Історія Дніпра: містер парадокс Винниченко

Історія Дніпра: містер парадокс Винниченко. Новости Днепра.

Українська революція 1917—21 років була надважливим періодом національного визвольного руху, який зрештою завершився появою на світовій мапі омріяної мільйонами українців самостійної держави. Тому не дивно, що 2015-го, складаючи перелік нових дніпровських топонімів, комісія з перейменувань внесла до нього чимало назв, пов’язаних із тогочасними подіями й лідерами. «Наше місто» найближчими місяцями розповість про значних українських революціонерів, прізвища яких тепер є на карті Дніпра. І почнемо з людини, котру один біограф назвав містером Парадоксом, — Володимира Винниченка, видатного політика, який з юності боровся за вільну Україну і був соціалістом, письменника і драматурга, що вивів українську літературу на новий рівень.

«Мужицький син» та інтелектуал

«Я не знаю у ХІХ та ХХ столітті в Україні більш суперечливої та пара­доксальної постаті, ніж Винниченко. Він прагнув універсальної формули щастя, всеосяжної гармонії, а сам по собі був далеким від внутрішньої гар­монії», — сказав якось про Володими­ра Кириловича один із дослідників його спадщини Володимир Панченко, автор книги «Володимир Винниченко: парадокси життя і творчості».

Винниченко народився 16 липня (за ст. ст.) 1880 року в Єлисаветграді (теперішній Кропивницький) у родині безземельного селянина й міщанки з невеликим статком і трьома дітьми від попередніх шлюбів. У дитинстві Воло­димир багато часу провів у селі Весе­лий Кут (Григорівка), де була батькова хата, там у сім років і пішов до народ­ної школи.

Історія Дніпра: містер парадокс Винниченко. Новости Днепра.

Згодом він вступив до єлисавет­градської гімназії, яку, попри свої здібності й допитливість, не закінчив. «Мужицький син», що вдягався не по-панськи, говорив виключно укра­їнською, боронив від «благородних» гімназистів себе й слабших товаришів, а в сьомому класі ще й організував гурток для боротьби за права людини, став небажаним учнем – і його виклю­чили з гімназії.

У 17 років Володимир подався у мандри: наймався у поміщицькі еко­номії, працював на заводі й залізниці та водночас готувався до іспитів на отримання атестата зрілості. Склав­ши їх екстерном, 1901-го вступив до Київського університету ім. Св. Во­лодимира, на юридичний факультет. Але провчився там недовго: 4 лютого 1902 року Винниченка вперше зааре­штували — за членство в Революційній українській партії (РУП, яка 1905-го реорганізувалася в Українську соці­ал-демократичну робітничу партію) та активну пропаганду. І хоча незабаром його випустили з в’язниці, з універ­ситету виключили без права вступу й заборонили жити у Києві. 1905-го він закінчив виш екстерном.

Катеринославський період

Революційної діяльності Винничен­ко не припинив, тому відтак на нього чекали постійне переслідування полі­ції, ще не один арешт, втечі за кордон, поневіряння Україною та Росією під ви­гаданими прізвищами.

У травні-жовтні 1914 року Володи­мир Кирилович нелегально жив у Ка­теринославі. Як зазначає краєзнавець Микола Чабан у виданні «У старому Катеринославі (1905—1920 рр.)», разом із майбутньою дружиною Роза­лією Ліфшиц він певний час мешкав у готельчику Тихвинського жіночого мо­настиря. За спогадами письменника Юрія Тищенка, Винниченко відігравав велику роль у революційному русі на Катеринославщині, яка ще до Першої світової війни «вважалася однією з на­ціонально найсвідоміших губерній».

Різнобічно талановитий

Історія Дніпра: містер парадокс Винниченко. Новости Днепра.

Твори Винниченка входять до золотого фонду української літератури. Він почав писати ще в гімна­зії, а з 22 років успішно друкувався. «Кого у нас чи­тають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка», — писав Михайло Коцюбинський 1909 року. Літературна спадщина Володимира Кириловича становить близько 30 то­мів: 14 романів, сотні оповідань, десятки повістей і драм. Серед найвідоміших — романи «Записки Кирпатого Мефістофеля» й «Сонячна машина», п’є­си «Базар», «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Вед­мідь». П’єси Винниченка ще за його життя ставили театри мало не в усій Європі.

З кінця 1920-х років він брав уроки малювання й писав картини, які досить високо оцінював сам Микола Глущенко.

Комуніст і націоналіст

Після Лютневої революції 1917 року Винниченко став до активної державницької роботи. Його обрали заступником голови Центральної Ради – першого парламенту Української На­родної Республіки, він також очолив уряд УНР – Генеральний секретаріат – і став Генеральним секретарем вну­трішніх справ. Володимир Кирилович був автором майже всіх законодавчих актів і декларацій УНР включно з чо­тирма Універсалами (тут стали у наго­ді його літературний хист і юридична освіта).

У листопаді 1918-го він очолив Директорію – найвищий орган УНР, відновленої після повстання проти гетьмана Скоропадського. А за місяць більшовики розпочали черговий агре­сивний наступ на Україну. «Винничен­ко був прихильником зв’язку з більшо­вицькою Росією, тому не повірив, коли дізнався, що російські війська почали збиратися у Харкові, потім пішли на Катеринославщину, — розповідає Те­тяна Цимлякова, завідуюча відділом ДНІМ ім. Яворницького. – Симон Пет­люра (головний отаман військ УНР) каже: «Я зі своїми військами піду на Лозову – й російські війська підуть з України». І що робить Винниченко? Звинувачує Петлюру в перевищенні повноважень і звільняє».

10 лютого 1919 року Винниченкові самому довелося подати у відставку й емігрувати до Відня. «Я їду за кордон, обтрушую з себе всякий порох політи­ки, обгороджуюсь книжками й пори­наю у своє справжнє, єдине діло — лі­тературу», — написав він у щоденнику.

Проте у травні 1920-го Володимир Кирилович приїхав до Москви від­стоювати автономію України. І зазнав поразки. У щоденнику він написав, що йому запропонували «або відмови­тись бути українцем і тоді бути рево­люціонером», «або вийти зовсім з ре­волюції і тоді можна бути українцем». Винниченко, хоча й мав комуністичні погляди, співпрацювати з тими, хто вважав, що «України не було і немає», не міг, тому обрав еміграцію. А радян­ська влада викреслила його ім’я з по­літики та літератури.

Поет і нещадний злочинець

Іменем Винниченка тепер нази­вається вулиця у Соборному районі (колишньому Жовтневому), яка до листопада 2015 року носила ім’я Ва­леріана Куйбишева, котрий з юності, як і Володимир Кирилович, був рево­люціонером, але російським, а згодом став радянським політичним діячем і обіймав керівні посади в політбюро й центральному комітеті компартії. Спільною із Винниченком у Куйбише­ва була й пристрасть до літератури — в автобіографії він написав: «Немного поэт, интересует работа в области про­летарской культуры, где, мне кажется, я мог бы многое создать».

Проте начитаність, любов до поезії й музики не завадили Куйбишеву, від­даному соратникові Сталіна, опини­тися серед найжорстокіших злочинців ХХ століття. Уже будучи секретарем ЦК КПРС, він писав своїй знайомій: «Я весь в происходящей борьбе, весь без остатка. Не только приемлю ее всю, с ее грубостью, жестокостью, беспо­щадностью ко всему, что на пути, не только приемлю, но и сам весь в ней».

З 1926-го Куйбишев очолював Вищу раду народного господарства й брав участь у розробці першого п’ятирічного плану. Він обіцяв зростання промисло­вого виробництва за п’ять років на 135 відсотків. Коли опоненти намагалися довести Куйбишеву, що план розвитку держави має ґрунтуватися на економіч­них показниках, а не чиїхось бажаннях, той заперечив: «Задача большевиков перестроить экономику, а не изучать ее. Нет такой крепости, которую большеви­ки не могли бы взять штурмом… Вопрос темпов промышленного производства решается с помощью человеческой воли». Цими словами Куйбишев у чер­говий раз підтвердив, що для більшо­виків людське життя вартувало мізерно мало, коли йшлося про їхні цілі.

Однією з них була побудова Дні­провської гідроелектростанції у най­коротші терміни, за які тисячі робіт­ників поплатилися здоров’ям, а хтось і життям. Ще одним завданням було 1932 року будь-що зібрати в Україні зерно, аби розрахуватися із західними промисловцями за техніку, і партійним вождям, включно з Куйбишевим, діла не було до того, що у цей час мільйони українців помирають з голоду.

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: