Учений до останнього подиху

Коли у Дніпрі заходить мова про історію козацтва, найчастіше відразу згадують ім’я історика та етнографа Дмитра Яворницького, автора численних робіт про запорожців. Проте у наших краях жив та працював ще один залюблений у цю тему дослідник — Яків Новицький, з яким Яворницький нерідко радився, співпрацював і якого у листах називав любим козаченьком. Цієї осені виповнюється 170 років від дня народження етнографа, фольклориста, педагога і одного з кращих знавців минувшини нашого краю.

ПЛУТАНИНА З ДАТОЮ

У кількох дніпровських виданнях зазначено, що Яків Павлович народився 14 жовтня. Проте в «Енциклопедії історії України» вказано іншу дату — 24 жовтня за старим стилем. Яке ж число правильне?

Розібратися допомагають листи Дмитра Яворницького. 30 жовтня 1884 року він пише Новицькому: «От души поздравляю и Вас, хотя задним числом, со днем Вашего ангела! Дай, Боже, Вам лебединий вік, журавлиний крик! Хай криє Вас своїм покровом мате-Хортиця, хай любо шумить Вам широкий Дніпро, хай несе до Бога, до самого Бога, Ваші молитви низовий вітренько!» У листі від 15 жовтня 1885 року читаємо: «Скоро будут Ваши именины, – от души поздравляю Вас с дорогим для меня днем Вашего рождения». Ці рядки говорять про те, що Яків Новицький з’явився на світ, вірогідніше, 24 жовтня 1847 року.

ГОЛОС КРОВІ

Він народився у спадковій садибі своєї матері Єлизавети Петрівни (у дівоцтві Мартиненко) в селі Аули Катеринославської губернії, теперішньому селищі міського типу Криничанського району Дніпропетровської області. Його батько був канцеляристом низового земського суду. Але не робота Павла Івановича вплинула на становлення Якова, на формування кола інтересів, а його походження від козацького старшинського роду й почуті від старожилів села розповіді про славну козацьку минувшину. Ще у дитинстві Якову закортіло самому обійти легендарні запорозькі місця, посидіти біля козацького вогнища, послухати козацьких оповідок, легенд, пісень.

У 13 хлопець переїхав до старшого брата Петра у Олександрівськ (сучасне Запоріжжя), аби вступити до повітового училища. Він успішно закінчив його, склав іспит на звання сільського приходського й початкового народного вчителя і мріяв продовжити навчання. Смерть батька стала на заваді — нікому було підтримати юнака матеріально, тому він вступив на службу канцеляристом до Олександрівського повітового казначейства. Вищу освіту Новицькому замінила самоосвіта: він студіював праці відомих українських дослідників природи, історії, етнографії, літератури й мови.

ШКОЛИ З ПАСІКАМИ

Коли Якову було майже 21, він познайомився із бароном Миколою Корфом, тогочасним головою Олександрівської повітової училищної ради, одним із організаторів початкових земських шкіл в Україні. Микола Олександрович надихнув Новицького на педагогічну й наукову працю. Яків став учителем сільської народної школи.
На ниві народної освіти Новицький проявив себе як новатор. Він вважав, що сільським дітям мало знати молитви, вміти читати, писати й рахувати, що вони мають бути всебічно розвинені: розумітися на історії, географії, природознавстві, вміти малювати й креслити, а також мати практичні навички з городництва, садівництва, бджільництва, тому при школах слід створювати садки й пасіки. Яків Павлович віддавав перевагу наочним урокам, тому часто з учнями виходив на природу, збирав гербарії, колекції комах і мінералів, проводив археологічні розкопки.

Новицький наполягав, що вчити дітей треба рідною для них українською мовою, через що його навесні 1887 року «за распространение в народе украинофильских тенденций» відсторонили від викладання.

За рік на прохання Маріупольської шкільної ради з Якова Павловича зняли звинувачення у неблагонадійності й дозволили повернутися до школи. Невдовзі його підвищили — покликали на посади секретаря Олександрівської шкільної ради й завідувача книжкового складу.

АВТОРИТЕТНИЙ АМАТОР

Окрім викладання, Новицький мав ще одну пристрасть — етнографічні дослідження. Він багато їздив Катеринославською губернією і в цих мандрівках любив спілкуватися із селянами, особливо літніми людьми, які зберігали спогади про минулі часи. Зібрані перекази Яків Павлович друкував у газетах і журналах (місцевих і столичних), інколи — в окремих збірках. Зокрема, 1911 року типографія Катеринославського губернського земства видала його збірку «Народная память о Запорожье. Предания и рассказы, собранные в Екатерино­славщине. 1875-1905 г.».

Сам Новицький вважав себе дослідником-аматором, проте вчені нерідко зверталися до нього з питаннями, посилалися на його розвідки. Приміром, Дмитро Яворницький, котрий тривалі роки товаришував із Яковом Павловичем і навіть називав його братом, неабияк довіряв його знанням і досвіду. «Моя к Вам усерднейшая просьба: будьте любезны, обязательны, поправьте мой план острова Хортицы… Это Вам легко сделать, потому что Хортица Вам известна так же, как собственная Ваша пазуха», — писав він Новицькому у вересні
1883 року. Або у листі від 24 квітня 1888 року, де Яворницький повідомляє про свою нову книгу, читаємо: «Коль скоро получу, того же дня вышлю и тебе… Есть немного опечатков, и ты, прежде чем читать книгу, исправь текст ее, и тогда уже принимайся. Надеюсь, что ты отметишь мне, без всякого стеснения, и достоинства, и недостатки книги, которые будут исправлены мной во втором издании ее».

Коли 1902 року в Катеринославі відкрився історико-археологічний музей ім. Поля, Якова Павловича було обрано членом його правління. Новицький не лише допомагав розшукувати для музею експонати, а й дарував йому цінні предмети з власної колекції.

«ТЕПЕР НЕ ТЕ…»

З 1919 року Новицький працював у відділі народної освіти й завідував Олександрівським архівом. Життя дослідника ніколи не було легким, але останні його роки були сповнені особливого смутку. Із шістьох дітей залишився лише старший син Костянтин, котрий, як пишуть біографи, марнував своє життя (молодший син, четверо доньок і дружина померли від туберкульозу).

У листі від 28 січня 1924 року до Яворницького Яків Павлович писав: «Ти знаєш мій будинок, в котрому я жив: пам’ятаєш обгорожений двір і садок з пасікою. Тепер не те: з сім’єю в п’ять душ (невістка і онуки) мешкаїмось в трех невеличких кімнатах с чорного ходу; в дворі, в садку забора нема і сліду – розграблено; плодюче дерево – інше зрубано, друге знівичено, пасіка розграблена».

На початку травня 1925 року Новицький захворів на бронхіт. Ніби не помічаючи хвороби, він продовжував працювати. «19 травня, повернувшись з праці коло першої години дня, почув себе слабим, але швидко перемігся й сів писати у щоденник, — згадував товариш ученого В. Білий. — Він устиг написати кілька слів усього, закашлявся і помер моментально від паралічу серця».

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: