Гамлєт, він же Гриша, він же Григорій, він же Грицько

Вночі Гришу відпускали з цепу і він гасав горОдами разом з іншими псами. Як гайнуть
ото десь аж через три вулиці до полів, як здибають там якогось зайця в посадці, та
ганяють його пів ночі. Або у балку! В балці ловко шукати диких качок біля ставка. А бува набігаються, посідають і давай, про своє життя собаче бувальщини гавкати. І хтось спитав у Грицька, як він потрапив у село? Бо ходили собачі чутки, шо він городський, за великі гроші куплений і даже у квартірі трохи жив.

– Ну гаразд, гав! Слухайте!

– Тіки ж не бреши!

– То ти брешеш, як хазяйка з хати вийде! Слухай вже! Почалось все доволі банально.

– Антончііік! Ну мнє так хочєтся малєнькую, мілую собачку! Я буду носіть єйо в сумочкє! Ну, бубочкаааа, ну купіііі! – і губки намагалась надути, але воно ніц не виходило.

– Ладно! Завтра ідьом на ринок!

Все йшло своїм ходом.

– Гамлєт! Єво імя – Гамлєт! Прєкрасний, мілий чіхуахуйониш! Дєд, сматрі, какой он
забавний!!!

– Маша, зачєм ти ругаєшся? – возмутився дідо, дивлячись, як онука притаскала цуценя і пустила на диван.

– Дєда! Ну он же породістий! Ето порода такая – чіхуахуа!

– Да он обичний пьос, просто єщо мєлкій! – не здавався дідо.

– Нєт! У нєго вон даже роднічок на головє! Ето для связі с космосом! Ето такая порода – почті космічєская!

– Луччє би у Лайми во дворє подобрала собачонка, тьху! – махнув рукою дідо і
розгорнув газету.

– Дєд, ну какой дворовой? У мєня должна бить статусная сабака! І она стоіт тріста
доларов!

– Совсєм посходілі с ума, – буркнув Григорій Самойлович не відриваючись від
газети.

Здавалось, що ось нарешті – гора з плеч!

Нарешті вона матиме того пса і дасть йому спокій! Ну може ще сумку випросить для
нього, якусь рожеву із стразами. Куплю та й по всьому! – міркував задоволений собою
хлопець. Він зробив ціле діло! Купив своїй масі – собацю, це ж так мі-мі- мі.

Але, десь шось пішло не так.

Гамлєт, він же Гама, він же Любімая бубочка, він же Самий луччій в мірє пьос, вів себе
так, наче зірвався з цепу, наче його родословна, як дешеві парфуми, вивітрилась по дорозі із зооринку додому. Але якщо поведінку можна було пояснити, бо маленькі діти, хоч і собачі, то завжди шкода в хаті, то от його зовнішність почала різко змінюватись!

– Маша, он становітся всьо больше і больше! Тєбя обманулі же! Ето дворовой пьос! – наполягав брат.

– Ти просто нє любіш Гаму! Он чіхуахуа! Ми даже відєлі фото єго родітєлєй! Он
породістий!

– Фото??? І всьо? Ето вся родословная? Ну да, какая родословная….тут нашу родословную надо провєріть, – сміявся далі брат.

– В смислє?!

– Та шо, треба подумать в кого ти така дура, шоб віддати якійсь аферистці 300 баксів
за дворнягу!

– Он породістий! У нєго ж вон роднічок на головє! Связь с космосом!

– Та да! Він прям як космічєскій пірат – розриває все! Не обминув і мої нові кросівки, будеш мені за них винна.

Связь з космосом посилювалась.

Той невгамовний Гамлєтон творив у квартирі чорно! Всьо, шо могло бути погризене –
було погризене і засцяне! Здавалось, що цей скажений пес не спав і хвилини, гасав так, що просто збивав з ніг того, хто траплявся на шляху. Роднічок на голові збільшуався, як і сам Гамлєт. Він вже давно перестав змахувати на чіхуа і виглядав, як нормальний дворовий пес, ну хіба трохи захудий.

За кілька місяців стало ясно, шо той космічєскій роднічок не що інше, як звичайна темна пляма у звичайного собаки супер породи «Двортер’єр». Всі це зрозуміли і підколювали Машу,як могли. Батько з братом і дня не могли без підколу, а вона аж казилась!

– Маша, ето тєбє! – сказав одного дня брат і простягнув їй пакет.

– Што ето?

– Сюрпріз! Ти ж мєчтала носіть собаку в сумочкє!

В пакеті була синьо-червона клєтчата торбина, з якою торгаші їздять у базарь. Ото вже Марія психувала, а брат серйозно додав: «Нє, ну а шо! Все зато по размєру!»

За пів року здоровій собацюрі стало геть тісно у квартирі, бо вже й гризти і рвати не було шо – все, що міг дістати, вже було впоране. І тоді дідо зжалився над псом і повіз його маршруткою у село до родичів. В отійво клєтчатій синьо-червоній сумці. А назад як їхав, так йому туди з села гостинців же нагрузили. То і зря з’їздив, получається – мнєса та яєць, олії та сиру дали, ледь допер.

– Ото він привіз мене, я з сумки вискочив і давай по двору гасать! А дядько й каже:
Грицьком буде! Гриша, ка мнє!». Ну я ж понімав команду! Прибіг, до ноги притулився і вуха настроїв! Він мене погладив, а тітка одразу погукала їсти, бо я був страшне худий, на їхній погляд. Ну в порівнянні з їх котом, я був просто тріска, бо той ув ширший чим довший. Отако я в село сюди і приїхав!

– Ти ба! Так, пора бігти назад! Бо не відпустять, як спізнимось!

І вулицею розсипався собачий гавкіт….щасливі, красиві, вгодовані песи мчали з балки і розбігались по дворах…в небі прорізалась зоря… на селі народжувався новий день…

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: