Чоловіча медицина

Так, Василь Григорович, ви на укол через годинку. А ви, дядя Коля, вже аж увечері. Зараз Катя усім пігулки принесе. Прийняти треба все, що принесуть. Не лишайте «на потім», бо то ж по часу треба! Ліки ж! Домовились?

— Та добре, добре! Це ж знову мені жменю таблєток принесуть, то слухняно жуватиму, не переживай, дочко.

— Так, хлопці, давайте обідать! – гукнув дядько Грицько.

— Мені баба вареників ось наварила та брат приніс, — поставив на лікарняну тумбочку глиняну макітру юний хлопчина.

— Петю, а шо ото з оком у тебе, синку? Аж страшно глянуть, — пожалів хлопця дядя Коля.

— Та Сашко на фізкультурі м,ячем поцілив. Воно враз зробилось, як стигле яблуко. Ну, кажуть, що вилікують і все наладиться.

— Ну хай наладиться! І дядя Коля по-батьківськи погладив Пета по плечу.

— А мені ось Марусина тут теж шось позамотувала у тряпки, шоб не вичахло.

Тумбочки, як за помахом чарівної палички, вистроїлись в рядок, утворивши довгенький стіл, який повнився домашніми наїдками. Тому супу принесли, тому вареників, тому дерунів. І всі їли  палаті разом, бо воно ж так і смачніше, і традиція така свята – ділити хліб з тим, хто поруч.

У палату забігла Катя, на біленьких папірцях лежали різнокольорові пігулки купками. На кожному папірці – прізвище пацієнта, щоб точно знати – кому що.

— Так, отут є ті, що ДО їди, оці і оці – прийміть, а згодом вже обідайте, — строго нагадала медсестричка.

— Добре, як скажеш, так і зробимо! – посміхався Василь Григорович.

І тільки один Хома не їв з усіма, він не голодував, ні. Він ото затягне свою торбу з передачкою в палату, запхне її швиденько в тумбочку, а тоді сяде, упхне писок в тумбочку, дверима прикриється і пакує отам. Хрумктить та жує, аж через три ліжка чутно. Зітхне наївшись, перепочине, і знов плямкає. І ото поки не впре все, шо там наскладали з дому – з тумбочки не вилазить.  Він сам був не тутешній, родом десь з Челябінських країв, чи шо…а ото оженився сюди та й живе вже більше 30 років.

А тоді, після обіду у тумбочці, ходить палатою і дивиться, кому скільки пігулок наділили. Бачить, шо в нього всього три штуки. А в інших є і по п,ять.

— А почєму ото у вас больше таблєток? От зарази! Нє хотят мєня лєчіть! Прідьоцца скандаліть! Похапцем надів халата на майку і пішов твердими кроками кудись геть з палати.

І потім з коридору чутно, як він гарчав на івчат-медсестричок. Шо, мовяляв, скажіть своєму доктуру, шо не вміє лікувать! Дві пігулки виписав тіко! Вон у другіх – і по 5 єсть! А єму токо двє!

Першим зорієнтувався дяд Коля. Взяв свій папірець з пігулками, взяв одну собі, а останні – підсипав на папірець на тумбочці Хоми.

— О! І я ось поділюсь! Чого ж не поділтись з людиною! – загигикав Вітька з крайньої кроваті.

— Не думаю, шо я без одної порції пропаду, а людині он як треба! – сміявся Петрусь і відсипав з свого папірця вітаміни на тумбочку Хоми.

— Хай помага! – і дід Михайло висипав усі свої п,ять пігулок туди ж, а папірець свій іздів і засміявся.

Пообідавши, прибирали та складали посуд в тори, щоб увечері віддати рідним, які прийдуть провідати. Тумбочки розбігались на місця по палаті, вікно відкрилось, аби провітрити палату, а чоловіки ладнались йти на перекур. І тут двері скрипнули і наче вітром, у палату внесло Хому. Він аж почервонів, так гризся із медсестрами.  Скинув халата і вже хотів  мостити своє шроке пузо на ліжко, що прогиналось під ним, мов гамак, до самої підлоги, аж побачив папірець з пігулками! На його тумбочці лежав папірець з його прізвищем, а на ньому – ціла гірка пігулок. Рожеві, жовті, зелененькі і навіть блакитні – штук тридцять!

Хома задоволено всипав х спочатку у свою дебелу долоню, а тоді пересипав в рота. Пережував, запив чашкою компоту і аж крекнув від задовлення.

— Вот відітє! Стоїло пойті скандалом на ніх, так сразу началі лєчіть! І хома ліг набік та моментально захріп.

Коридором розкотився сміх, бо всі вийшли з палати на провітрювання та перекур.

— А йому ото нічо не буде? Стіко ковтнути за раз!? –захвилювався юний Петро.

— Та нічого! Ти бачив, який він став довольний! Точно піде на пользу! – і знову коридором розлігся чоловічий регіт.

— Так, десята палата! А ну швидко йдіть гулять, або спать! Тиха година, а ви мені режим порушуєте! – вдавано сердилась чергова Катя.

Наступного дня Хома пішов проситись на виписку, бо відчув, шо одужав увесь і повнітю. Довго дякував медсестрам, як забирав свої виписки. А ті стояли і кліпали великими зеленими і сірими очима, не розуміючи, шо ото з чоловіком за добу зробилось.

Поделиться:

Читайте также: