Ада Роговцева дала у Дніпрі майстер-клас

Аду Роговцеву не варто довго представляти, досить імені, вона і не дала називати усі свої регалії на зустрічі, що відбулася у Дніпровському училищі культури. Це був «майстер-клас» і проходив він у рамках фестивалю «Феєрія Дніпра».

Ада Роговцева дала у Дніпрі майстер-клас. Новости Днепра. Новости культуры

Ада Роговцева

Аду Миколаївну люблять усі, вона часто буває у нашому місті – і з виставами, і з творчими вечорами, тому, як завжди, у залі ніде було протиснутись, і приємно, що це переважно була молодь. Їй є чого повчитись у знаменитої артистки.

Звичайно, вона нікого не вчила на цій зустрічі, тобто не проводила занять з акторської майстерності, але те, як і які вона читала вірші, як розповідала про себе, про тих колег, з якими вона працювала і любила, про режисерів, з якими звела доля, про свої
ролі і часом складні стосунки із залом — все це й був «майстер- клас», бо вона так перевтілювалася, так миттєво змінювався її настрій, вона була такою щирою і безпосередньою, що спостерігати за цим була насолода.

Ада Миколаївна особливо любить наше місто, бо торік під час гастролей вона тяжко захворіла на запалення легень, ледве змогла дотягти до кінця виставу, грала майже непритомною, і потрапила у реанімацію лікарні ім. Мечникова, де її просто врятували. Тепер вона вважає Дніпро місцем свого другого народження.

Артистка не приховує свого 80-річного віку, та це і не потрібно, бо вона , як і раніше, у відмінній формі, грає на сцені, пише книжки і чудові вірші, їздить на гастролі. От і на її виставу «Соломон у спідниці» Л. Улицької, що відбудеться завтра у рамках фестивалю «Феєрія Дніпра», вже у перший день усі квитки були розкуплені. Цю
виставу поставила її дочка Катерина Степанкова, з якою вона тільки й працює останнім часом.

Та доводилося за життя працювати з режисерами різних напрямків і вдачі, навіть з такими провокативними авангардистами, як Андрій Жолдак або Роман Віктюк. І з усіма в неї виходили ролі- шедеври.

У Жолдака вона грала з Богданом Ступкою, любимим партнером, у спектаклі «Хто боїться Вірджінії Вульф». Він дав їм ролі «навпаки»: Ступці — Марту у корсеті, на підборах, а Роговцевій –її чоловіка, з бородою та вусами. Під час гастролей у Львові Жолдак примусив їх не говорити, а співати слова, до того ж імпровізувати. Вони там так волали, що за куліси прийшов ректор консерваторії із запитанням: «А чия це музика? Шнітке?»

Вона буде працювати з будь-ким, якщо це цікаво, але не потерпить приниження людської гідності, цим вона не пожертвує ніколи.

Здається, Ада Роговцева може грати все. Вона навіть змогла «оживити» дуже плакатну нібито роль у виробничій п’єсі «Хазяйка» М. Гараєвої, яка завдяки їй затрималася у репертуарі театру на дуже довгий строк.

Але Ада Миколаївна вміє і відмовлятися. Наприклад, вона ніколи не змогла б зіграти Медею, чи Нору – жінок, які жертвують своїми дітьми: Нора кидає їх заради якихось примар, Медея – навіть вбиває заради мужчини (та жоден не вартий цього! – з серцем вигукнула Ада Миколаївна), Вона вдумлива актриса, яка не буде грати те, що протирічить логіці і здоровому глузду. Аду Миклаївну, яка все життя вільно володіла українською і російською мовами, працювала в російському театрі ім. Лесі Українки, де, до речі, зіграла саму Лесю, та водночас грала у постановках і знімалася в кіно в Росії, запитали про її ставлення до української мови. І вона чесно відповіла, що якийсь час не задумувалася про це, дорікає собі, що не переймалася у свій час , наприклад, долею Василя Стуса. Та, коли настали критичні стосунки між Україно і Росією, для неї питання вибору не стояло.

Вона українка, іі Батьківщина Україна і вона з нею – одне ціле, її громадянська позиція чітко визначена, і в цьому її підтримують навіть її розсудливі і совісні колеги з Росії. Її життя сповнене не тільки радості і щастя творчості, родинної любові (в неї вже троє онуків!), але їй було уготовано перенести багато випробувань, втрату улюбленого театру, якому віддала життя, перенести чимало горя, найбільше — смерть сина п’ять років тому. Але, мабуть, вона одна з небагатьох, хто може попри все це прокричати своїм власним прикладом: «Треба жити!». Не можна не погодитись з тим, як сказав про неї Віктюк: «Це могутня індивідуальність, яка вміє акумулювати в собі енергію часу, навіть епохи. Це надзвичайно чиста, прозора, как я називаю, «монада». Для мене це людина, яку нам направили звідкісь зверху».

Тетяна АБРАМОВА

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: