Про таких, як Олег Чернецький, кажуть — на них земля тримається. Бо і працею своєю це доводять, і громадянською позицією, і дбайливим ставленням до родинного коріння. А воно у нашого земляка міцне, козацьке.
— Дід маминого батька із Сагайдачним на Москву ходив, був хранителем гетьманської булави, — не приховує гордості він. – З тих пір у нашій сім’ї слово «булава» сприймалося, як прізвище, так усіх і досі називають. Діти мені на ювілей, як хранителю роду, булаву подарували. Дорожу нею і бережу, щоб синам й онукам передати.
Береже Олег Іванович і дідівську вишиванку. Важко сказати, скільки їй років, більше століття уже точно відслужила.
— Сподіваюсь, ще немало літ родинна реліквія нас радуватиме, — посміхається мій співрозмовник. – Одягаю її у великі свята, і ніби весь дух козацький відчуваю. Враження неперевершене! У культурі, історії, мові – код український. Це найцінніший наш духовний спадок. Те, що кожен із нас має своїм нащадкам передати.
Пишається Олег Іванович і ще одним прадідом по маминій лінії – інженером Тихоном Івановичем Петровим. Саме він 2005 року зробив на заводі ім. Петровського гудок, який ще й досі робітників на зміну кличе.
— Щоразу, коли це чую, завжди кажу, що то мій дід «гуде», — сміється він. – А моя сторічна мама Галина Данилівна відразу щось цікаве зі свого життя пригадує. Чути такі розповіді – теж справжнє щастя.
Є що у свої сімдесят два пригадати і самому Олегу Івановичу. Про тяжке і голодне повоєнне дитинство, про залізницю, якій життя трудове присвятив… Та більше він говорить про день сьогоднішній, який болить. З початку АТО на Донбасі не раз пороги військкомату оббивав, щоб до лав захисників приєднатися. За віком не взяли, лише у резервісти записали.
— Готовий будь-якої години дня чи ночі стати на захист рідної землі, — говорить Олег Чернецький. – Хоча в душі сподіваюсь на мир. Треба неньку Україну економічно підіймати. Вона заслуговує на те, щоб кращою у світі бути!
Юлія БАБЕНКО
Категория: Архив, Новости Днепра, Общественные и социальные новости Днепра
