ЗАСУДЖЕНІ ДО СТРАТИ ГОЛОДОМ

«В Петриковский райаппарат ГПУ поступили сведения, что в с. Петриковке производится систематическое удушение людей и употребление таковых в пищу», – так починається «Звинувачувальний висновок», складений наприкінці травня 1933 року, один із представлених на міні-виставці в історичному музеї документів, що свідчать про той жахливий фізичний і психологічний стан, до якого радянська влада довела українських селян у 1932-33 роках.

ЗАСУДЖЕНІ ДО СТРАТИ ГОЛОДОМ. новости Днепр

У фондах музею зберігаються 73 кримінальні справи про канібалізм і трупоїдство, що були відкриті у Дні­пропетровській області переважно 1933 року, зазначає старший науковий співробітник історичного музею Дми­тро Романчук.

– Це одна з найстрашніших сторінок в історії того періоду, яка говорить про те, що люди були виснажені не тільки фізично, а й психологічно, доведені го­лодом до відчаю. Заарештованих за ці злочини засуджували до 10-15 років ув’язнення, інколи до розстрілу, – роз­повідає історик.

НЕМОЖЛИВО ВИКОНАТИ, АЛЕ ТРЕБА

Аби зрозуміти, як і чому населення зернової країни з родючими землями опинилося в ситуації, коли не мало не тільки хліба, а взагалі жодної їжі, треба повернутися у кінець 20-х років. 1928- го, зібравши врожай, селяни, серед яких ще багато було одноосібників, почали масово відмовлятися здавати державі зерно за її ціною.

– Вони вирішили його притри­мати, аби навесні продати на базарі удвічі-тричі дорожче. Це викликало найбільшу кризу хлібозаготівель. Тож було прийняте рішення про перехід до суцільної колективізації. Тому що з колективних господарств – по суті, державних – набагато простіше зібра­ти продподаток, — розповідає Дмитро Романчук.

Радянська влада діяла кількома ме­тодами: збільшила на селі кількість агі­таторів за колгоспи і штрафи за неви­конання плану хлібозаготівель, а також посилила боротьбу з куркульством. «Здесь нельзя проявлять никакой ин­теллигентской мелкобуржуазной рас­хлябанности. Здесь нужны пролетар­ская решительность и твердость, чтобы освободиться от этой мрази, чтобы она нас не сосала, и все средства и силы направить на социалистическое строи­тельство… Хлебозаготовка – это такая штука, которую трудно исполнить, раз ее трудно исполнить – она все прове­ряет», — сказав у своїй промові на збо­рах дніпропетровського комітету КП(б) У 6 вересня 1929 року Анастас Мікоян.

У тій самій промові тодішній нарком внутрішньої та зовнішньої торгівлі СРСР озвучив і мету цих заходів: «Недавно ЦК партии рассматривал план инду­стриализации, в частности и вашей металлургии. Перед ней стоят большие задачи. Для того чтобы их выполнить, нужно обеспечить хлебом, и тогда, за­сучив рукава, взяться за самое основ­ное – за металлургию».

Проте, на думку сучасних дослід­ників, справа була не лише в тому, що на будівництво заводів потрібні були гроші з продажу зерна, а на за­безпечення міста, зокрема пролета­ріату, – продовольство, а й у тому, що Сталін твердо вирішив згорнути неп (нову економічну політику), позбутися селян-одноосібників і перейти цілко­вито до усуспільненої праці. «Не раб­ська праця, а ентузіазм мільйонників- ударників – сила, що переможно бу­дує соціалізм», — говорить заголовок на одній зі шпальт газети «Зоря» за 1 січня 1932 року, хоча насправді саме рабської праці й рабської покори вла­да домагалася від народу й зокрема селянства.

НЕ ЗГОДЕН? ДО СИБІРУ!

Тих, хто заважав новій політиці пар­тії, депортували до Сибіру.

«В результа­те мероприятий по ликвидации кула­ка… выслано 683 кулацких хозяйства (тобто родини. – Авт.). По предвари­тельным, неполным данным… конфи­сковано земли 5675 га, имущества на сумму 661 076 руб. и 485 голов рабо­чего скота», — це дані інформаційного повідомлення окружкому КП(б)У від 15 березня 1930 року, і таких було чи­мало.

За два роки з України виселяли вже не лише заможних селян, а й небажа­ючих вступати до колгоспів.

«С целью создания твердого революционного порядка в городах и на селе, очистки нашей области от хулиганских, кула­цких и дезорганизаторских элементов с промышленных предприятий, совхо­зов и колхозов, намечено к выселению из нашей области 17 000 семейств и 5000 человек-одиночек… К началу уборочной кампании [нужно] создать на селе вполне благоприятную обста­новку», — наказував у листі керівникам політвідділів секретар Дніпропетров­ського обкому Хатаєвич на початку весни 1933 року.

ЗАСУДЖЕНІ ДО СТРАТИ ГОЛОДОМ. новости Днепр

Обурені репресіями, селяни чинили опір: відмовлялися здавати зерно і пра­цювати на колгоспних полях, писали заяви про вихід із колгоспів, влашто­вували мітинги, розправи над комуніс­тами і збройні повстання, які швидко придушувалися.

ПРИРЕЧЕНІ НА СМЕРТЬ

Влітку 1932-го влада підвищила норми хлібозаготівель і посилила ре­пресії проти українського села. За не­виконання норми колгосп заносили на «чорну дошку», що означало повне вимирання.

– Село оточували загони міліції, крамниці закривали, всі товари виво­зили, на селян накладали натуральні штрафи, тобто забирали все їстівне. Їх фактично прирікали на смерть. Протя­гом 32—33-го років на «чорну дошку» потрапили близько 40 сіл Дніпропе­тровської області, — розповідає Дми­тро Романчук.

У фондах історичного музею збері­гається чимало заяв колгоспників до керівництва з проханням про допомо­гу, надати яких-небудь продуктів.

– На більшості подібних заяв сто­їть резолюція «відмовити». У розпал голодомору, в лютому 1933 року у Москві проходив з’їзд колгоспників- ударників СРСР, де Сталін назвав голод в Україні невеликими продовольчими труднощами. Як ми знаємо, ці «неве­ликі труднощі» забрали близько п’яти мільйонів людей по всій Україні. По Дніпропетровській області від 850 ти­сяч – це люди, встановлені по іменах. Але ця цифра не остаточна: людей ін­коли ховали у спільних ямах, не запи­суючи прізвищ.

РОБІТНИКИ ПРОТИ ВЛАДИ

Матеріали щодо голодомору 1932-33 років, які зберігаються у фон­дах ДНІМ і обласного архіву, стосують­ся переважно сіл Дніпропетровської області. Жителі ж Дніпропетровська відчували брак продуктів, але влада їх хоч якось намагалася підтримати.

– У містах робітники з 1928-го по 1934 роки отримували продовольчі картки. На піку голоду видача про­дуктів значно скоротилася: приміром, видавали по 100-200 грамів хліба на добу – для робітника це дуже мало, – розповідає Дмитро Романчук.

Про ситуацію і настрої в місті яскраво свідчить анонімний лист до обласного бюро партії від 26 травня 1932 року:

«Товарищи, я своим письмом хочу Вас поставить в известность, что мною за­мечено в толпе городской обыватель­ской массы и крестьянства и в частности среди рабочих заводов нашего города. Толпа вопит, войны желает и страшно негодует на власть… Ведь человечество пухнет, мрет, разве вы не люди, что смотрите на факты и капли жалости не имеете к нему… Я чернорабочий, имею шесть душ детей, прихожу с работы, они меня встречают у порога прямо: «Папа, мы есть хотим». Что я им до­лжен сказать, если я зарабатываю 180 рублей в месяц, а хлеб на базаре стоит 14 рублей штука… Или Вы задались целью погубить народ, но ведь если вдруг начнется маленький пожар, то ведь о революции все забудут, ибо им надоело голодать, а будут ожидать бур­жуев, которые с нами так безжалостно никогда не поступали, как теперь Вы…»

Навесні 1933 року влада, яка досі ігнорувала факти смерті від голоду, канібалізму й трупоїдства, нарешті «помітила», що селяни пухнуть з голо­ду, хворіють і помирають. Можливо, злякалася чи то епідемій, що розпо­чалися («Заболевания сыпным тифом по Днепропетровской области прини­мают угрожающие размеры», — пові­домляв голова облвиконкому Києву), чи загострення «контрреволюцион­ной борьбы, которую ведет сейчас кулак, пользуясь тяжелым продоволь­ственным положением в ряде сел», чи того, що нікому буде сіяти зерно для наступних врожаїв, і у травні 1933-го селяни Дніпропетровщини почали от­римувати продовольчу допомогу.

_____________________________________________________

65 332 життя забрав Голодомор на Дніпропетровщині
(лише за офіційними переписами у селах і містах).

_____________________________________________________

На сьогоднішній день є лише третина даних переписів 259 сільрад Дніпропетровської області.
Інформації про померлих під час Голодомору немає зі 4500 населених пунктів.

_____________________________________________________

 

Використано матеріали ДНІМ ім. Яворницького і Державного архіву Дніпропетровської області.

 

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также:

    Як обирали міську думу сто років тому. Новости Днепр

    Кількамісячні передвиборні кампанії до Міської думи, запекла боротьба за крісло міського голови, тривалі складання й перескладання коаліцій, нескінченні суперечки між…

    11.12.2017
    18
    Наталия Рекуненко
    Про що мовчать дерева. Новости Днепр

    Працівники лісових господарств України б’ють на сполох. Згідно із нещодавно прийнятою українським Кабміном «Стратегією розвитку та інституційного реформування лісового господарства…

    08.12.2017
    48
    Inna Vnukova
    Новости Днепра

    В кавярню зайшла молодичка…підбори-шпильки, вузесенькі джинси, блузка тонка, майже прозора…очі яскраво підведені чорним, губи – рожеві, аж очі обпікає кольором….

    08.12.2017
    87
    Тетяна Петрівна