Фатальна помилка, прозріння, покарання: прем’єра у театрі «КРИК»

Фатальна помилка, прозріння, покарання: прем’єра у театрі «КРИК». Новости Днепр

У Дніпровському академічному українському театрі одного актора «Крик» прем’єри
бувають не часто: народний артист України Михайло Мельник надто відповідально і трепетно ставиться до своєї роботи, до своїх глядачів, щоб представити їм щось незавершене, недодумане, не пропущене через власну душу і серце. Тому процес «виношування» триває іноді роками.

От і останню свою постановку «Дикий» за новелою Стефана Цвейга «Амок» він обдумував довго – з часу попередньої прем’єри (до речі, також за Цвейгом) минуло чотири роки. І тут знову виявляється тенденція Мельника, в якій превалює бажання не розкрити зміст обраного твору, ідею автора, а передати власні роздуми з близької та цікавої йому теми, скориставшись підходящим для цього матеріалом. Правда, тут придумані Михайлом Мельником мелодраматичний поворот сюжету і фінал цієї історії не затулили головного в ній – трагічного зіткнення характерів і обставин життя кожного з героїв у непересічній ситуації, що призвело до загибелі обох. І обидва
були винними у смерті один одного.

Мельник поступово розгортає події, як завжди користуючись не тільки акторськими
засобами, а й багатьма візуальними вигадками: оскільки справа відбувається на кораблі, тут і тумби для канатів, і нитки, що тягнуться від них і, ніби павутиння самотності, обплутують героя, а то, змішавшись у червоно-білий стовп, скидаються на загадкову жіночу фігуру. Вода, світло з трюму та різкі світлові ефекти, що разом з гучною музикою створюють атмосферу тривоги, напруги, біди, яка вже наздоганяє. Все це, як завжди у Мельника, заворожує, притягує, справляє велике враження і головне – пробуджує і фантазію глядачів, бо оті метафори кожен може тлумачити по-своєму, і від цього для кожного відкривається своя глибина вистави.

У виставах театру «Крик» завжди панує пристрасть, одержимість. Так і герой «Дикого», який відразу усвідомив свою фатальну помилку у ставленні до жінки, змушеної звернутися до нього як до лікаря, далі перебуває у стані афекту, розпачу, неконтрольованого амоку, який жене його нібито на допомогу, а насправді до знищення і її, і його самого. Палаючі очі, неголене, змучене обличчя, хриплуватий голос – усе видає крайню ступінь емоційної напруги людини, яка сама себе загнала у кут.

На виставах театру «Крик» завжди переважає молодь, яка не стримує своїх почуттів, а
після закінчення, будучи під враженням, не аплодує і не квапиться розходитися, очікуючи виходу артиста, котрий, мабуть, і сам відчуває цю потребу – ще від себе поговорити з тими, хто так йому вірив і співчував цю годину. Саме ці задушевні бесіди і створюють особливу атмосферу цього місця, що так вабить молодь, яка шукає собі мудрого, але ненав’язливого наставника життя.

Тетяна АБРАМОВА

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: