Люди Днепра: булава від Сагайдачного

Про таких, як Олег Чернецький, кажуть — на них земля тримається. Бо і працею своєю це доводять, і громадянською позицією, і дбайливим ставленням до родинного коріння. А воно у нашого земляка міцне, козацьке.

— Дід маминого батька із Сагайдач­ним на Москву ходив, був хранителем гетьманської булави, — не приховує гордості він. – З тих пір у нашій сім’ї сло­во «булава» сприймалося, як прізвище, так усіх і досі називають. Діти мені на ювілей, як хранителю роду, булаву по­дарували. Дорожу нею і бережу, щоб синам й онукам передати.

Береже Олег Іванович і дідівську вишиванку. Важко сказати, скільки їй років, більше століття уже точно відслу­жила.

— Сподіваюсь, ще немало літ родин­на реліквія нас радуватиме, — посміха­ється мій співрозмовник. – Одягаю її у великі свята, і ніби весь дух козацький відчуваю. Враження неперевершене! У культурі, історії, мові – код український. Це найцінніший наш духовний спадок. Те, що кожен із нас має своїм нащадкам передати.

Пишається Олег Іванович і ще одним прадідом по маминій лінії – інженером Тихоном Івановичем Петровим. Саме він 2005 року зробив на заводі ім. Пе­тровського гудок, який ще й досі робіт­ників на зміну кличе.

— Щоразу, коли це чую, завжди кажу, що то мій дід «гуде», — сміється він. – А моя сторічна мама Галина Данилівна ві­дразу щось цікаве зі свого життя прига­дує. Чути такі розповіді – теж справжнє щастя.

Є що у свої сімдесят два пригадати і самому Олегу Івановичу. Про тяжке і голодне повоєнне дитинство, про за­лізницю, якій життя трудове присвятив… Та більше він говорить про день сьо­годнішній, який болить. З початку АТО на Донбасі не раз пороги військкомату оббивав, щоб до лав захисників приєд­натися. За віком не взяли, лише у резер­вісти записали.

— Готовий будь-якої години дня чи ночі стати на захист рідної землі, — го­ворить Олег Чернецький. – Хоча в душі сподіваюсь на мир. Треба неньку Украї­ну економічно підіймати. Вона заслуго­вує на те, щоб кращою у світі бути!

Юлія БАБЕНКО

Поделиться:

Читайте также: