Парашути, вітер і прикмети: секрети дніпровських десантників

Як кореспондент «НМ» проходила навчання у Десантно-штурмових військах

Яскраве сонце, вітер і прохолодні дніпрові хвилі. Схоже на початок гарної відпустки, хоча насправді це ідеальні умови для того, аби десантники у Дніпрі зробили те, чого не було вже багато років, – десантувались на воду. Кореспонденти «НМ» бачили, як розкриваються їхні парашути, і на собі спробували як це – навчатися у Десантно-штурмових військах.

Усе вирішує вітер

25-та окрема Дніпропетровська повітрянодесантна бригада Збройних сил України — військове формування високомобільних десантних військ. Вона призначена для дій у тилу противника, оснащена відповідним озброєнням, може десантуватися у повному складі зі спеціальним озброєнням і технікою. Так-так, вони вміють навіть танк на парашуті спустити! Вражає, правда?

У селі Олександрівка 25-та бригада проводила навчання зі стрибків на воду – подія унікальна.

— Наші десантники вперше стрибали з парашутом на воду. Попередньо склавши контрольний іспит з військово-прикладного плавання, — розповідає заступник командира бригади — начальник повітрянодесантної служби підполковник Михайло Фомін. — Військовослужбовці, що не мають достатніх навичок плавання, до приводнення не допускалися. Десантувалися з вертольота Мі-8 з висоти 500 метрів. У навчаннях брали участь військовослужбовці парашутно-десантних підрозділів, зенітного дивізіону, управління бригади та командир. Стрибки на воду складні — необхідно привести в дію рятувальний жилет, звільнитися від парашутної системи під час контакту з водою. Для бригади це перший такий досвід, але десантники показали гарний результат та навченість. Тому в подальшому стрибки з парашутом на воду будуть у бойовій підготовці бригади.

Особливо важливий момент — вчасно відстібнути стропи парашуту

Безпеку забезпечували поліція та працівники ГУ ДСНС на моторних катерах, що чергували по всій акваторії озера. Парашути розкривались у небі, наче величезні білі зефірини – видовище неймовірне.

Місцеві жителі не могли пропустити таку подію, тож зібралась ціла глядацька зала — люди дивувались і фотографували.

Глядачі дискутували і дивились на стрибки

За допомогою димової шашки перевіряють швидкість вітру

Допустима швидкість вітру при приводненні – 6 м/с, глибина водоймища повинна бути більше 1,5 метра, температура води – 18-19 градусів. Парашутист, розкривши купол, набирає швидкість до 35-40 м/с.

Жінки служать у армії на рівні з чоловіками

Вітер у цій справі — ключова складова. Його швидкість вимірюють електронними приборами, запалюють димові шашки. Незначна зміна – і стрибки скасовано. До речі, цього разу серед парашутистів була жінка. Але для армії це не новина – багато жінок опановують цю нелегку справу на рівні з чоловіками.

Леді у небі

Тендітна Ірина Галушкіна – офіцер 25-ї бригади. Це у неї спадкове, адже батько також десантник. Тож на сімейній нараді вирішили – бути Ірині військовою. Дівчина вступила у військову академію в Одесі, а після її закінчення цього року за розподілом опинилась у 25-й бригаді у Дніпрі.

 Стриманий макіяж та деякі акесуари у армії дозволені 

— Мені багато хто говорив, що перший стрибок важкий і страшний. Але я майже не хвилювалась, — згадує Ірина. — Страшно стало, коли почула сигнал про приготування вже у вертольоті. Я найлегша, тож стрибала в кінці. Та все пройшло легко. Загалом у мене вже шість стрибків.

Дівчина зазначає, що в армії до жінок ставляться по-різному: хтось хоче гендерної рівності, а хтось, навпаки, поблажок. «Якщо буде треба, піду в АТО», — додає Ірина. Зараз вона начальник речової служби, організовує забезпечення підрозділів речовим майном. «Форма, до речі, подобається. Красиво і економно», — посміхається Ірина.

«501, 502, 503…»

Скажу одразу – стрибати з парашутом мені б не дозволити без повноцінної підготовки та іспиту. А от пройти підготовку на землі – без питань. І проводив її майор, офіцер ПДС Сергій Показаньєв.

Пекуче сонце, сосновий ліс у Гвардійському, де базується 25-та бригада, вирушаємо на полігон для навчань. Жодних послаблень – мені розповідають все так, як і іншим військовим. Отримую необхідне спорядження – парашут, запаску і шолом.

Підготовка нагадує кардри з якогось голівудського блокбастеру 

Вдягаючи його, думаю, як він мені не личить… Так, я міркую, як дівчина, а не як десантник. У парашут ніби сідаєш, він щільно облягає стегна і тулуб.

На першому етапі військові вивчають матеріальну базу, теорію. Потім відпрацьовують її не тренажерах. Ми йдемо до вертольота — саме з таких вчора десантувались на воду.

Перед стрибком треба сідити «ялинкою» — трішки розвирнувши ноги вліво, аби місця на лавці вистачило усім.

— У спорядженні десантник сідає у вертоліт, руку тут не подають, — зауважує Сергій Анатолійович. Я швидко виконує накази, і ось вже пристебнута карабіном, який гарантує розкриття парашута. — Коли вмикається зелена лампа, це означає, що зараз будуть віддавати команду. Ви займаєте позицію біля виходу: права нога вперед і по команді відштовхуєтесь – треба зробити стрибок уперед. Потім максимально щільно у повітрі стискаєте ноги і руки, і починаєте відлік.

Ось так виглядає «стрибок» на тренуванні

До речі, відлік не раз-два-три, як у фільмах. Рахувати треба 501, 502 – це проміжок, який дорівнює секунді. «501, 502, 503, кільце, 504, 505, купол!» — я майже кричу від хвилювання. Але мій умовний парашут розкривається – все зробила правильно.

Загалом на шостій секунді ви повинні побачити над головою білий купол. Якщо не смикнете за кільце власноруч, на шостій секунді його запустить спеціальний механізм. Коли цього не сталося, десантник одразу відкриває запаску. У бригаді було лише два випадки, коли парашутист сідав на запасці. Один раз основний парашут не розкрився через заводську помилку, а вдруге хлопець не досить сильно відштовхнувся від борту, і купол заплутався. В такому випадку можна навіть зрізати стропи – у десантника є ніж.

— Ми відпрацьовуємо всі можливі сценарії, — зазначає майор. — Адже якщо ви помилитесь і не розкриєте жоден із парашутів, у вас є лічені хвилини, аби навчитись літати… Та помилитись неможливо – все відпрацьовується до автоматизму. Треба скласти іспит, аби отримати допуск для першого стрибка з висоти 800 метрів. До речі, кільце після відкриття не викидають, а зберігають і використовують повторно.

Далі мене вчать приземлятися, аби не травмуватися при цьому.

Секнудна помилка — і ви можете сильно травмуватися або зламати ногу

– Це найскладніша частина. Треба правильно підігнути коліна, щільно стиснувши ноги, — наставляє Сергій Анатолійович.

Скажу відверто, вперше в мене не вийшло. Навіть попри те, що я дружу зі спортом і регулярно ходжу у тренажерний зал, навантаження відчувається. Не так важко носити на собі одинадцятикілограмовий муляж, як виконувати нові завдання, розуміючи, що там, на висоті пташиного польоту, від цього залежить життя…

Стропами можна керувати напрямом польоту

Відчуття своєрідне — наче на м’якій гойдалці, яка щільно фісує ноги та стегна

Наприкінці тренування мене підвісили за стропи – так, як би це було на справжньому парашуті у небі. Поруч тренується група десантників – вони з цікавістю поглядають на мене і мої кволі спроби зробити все правильно.

 — Тут усі рівні, всі починають з нуля, — заспокоює майор. — Небо не пробачає помилок, тому краще робити їх на тренуванні.

Хлопці повторюють усе до найменших дрібниць, аби в повітрі дії були автоматичні і чіткі

Десантники тренуються щоденно по дві години, потім таке собі ЗНО – тести для перевірки засвоєння теоретичних знань. Парашути складають самі, але їх перевіряють. Ну а далі — вертоліт і небо. Це вражає, особливо коли зустрічаю тих, в кого за плечима вже шістдесят, а то й сто стрибків! Не менше шокує і факт десантування техніки – 25-та бригада єдина вміє робити такі дива.

Уявіть, як танк, який важить кілька десятків тонн, мотоцикли чи спорядження плавно спускаються на десятках парашутів на землю! Саме так свого часу допомагали «кіборгам» у Донецькому аеропорту – доставляли їм провізію, воду, зброю…

За стрибки десантники отримують гроші. Але, за прикметою, їх треба прогуляти – не віддати комусь, не залишати, а саме витратити на щось веселе і приємне. Після першого стрибка тебе по м’якому місцю б’ють твоїм же парашутом – це своєрідна посвята. І, певно, болюча – справжній парашут із запаскою важить 16 кг.

Це Вася. Смішний короткопалий пес живе у бригаді після того, як допомагав у зоні АТО у Шахтарську. Він відчував і феноменально чітко попереджав про майбутні артилерійські обстріли. Зараз у нього сита і весела пенсія.

Окрім яскравої палітри нових вражень, розумієш одне: ці люди – сучасні герої. Саме завдяки таким, як вони, ми маємо змогу жити, ходити на роботу, кохати та радіти під мирним небом. Їхня праця дуже важка, емоційна та ризикована. Але вони не втрачають те внутрішнє світло і вміння радіти життю, жартувати, а головне – любити цю справу, адже десантник – це той, хто із будь-яких висот — у будь-яке пекло!

Основи десантури опановувала Дарина Сухоніс, фотографував Валерій Кравченко, морально налаштовував Андрій Ніколайчук.

Подписывайтесь на нашу страницу в Facebook.

Подписывайтесь на наш канал в Telegram.

Поделиться:

Читайте также: