Векслер (донька заможного підприємця, вийшовши заміж всупереч волі батьків, утратила їхню підтримку). Гінзбурги мешкали у першому катеринославському житловому кооперативі — великому будинку «ПЕДО» («Первого екатеринославского домостроительного общества») на вул. Козачій (теперішня Старокозацька, 74). У якій саме квартирі й навіть у якому з 4-х корпусів будинку, сказати сьогодні вже ніхто не може, бо документи не збереглися. За два роки після народження первістка родина переїхала до Севасто- поля, а 1923-годо Москви, де жив старший брат Арона Лев Самійлович, професор МДУ, літературознавець-пушкініст. Саме з його подачі, як пише Михайло Аронов у «Повній біографії» Галича, день народження Сашка стали святкувати 19 жовтня, коли в домі дядька було заведено відзначати відкриття Царськосільського ліцею, де навчався Пушкін.

БАГАТОГРАННИЙ ТАЛАНТ

У Москві Фані Борисівна, велика поціновувачка музики й театру, почала навчати 5-річного сина грі на фортепіано. Згодом його віддали до музичної школи на скрипку.

У 12 Сашко записався на заняття літературної бригади при редакції «Піонерської правди», в якій 23 травня 1932 р. було вперше надруковано його вірш, і трохи згодом — до літературного гуртка Едуарда Багрицького, котрий відразу помітив талант хлопця і навіть згадав про нього у своїй замітці в «Комсомольській правді».

Після 9-го класу Гінзбург вступив на поетичне відділення Літературного інституту ім. Горького. Дізнавшись, що Станіславський щойно відкрив школу-студію і набирає оперно-драматичне відділення, Сашко подав документи й туди. Попри шалений конкурс — 100 людей на місце — Гінзбург успішно пройшов 4 вступні тури й упродовж року суміщав нав- чання у двох закладах.

Потім кинув літінститут, а за три роки перейшов до театру-студії Арбузова й Плучека. У лютому 1940 року студія дебютувала виставою «Місто на зорі», одним з авторів якої був Олександр Гінзбург (він також написав до неї пісні і виконав одну з ролей).

З ВЕРШИНИ СЛАВИ — У ЗАБУТТЯ

Під час війни Олександр працював у театрах Грозного й Ташкента (до ар- мії його не взяли через вроджену хворобу серця), 1942-го повернувся до Москви. З 1944 року він почав підписувати твори псевдонімом: поєднанням перших літер прізвища, ім’я та закінчення по батькові — Г+АЛ+ИЧ. У 1940-60-х Галич пише й друкує п’єси, кіносценарії (у тому числі й комедії «Вас викликає Таймир» і «Дайте книгу скарг»). У 1955 р. його прийнято до Спілки письменників СРСР, 1958-го — до Спілки кінематографістів. 1965-го за сценарій до фільму «Державний злочинець» його нагороджено премією КДБ. У цей період Галич — один із найуспішніших і найзабезпеченіших авторів Союзу. Проте наприкінці 60-х його життя кардинально змінилося.

Пісні, які він складав і виконував під гітару на домашніх і публічних концертах, що розходилися в народі на магнітофонних плівках, ставали дедалі гострішими й популярнішими, і влада не могла залишити це поза увагою. Поступово його твори припинили ставити й пу- блікувати, у грудні 1971 р. його виключили зі Спілки письменників, а в лютому 1972-го — зі Спілки кінематографістів. Багато хто не розумів цих карколомних перетворень Галича, навіть спершу не вірив у щирість його поетичних протестів.

Те, чому він свідомо відмовився від стабільного достатку, пояснюють слова самого поета: «Вообще сейчас очень трудный период для людей между тридцатью и сорока годами. Именно в это время чело- век обзаводится семьей, рождаются первые дети. И становится страшно, потому что ясно, не перешагнув через какую-то черту, ты не сможешь существовать. Или ты продашь душу дьяволу, и тогда уже пеняй на себя, или ты становишься по другую сторону.

То половинчатое существование, которое мы еще вели в начале шестидесятых годов, сегодня невозможно. Пришла пора открытого голоса, поднятого забрала… Тебя окружают соблазны — построить кооперативную квартиру, купить машину… И для того, чтобы прийти к осознанию, что существует только один путь, путь борьбы, путь сопротивления лжи, нужен какой-то определенный возрастной срок, период испытаний, период унижений» (із інтерв’ю журналу «Посев» 1974 р.). У червні 1974 року Галичу запропонували впродовж тижня зібрати речі та виїхати на Захід, або він поїде на Схід, тобто в табори.

Так Олександр Аркадійович, позбавлений радянського громадянства, разом із другою дружиною Ангеліною Миколаївною переїхав спершу до Норвегії, потім до Німеччини, а останні місяці життя мешкав у Парижі. В СРСР його твори відразу було заборонено, книги вилучено з бібліотек, прізвище викреслено з титрів фільмів.

— Я не хочу воспринимать географическое перемещение в пространстве как свое крушение и как невозможность продолжать деятельность, которой я занимался в России. Я намерен работать с тем же накалом, с той же самоотдачей, — сказав Галич у своєму першому інтерв’ю в еміграції.

І він дійсно продовжував писати вірші, сценарії, працював на радіо «Свобода». Але ця плідна робота раптово обірвалася на 60-му році життя 15 грудня 1977 року. Олександр Аркадійович, намагаючись підключити антену до щойно придбаної телерадіоапаратури, загинув від удару електричним струмом.

ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ

Після півтора десятиліття офіційної заборони 1989 року саме у рідному місті поета, як стверджує Світлана Мартинова, старша наукова співробітниця музею «Літературне Придніпров’ я», пройшов перший у Союзі вечір пам’яті Галича. У 2016 році в Дніпрі було засновано фестиваль авторської пісні «Облака» його імені. Ініціатори фестивалю на колишньому будинку «ПЕДО» відкрили меморіальну дошку поетові.

 — Он — один из символов здравого смысла, чести, противостояния маразму. Галич в этом смысле фигура монументальная… Он был одним из тех, кто вытаскивал нас на другой этаж человеческого сознания, на другое представление о достоинстве, о вкусе. Он недооцененный, как мне кажется, поэт, а он блистательный поэт во всем диапазоне: от лирики до сатиры, — сказав російський письменник-сатирик, учасник цьогорічного фестивалю «Облака».

Подписывайтесь на нашу страницу в Facebook.

Подписывайтесь на наш канал в Telegram.