День вчителя

— Треба щось дороге, аби знала, що ми її поважаємо!

— Нужен шикарний букет!

— Та який букет!? Треба подарок дорогий!

— Цвєти нужно в коробкє! Ето модно!

І зчинився такий гвалт, що наче то був не шкільний клас, а базарний тічок! Наче два десятки матьорих тіток бились за помідори по низькій ціні, а не дітки вирішували питання про букет.

Аля верещала про шляпну коробку, Маша залізла на парту і благала усіх прислухатись до неї, бо вона обирала браслет для завучки і тій сподобалось, Лариса казала, шо все фігня і ще б придумали їй нести пакет з шампанським, як сто років тому, треба просто грошима віддавати!

Бо може вона на шубу збира! Хлопці взагалі тим часом зібрались на останніх партах і вже вели танковий бій у гаджетах.

Поля дивилась на усе оце і сумувала за своєю маленькою школою, затишним класом з розмальованими стінами і не розуміла – чому просте вітання з Днем вчителя може перетворитись на отакий срач.

— А як у вас вітали? Новенька!? – крикнула до неї Маша.

— У нас? – аж розгубилась Поля.

— Ага, ну там же ти ходила в школу! – і дівчата дружно засміялись, навіть ті, які щойно були різної думки – підморгнли одна одній.

— Ми несли квіти з домашньої клумби, а подарунок частіше за все робили самі.

— Ахахахах! Падєлкі із жолудєй!? – верещала Маша.

— Ні, ми вишили рушник всі разом, а наступного року – ходили у гончарню і зробили кожен горнятко чи блюдце. Вийшов гарний сервіз, самі розмалювали його. Такі речі сповнені душі.

— Ето хлам! Которий люді вибрасивают! Забивай про вот еті сєльскіє замашкі, на завтра приносі 400 грівєн. Ми покупаєм нормальноє, а нє блюдца і рушнікі.

І знову їдкий сміх розлетівся класом. Полі здалось, що він вдарився мільйонами маленьких снарядів об стіни і найдрібніші ОСКОЛКИ влучили прямо їй в серце.

Захотілось закрити обличчя руками і втекти звідси, але на щастя у клас зайшла вчителька.
……..

Того святкового ранку Машина мама автівкою таки привезла квіти у величезній коробці. Коробка була повна неймовірно гарних квіток, яких Поля досі не бачила. Серед знайомих з дитинства айстр та георгін можна було любуватись якимись ніжними, схожими на троянди. А ще чарівними лимонними, немов з казки пелюстками.
Коли Наталя Вікторівна зайшла у клас, всі почали аплодувати і коробку їй вручила,звісно, Маша. А у квітах таки був конверт! Бо раптом вона шубу збирає! Нашо їй всякий «душевний непотріб».

Полі чомусь було трохи соромо, що вони дарували гроші, не звикла дівчина до таких «презентів».

— Там конвєртік єщо скромний! – підказувала Маша наввипередки з Аліною.

— Ой! Дякую! – аж засоромилась молода вчителька.

А далі сталось так, як ніхто не міг собі й уявити!

— Діти, я дуже вдячна вам та вашим батькам за привітання, за чарівні квіти і за конверт. Але з вашого дозволу цей конверт я передам на лікування одної дуже хорошої людини. Вона – лікар, врятувала багато життів, а сьогодні сама потребує допомоги в порятунку. Ви ж не проти? Або можемо разом купити ліки і віднести їй в лікарню. Що скажете?

Ошелешені діти погоджувались, казали, що це дуже добра справа і вони зовсім не проти. За кілька годин всі разом вже їхали в лікарню і везли навіть коробку з квітами. Бо ніхто не був проти того, аби порадувати гарну людину такими квітами. І тільи Маша та кілька її вірних прихвостнів не поїхали, бо по-перше – не царське діло то – маршруткою їхать, а по-друге, вона в туалеті так і сказала: ну хай і ходить далі, як дура без шуби!
……….

За пів року в клас на відкритий урок по профорієнтації завітала красива лікарка і розмова затяглась далеко за 45 хвилин уроку…

Поделиться:
Категории:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: