Моя маленькая независимость: газета «Наше місто» — ровесница Независимости

Це сьогодні не встиг президент чихнути, як у Фейсбуці йому вже бажають доброго здоров’ячка. А ще чверть віку тому про найсвіжіші політичні новини дізнавалися на Озерці. Тож я щонеділі любив ходити на Центральний ринок, щоб послухати різні побрехеньки, які через кілька днів у причесаному вигляді з’являлися на екрані телевізора. Так було і того ранку 18 серпня 1991 року.

ГАЗЕТА - РОВЕСНИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Бабульки шепталися про Горбачова. «Кажуть, у нього інфаркт», «Та нє, апендицит вирізали…», «А я чула, що він мєчений, бачили пляму на лобі»…

Прийшовши додому, ввімкнув телевізор. Коли залунала музика «Лебединого озера», зрозумів, що сталося щось неординарне. Класичну музику крутили замість телепрограм лише тоді, коли країна залишалася без вождя. А у понеділок вранці нам оголосили про ГКЧП…

На першому номері газети «Наше місто», який мав був побачити світ у вівторок 20 серпня, можна було ставити хрест. Адже ввели жорстку цензуру, і облліт заборонив видавництву «Зоря» друкувати вже зверстану нову газету міської ради.

Та події розвивалися блискавично. ГКЧП провалився. 24 серпня Україна проголосила незалежність, 7 вересня біля виконкому міськради Валерій Пустовойтенко разом із Іваном Шуликом підняли жовто-блакитний прапор, компартію заборонили…

Разом із фотокореспондентом Анатолієм Красножоном ми зробили репортаж із будинку обкому партії, де панував хаос. Виносили все, навіть квіти. Цей матеріал із заголовком «Обком закрыт! Всех ушли» всупереч цензурі, яка ще існувала, швидко заверстали у полосу газети «Наше місто», і 10 вересня вона побачила світ.

Поделиться:

Читайте также: