Skip to content

ЗАСУДЖЕНІ ДО СТРАТИ ГОЛОДОМ

Наталия Рекуненко

Наталия Рекуненко

«В Петриковский райаппарат ГПУ поступили сведения, что в с. Петриковке производится систематическое удушение людей и употребление таковых в пищу», — так починається «Звинувачувальний висновок», складений наприкінці травня 1933 року, один із представлених на міні-виставці в історичному музеї документів, що свідчать про той жахливий фізичний і психологічний стан, до якого радянська влада довела українських селян у 1932-33 роках.

ЗАСУДЖЕНІ ДО СТРАТИ ГОЛОДОМ. новости Днепр

У фондах музею зберігаються 73 кримінальні справи про канібалізм і трупоїдство, що були відкриті у Дні­пропетровській області переважно 1933 року, зазначає старший науковий співробітник історичного музею Дми­тро Романчук.

— Це одна з найстрашніших сторінок в історії того періоду, яка говорить про те, що люди були виснажені не тільки фізично, а й психологічно, доведені го­лодом до відчаю. Заарештованих за ці злочини засуджували до 10-15 років ув’язнення, інколи до розстрілу, — роз­повідає історик.

НЕМОЖЛИВО ВИКОНАТИ, АЛЕ ТРЕБА

Аби зрозуміти, як і чому населення зернової країни з родючими землями опинилося в ситуації, коли не мало не тільки хліба, а взагалі жодної їжі, треба повернутися у кінець 20-х років. 1928- го, зібравши врожай, селяни, серед яких ще багато було одноосібників, почали масово відмовлятися здавати державі зерно за її ціною.

— Вони вирішили його притри­мати, аби навесні продати на базарі удвічі-тричі дорожче. Це викликало найбільшу кризу хлібозаготівель. Тож було прийняте рішення про перехід до суцільної колективізації. Тому що з колективних господарств – по суті, державних – набагато простіше зібра­ти продподаток, — розповідає Дмитро Романчук.

Радянська влада діяла кількома ме­тодами: збільшила на селі кількість агі­таторів за колгоспи і штрафи за неви­конання плану хлібозаготівель, а також посилила боротьбу з куркульством. «Здесь нельзя проявлять никакой ин­теллигентской мелкобуржуазной рас­хлябанности. Здесь нужны пролетар­ская решительность и твердость, чтобы освободиться от этой мрази, чтобы она нас не сосала, и все средства и силы направить на социалистическое строи­тельство… Хлебозаготовка – это такая штука, которую трудно исполнить, раз ее трудно исполнить – она все прове­ряет», — сказав у своїй промові на збо­рах дніпропетровського комітету КП(б) У 6 вересня 1929 року Анастас Мікоян.

У тій самій промові тодішній нарком внутрішньої та зовнішньої торгівлі СРСР озвучив і мету цих заходів: «Недавно ЦК партии рассматривал план инду­стриализации, в частности и вашей металлургии. Перед ней стоят большие задачи. Для того чтобы их выполнить, нужно обеспечить хлебом, и тогда, за­сучив рукава, взяться за самое основ­ное – за металлургию».

Проте, на думку сучасних дослід­ників, справа була не лише в тому, що на будівництво заводів потрібні були гроші з продажу зерна, а на за­безпечення міста, зокрема пролета­ріату, – продовольство, а й у тому, що Сталін твердо вирішив згорнути неп (нову економічну політику), позбутися селян-одноосібників і перейти цілко­вито до усуспільненої праці. «Не раб­ська праця, а ентузіазм мільйонників- ударників – сила, що переможно бу­дує соціалізм», — говорить заголовок на одній зі шпальт газети «Зоря» за 1 січня 1932 року, хоча насправді саме рабської праці й рабської покори вла­да домагалася від народу й зокрема селянства.

НЕ ЗГОДЕН? ДО СИБІРУ!

Тих, хто заважав новій політиці пар­тії, депортували до Сибіру.

«В результа­те мероприятий по ликвидации кула­ка… выслано 683 кулацких хозяйства (тобто родини. – Авт.). По предвари­тельным, неполным данным… конфи­сковано земли 5675 га, имущества на сумму 661 076 руб. и 485 голов рабо­чего скота», — це дані інформаційного повідомлення окружкому КП(б)У від 15 березня 1930 року, і таких було чи­мало.

За два роки з України виселяли вже не лише заможних селян, а й небажа­ючих вступати до колгоспів.

«С целью создания твердого революционного порядка в городах и на селе, очистки нашей области от хулиганских, кула­цких и дезорганизаторских элементов с промышленных предприятий, совхо­зов и колхозов, намечено к выселению из нашей области 17 000 семейств и 5000 человек-одиночек… К началу уборочной кампании [нужно] создать на селе вполне благоприятную обста­новку», — наказував у листі керівникам політвідділів секретар Дніпропетров­ського обкому Хатаєвич на початку весни 1933 року.

ЗАСУДЖЕНІ ДО СТРАТИ ГОЛОДОМ. новости Днепр

Обурені репресіями, селяни чинили опір: відмовлялися здавати зерно і пра­цювати на колгоспних полях, писали заяви про вихід із колгоспів, влашто­вували мітинги, розправи над комуніс­тами і збройні повстання, які швидко придушувалися.

ПРИРЕЧЕНІ НА СМЕРТЬ

Влітку 1932-го влада підвищила норми хлібозаготівель і посилила ре­пресії проти українського села. За не­виконання норми колгосп заносили на «чорну дошку», що означало повне вимирання.

— Село оточували загони міліції, крамниці закривали, всі товари виво­зили, на селян накладали натуральні штрафи, тобто забирали все їстівне. Їх фактично прирікали на смерть. Протя­гом 32—33-го років на «чорну дошку» потрапили близько 40 сіл Дніпропе­тровської області, — розповідає Дми­тро Романчук.

У фондах історичного музею збері­гається чимало заяв колгоспників до керівництва з проханням про допомо­гу, надати яких-небудь продуктів.

— На більшості подібних заяв сто­їть резолюція «відмовити». У розпал голодомору, в лютому 1933 року у Москві проходив з’їзд колгоспників- ударників СРСР, де Сталін назвав голод в Україні невеликими продовольчими труднощами. Як ми знаємо, ці «неве­ликі труднощі» забрали близько п’яти мільйонів людей по всій Україні. По Дніпропетровській області від 850 ти­сяч – це люди, встановлені по іменах. Але ця цифра не остаточна: людей ін­коли ховали у спільних ямах, не запи­суючи прізвищ.

РОБІТНИКИ ПРОТИ ВЛАДИ

Матеріали щодо голодомору 1932-33 років, які зберігаються у фон­дах ДНІМ і обласного архіву, стосують­ся переважно сіл Дніпропетровської області. Жителі ж Дніпропетровська відчували брак продуктів, але влада їх хоч якось намагалася підтримати.

— У містах робітники з 1928-го по 1934 роки отримували продовольчі картки. На піку голоду видача про­дуктів значно скоротилася: приміром, видавали по 100-200 грамів хліба на добу – для робітника це дуже мало, — розповідає Дмитро Романчук.

Про ситуацію і настрої в місті яскраво свідчить анонімний лист до обласного бюро партії від 26 травня 1932 року:

«Товарищи, я своим письмом хочу Вас поставить в известность, что мною за­мечено в толпе городской обыватель­ской массы и крестьянства и в частности среди рабочих заводов нашего города. Толпа вопит, войны желает и страшно негодует на власть… Ведь человечество пухнет, мрет, разве вы не люди, что смотрите на факты и капли жалости не имеете к нему… Я чернорабочий, имею шесть душ детей, прихожу с работы, они меня встречают у порога прямо: «Папа, мы есть хотим». Что я им до­лжен сказать, если я зарабатываю 180 рублей в месяц, а хлеб на базаре стоит 14 рублей штука… Или Вы задались целью погубить народ, но ведь если вдруг начнется маленький пожар, то ведь о революции все забудут, ибо им надоело голодать, а будут ожидать бур­жуев, которые с нами так безжалостно никогда не поступали, как теперь Вы…»

Навесні 1933 року влада, яка досі ігнорувала факти смерті від голоду, канібалізму й трупоїдства, нарешті «помітила», що селяни пухнуть з голо­ду, хворіють і помирають. Можливо, злякалася чи то епідемій, що розпо­чалися («Заболевания сыпным тифом по Днепропетровской области прини­мают угрожающие размеры», — пові­домляв голова облвиконкому Києву), чи загострення «контрреволюцион­ной борьбы, которую ведет сейчас кулак, пользуясь тяжелым продоволь­ственным положением в ряде сел», чи того, що нікому буде сіяти зерно для наступних врожаїв, і у травні 1933-го селяни Дніпропетровщини почали от­римувати продовольчу допомогу.

_____________________________________________________

65 332 життя забрав Голодомор на Дніпропетровщині
(лише за офіційними переписами у селах і містах).

_____________________________________________________

На сьогоднішній день є лише третина даних переписів 259 сільрад Дніпропетровської області.
Інформації про померлих під час Голодомору немає зі 4500 населених пунктів.

_____________________________________________________

 

Використано матеріали ДНІМ ім. Яворницького і Державного архіву Дніпропетровської області.

 

Категория: Архив, Новости Днепра, Особое мнение

Метки: ,

Приєднуйтесь до нас у

Дивіться також: