Ну хіба то подарок

Людмила щойно уклала малу Принцесу на денний сон, зробила собі такої жаданої кави і таки вмостилась з ногами у своє улюблене крісло. Зробила ковток, відкусила шоколадку і  аж очі заплющила від насолоди. Та  не встигла подумати, про що б таке подумати наодинці, як на столі завібрував мобільний.

• Людмилко! Ти вже придумала, що ти хочеш на День народження? У тебе ж цього року – ювілей! Та і в мене теж, страшно сказати скільки мені…в нас з тобою, між іншим – тридцять років різниці!
• Ма, не переймайся! Все добре, розберемось! І так, я придумала, шо хочу на подарунок.
• А ну ж!
• Ма, я хочу лук!
• …..тиша у слухавці….чути на тому кінці дроту: «Вона шось таке каже, не пойму….в них цибулі нема, чи шо?»…..
• Мам, ти тут?
• Людмило, так погано чутно! Чую тільки, шо у тебе цибуля кончилась, чи то пів слова «лук», чи шо? І скажи ж, шо ти на День народження рішила!
• Мама! По буквам: Люблю Україну Капець!
• Людмило! Я хоч і німецьку вчила, ну скажи, оце я правільно понімаю – лук, з англійської – смотрєть же? Шось звязок вопше не годний!
• Мам, та годний звязок! – Люда сміється собі, знаючи свою матусю, яка завжди така вся жіночна і ніжна. А от вона – шибайголова, їй би екстріму та всяке таке, а мама від отого всього свідомість втрачає.
• Так, доця! Якшо «лук» — з англійської – смотрєть, то це може таке кольє? Таке красиве, шоб всі дивились! Ну, в смислі таке красіве! Так обирай, доця! На ціну не дивись! Це ж наш подарунок. У тебе ж ювілей, ти ж памятаєш?
• Мам, ну яке кольє? Ну я ж кажу – лук! Подаруйте мені лук!
• Доця, я не понімаю, ну нашо тобі на День народження цибуля? Це така нова мода, абошо? Я вже ж по-молодьожному розшифровую той ЛУК – дивицця, думаю, шо це шось невероятної красоти!
• Маааам! Ніт! Лук – шоб стріляти! Я ж говорила тобі, шо спробувала стріляти з лука і мені страшенно сподобалось!
• Божечки, Люда! Ну шо ж це таке! Ну ти ж дівчинка! Люда! Не доводь мене! – чутно схлипування.
• Мам, ну шо таке?
• Ну я ж подумала, шо ти ото попробувала і забулось воно! Я памятаю, шо ти казала про це. Ну то ж таке пошуткували і все. А серйозно, шо тобі хочеться?
• Мамуню, серйозніше нікуди – я хочу лук!
• ….схлипування….
• Мам, мені дуже сподобалось стріляти. Я хочу продовжувати вчитись і вдосконалюватись!
• ….тиша….схлипування….
• Мааааамооооо, ну перестань, будь ласка….
• Доця, лук це тобі?
• Мам, ну а кому?
• Це не серйозно! Це ж ювілей! Обери якісь прикраси і ми подаруємо!
• …..тиша….сьорбання вже холодної кави….
• Людмило, ти чуєш мене? Ало!
• Чую, мам…..
• Так от, обери украшенія. Ти потім зможеш їх подарувати колись своїй доці і сказати, шо то дєдушка з бабушкою подарили на ювілей.
• …..тиша….жує шоколадку….сьорбає каву….відкриває шафку на кухні….
• Якісь з аметістами можна вибрать, або бірюзою. Оно Лєонідовна недавно подарила дочці з синіми каміннями, забула як вони звуться, таке красіве!
• ….тиша…сьорбає конняк, що найшла у шафці, заїда шоколадкою….
• А ще дуже красиві з кошачим глазом! Доця, такі красиві!
• Тоже у Лєонідовни?
• А шо ти там, обідаєш?
• Да, оце під,їдаю, апетіт різко проснувся…
• Ой, ну смачного, не мішаю! Доця, вопшим вибирай, на ціну не дивись!

Людмила допила оті нещасні пятдесят грамів конняку, почистила собі мандаринку…..помріяла про лук поки їла цитрус, а тоді пішла та прилягла біля доні. Вирішила, шо сон – прекрасний спосіб боротись із стресом……і  снилось їй, як вона стріляє з красивого лука, і влучає прямо в десяточку…..а на шиї і неї сяє воно! Кольє! З аметистами і рубінами, прямо лучче, чим у дочки Лєонідовни……