Skip to content

Фабр повернувся до Дніпра

Наталия Рекуненко

Наталия Рекуненко

Фабр повернувся до Дніпра. Новости Днепра.
Фабр повернувся до Дніпра. Новости Днепра.
Центральна частина Катеринослава до реконструкції. 1833 р. Малюнок І.Айвазовського.

24 січня (за старим стилем) 1847 року Катеринославська губернія отримала нового керівника – цивільного губернатора Андрія Фабра. Він обіймав цю посаду впродовж наступних десяти років і чимало зробив зокрема для благоустрою центральної частини Катеринослава. Місцеві мешканці були такі вдячні Андрію Яковичу за його зусилля, що й десятиліття по тому згадували його незлим тихим словом і переповідали про нього добрі кумедні історії.

Неприваблива картина

«Население Екатеринослава со­ставляет 8436 человек… Домов — 1492… Каменных — 46… Из сказанного видно, что ни по народонаселению, ни по строениям нельзя еще его по­ставить наряду с лучшими губернски­ми городами империи, но, взяв во внимание недавнее основание, живо­писное местоположение, настоящие улучшения… можно надеяться, что он вскоре сравнится с ними…» — так ха­рактеризується місто в історико-ста­тистичному описі за 1845 рік. Головна вулиця губернського міста, за спога­дами Порфирія Яненка, котрий тут на­вчався з 1841-го, тоді «представляла самый безобразный вид: постоянная грязь невылазная, где вчастую кареты останавливались и их вытаскивали с пассажирами волами».

Саме за впорядкування централь­ної магістралі — з 1834 року вона офі­ційно іменувалася Катерининським проспектом, але пересічні містяни про це не знали і продовжували називати її Великою вулицею – новий губернатор і взявся одразу.

Зрізали гору

Однією з вад і проспекту, й міста загалом була відсутність нормально­го сполучення нагірного й низинного, тобто центрального районів. Коли Гри­горій Потьомкін замислив розбудува­ти імперське місто на території козаць­кої слободи Половиця, між Старим і Новим Кодаками, він бачив центр Ка­теринослава на Соборній горі, довко­ла Преображенського собору. Проте фактично центр міста сповз униз, бо жити на пагорбі було незручно через проблеми з водою і дорогами.

Під керівництвом Фабра проспект зробили зручним для проїзду екіпажів і візків до Соборної площі. Мешканка Катеринослава Олександра Молчано­ва залишила опис того, як «зрізували гору»: «Начиная от нынешней семина­рии и вниз до казначейства (тобто від суч. вул. Моссаковського до Катери­нославського бульвару. – Авт.) начали орать улицу в несколько плугов, а по­том сбивали короткими перекладина­ми по две доски, положенные ребром; к концам этого ящика припрягали по несколько волов и стаскивали взоран­ную землю вниз; потом снова орали и стаскивали землю, и так продолжали до тех пор, пока срезали весь бугор.

Тогда закипела новая работа: одни пе­рила ставят, другие шоссе прокладыва­ют, а третьи дерева сажают. Фабр все, бывало, сидит на балконе и наблюдает за работой» (губернатор квартирував у будинку Мунштейна за сучасною адре­сою: пр. Яворницького, 41).

Фабр повернувся до Дніпра. Новости Днепра.
Центральна частина Катеринослава після реконструкції. Малюнок початку 1850-х років.

Пересуванню транспорту по про­спекту заважали й провалля – кілька канав, утворених річкою, що витікає із Жандармської балки. «Для переез­да через эти провалья были устроены ничтожные деревянные мостики, и уже губернатор Фабр сделал вместо мостиков каменные арки», — згадував Яненко.

Улюблені дерева й старожитності

Деревам на бульварі Андрій Яко­вич приділяв особливу увагу. Майже всі катеринославці, котрі залишили спогади про Фабра, були свідками того, як він «утешался и нянчился с ними, как мать со своим любимым де­тищем». Щодня він кілька разів обхо­див бульвар і стежив за тим, аби нові насадження добре поливали й гілочки не ламали. Коли помічав порушників, карав їх по-своєму: «Прогуливаясь однажды по вновь устроенным буль­варам, Фабр заметил, что идущий впереди его по виду «чиновничек» обрывает с деревьев веточки. Андрей Яковлевич потихоньку догоняет врага вновь призванной к жизни флоры и совершенно неожиданно для послед­него весьма чувствительно дергает его за ухо. Неприятный рефлекс, по­луоборот и… злосчастный чиновник предстал перед лицом г. начальника губернии. Бедняга обомлел от стра­ха, а Андрей Яковлевич прехладно­кровно вопрошает: «А что, больно?» — Пристыженное молчание в ответ. «То-то, братец, — продолжает Андрей Яковлевич, — тебе больно — больно и дереву, когда обламывают у него ве­точки. Другой раз этого не делай!» С этими словами Андрей Яковлевич по­шел дальше, довольный смущением чиновника».

Пристрасть Фабра до зелених насаджень була спадковою. Він наро­дився 20 серпня 1789 року в селі Суук- Су Феодосійського повіту в родині ко­лишнього швейцарського садівника, котрий перейшов на російську службу і став директором Судацьких вино­градників. Кілька років Андрій Якович і сам служив форстмейстером (догля­дачем лісів) Феодосійського повіту й в цей час, зокрема, склав документ «Предположения о разведении лесов в Таврической губернии». Він вивчав рослинність сучасної південної Украї­ни, збирав зразки й зрештою відкрив в Одесі дендрологічний кабінет — музей різних порід дерев.

Коло зацікавлень катеринослав­ського губернатора було широким. Він мав різнобічну освіту, знав п’ять мов. І це дивовижно, адже навчався Фабр удома. У 30 років він склав іс­пити у Харківському університеті на звання чиновника, де показав добрі знання російської, німецької, фран­цузької мов, цивільного й карного права, політекономії, фізики, геогра­фії, арифметики, історії.

Остання – ще одна пристрасть Фабра: він був одним із членів — за­сновників Одеського товариства істо­рії та старожитностей, колекціонував і досліджував предмети старовини, писав статті та книги з історії Криму, а в Катеринославі заснував «громадський музеум».

Фабр повернувся до Дніпра. Новости Днепра.

Дивак із добрим серцем

1857 року губернатор добровільно пішов у відставку й повернувся до рід­ного Криму. Але катеринославці охоче згадували Андрія Яковича ще багато років по тому. Можливо, пам’ять про нього була тривалою не лише тому, що він був людиною «светлого ума, блестящего образования и доброй души», а й завдяки його «дивацтвам». Усі знали про заощадливість губерна­тора, яка межувала зі скнарістю: ро­ками він ходив у старенькому пальті та потертій єнотовій шубі; економив казенні дрова, тому в його квартирі завжди було зимно; на званих обідах у себе вдома наказував подавати сма­жену курку з причепленим хвостом фазана, а на десерт – один і той са­мий ананас, який ніколи не розрізали. «Говорят, что даже жестяные коробки от сардинок, собранные за несколько лет, были им проданы при отъезде», — згадував сучасник.

1857 року губернатор добровільно пішов у відставку й повернувся до рідного Криму.

При цьому Фабр був людиною за­можною: коли Андрій Якович помер (а сталося це в ніч на 25 січня 1863 року), його рухоме й нерухоме майно оцінили у 339 480 рублів сріблом. Не маючи прямих спадкоємців, він запо­вів увесь капітал на відкриття й утри­мання у Сімферополі притулку для 40 хлопчиків-сиріт 4—11 років. Цей сирітський дім проіснував до встанов­лення радянської влади.

1872 року, за клопотанням Кате­ринославської міської думи, бульвар, який влаштував Андрій Якович, на знак подяки колишньому губернато­рові було офіційно названо Фабрів­ським. 2015 року ім’я Фабра у Дніпрі отримала колишня вулиця Сєрова.

Категория: Архив, Новости Днепра, Общественные и социальные новости Днепра, Особое мнение

Метки: ,

Приєднуйтесь до нас у

Дивіться також: