Нема різниці

Згадалось, як в осінню пору я малою продавала яблука та картоплю з цибулею на трасі у нас в селові.

Через наше село проходить траса Донецьк-Запоріжжя, ну й через неї дуже багато люду їде на Кацапстан і звідтам, а на нашій розвилці якраз вопше можна їхать і на Харків, Мелітополь і т.д., ну шо сказать, дорога майже стратєгіческого значенія!
Так оце після уроків мене тато одвезе машиною на трасу, вигрузе і я веду торгівлю…мені страшне нравилось оце діло! Розкладу все ловко, відра повненькі накладу – краса! Ну і новини всі там можна було взнать, тіточки, молодички і бабці, наче за тим туди й ходили часом.

Ми ото домовимось о котрій татусь приїде мене забирать, ну я зазвичай все спродувала раніше. Мішки повпихаю у відра, відра на руку понадіваю і йду собі додому. Дорога якраз вниз, то так ловко – вітер у спину підганя, радісно так, дереа золоті – осіння казка на узбіччі. Я ото дорогою співала, або уявляла, шо я в кіно якомусь граю роль і вела діалоги…

Тілько не нада думать, шо я дурко – все у порядку, я просто мріяла стати актрисою,або режисером….і пошти стала, ну то окрема розмова.

На базарі при трасі були постійні «торгаші», всі знали, у кого родить ловка цибуля, у кого виноград, у кого блойлери, як пів свині, у кого качки неймовірно прекрасні, бо біля води живуть і виплекані на ставку, в кого картопля найсмачнішого сорту, а в кого яйця – золото!

Так от, усядусь я на стільчик свій, на подушечку – мама завжди мама клала мені
подушечку – під дупу, шоб тепло і м,яко ж! І тут машина стає – дальнобойщик і баби давай вгадувать ШО і В КОГО він купе. Цілі стратегії вгадування були у кожної!
А я якось всігда знала, шо оце – мій покупець. Якось воно одразу було видно чи шо, чи то дитяча іниуїція, чи не дитяче відчуття торгаша. У нас завжди вітались з усіма, хто ставав.

Давали пробувать яблуко, а картоплю могли й розрізать ту, яку вони захочуть – шоб
бачили, шо всьо ж хароше. Навіть олію тоже можна було лизнуть, я наливала в
одноразовий стаканчик.

А колись раз стала машина, вийшла пара….. Машина була Лексус (я з дитинства люблю машини, ото і звернула увагу. Пара така красива: Він у костюмі, як діпутат, Вона – така вся у платті шерстяному до коліна, зверху таке манто з якогось норкового кроля….

Йдуть до мене, яблука мої понравились…він подивився й питає:

– А скілько у тебе оцих яблок? Нам всі, шо єсть.

– Три відра,- кажу я і посміхаюсь

– Валодя, зачем тебе трі вєдра?! Что ми їх саліть будєм? – возмущаєцця женщіна.

– Ларіса, – ну як нашо? Дітям завезем, мамі твоїй.

– Ти вєчна пакупаєш із жаласті к сваїм селянам! І прекраті гаваріть как ані!

Чоловіку невдобно…він аж почервонів….каже мені:

– а скільки за мішок я должен? Можна я у мішку заберу?

– та у мене є великі пакети, я вам дам – запакуєте як Вам удобно.

Ота Ларіса у манто вже нервуєцця і тупцює біля машини…баби наші на неї косо дивляцця, цокають язиками і роблять вид, шо їм до неї нема нікакого діла і шо вони глухі і не чули, шо вона прямим тєкстом оскорбила селян.

Чоловік пересипав яблука у пакети, заплатив, відніс всьо у машину, усадив у машину
Ларісу свою і вертаєцця до нас….. ми ж всі думаємо:

– шо ж такоє? Шось іще забув купить?

А він підходить і каже:

– Простіть будь-ласка мені, і їй дурній простіть і дивицця кожному з нас в очі…..

Ми всі отетеріли….всі мовчать…..а він простягує нам коробку канфет і каже:

– Пригощайтесь, пожалуста. Це від усього серця. Я всігда беру гостинець, як планую шось на трасі купить. Я ото в дєцтві до поїздів ягоди носив, а мені подорожні давали канфети, я так радувався і тепер радую людей. Піду я, бо щас всю дорогу мозги їстиме…городські – вони не понімають…..Бувайте здорові всі! – й побіг підтюпцем у машину……

Баба Галя, шо взяла коробку у руки прийшла до тями першою і й каже:

– Нінко, ти брала бражку сьодня гріцця? Доставай! Осьо будем гостинця їсти!

– Нема бражки! Микола – ірод всю вигатив! Брала чай з липи!

– Ну тягти хоч чай!

– І в мене чай, – кажу я.

– о! Давай, Таню! А канхвети вибирай перша, бо то ж тобі вопше дали!

– та це всім дали! – сміюсь я.

Отако ми пили чай з канфетами АСОРТІ, вкусними дуже, на трасі отамо, баби балакали про те, шо оце бідний чоловік….всю жизнь з отакою-о жить….шо воно не поніма, шо село – це праця круглогодічна й круглосуточна пошти, шо хіба є разниця з села ти, чи з города…..якшо ти просто ХАРОША ЛЮДИНА… вобще про всяке життєве.
У той день я спродала все, легкий на руку був дядько. Не збрехав про ягоди біля потягів, видно.

Йшла Додому з пустими відрами та мішками, а в кишені несла кілька цукерок – батькам гостинець. Не того, шо в нас канфет дома не було, а того, шо я така виросла – шоб усім на світі ділитись……

Бо якшо хороша людина, то яка різниця – з села чи города? Аби в душі – світло, а різниці – ніякої…

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: